Символіка оповідань Рея Бредбері
Т. М. Павленко
Різні аспекти творчості Рея Бредбері досліджувались у працях зарубіжних, насамперед американських критиків (Ф. Дітц, Р. Кірк, У. Макнелі, У. Мейерс, Д. Моген, А.Дж. Стапл, Аніта Т. Саліван, Д. Вет, Гарі К. Вулф, Уейн Джонсон, Дж. Френк), а також українськими і російськими літературознавцями у статтях і монографіях (Н. Пальцев, В. Варжапетян, М. Кисельова, О. Романова, В. Гаков, Ю. Серенков, Ю. Каньков, М. Ковальова, Ю. Кораткевич, В. Новікова, О. Артемова). Переважна більшість досліджень здійснювалась на матеріалі відомих творів Рея Бредбері «Марсіанські хроніки» (1950) (У. Макнелі, А.Дж. Стапл) і «451 градус за Фаренгейтом» (1953) (М.І. Кисельова, І. Шліонська, Ф. Дітц, У. Мейерс). Проте немає жодної праці, в якій би розглядалась проза письменника 1995-2005 pp.
Зміни методологічних засад вітчизняного літературознавства, можливість звернення до найсучасніших його здобутків підказують можливість нових інтерпретацій творчості останніх років Р. Бредбері.
Чільне місце у бредберівському концептуальному світі займає символічність. Кожному відомо, що саме символізує море, сонце, вітер, квітка. Символи вважають відпрацьованою поетичною мовою, що легко тиражується, оскільки є зрозумілою. Символічну мову Рея Бредбері розуміють лише посвячені. Інші, непосвячені, вважають, що бредберівська проза — фантастика. Видавник Р. Бредбері, що друкує його книжки у м'якій палітурці, уперто продовжує писати на титульній сторінці «Найкращий з існуючих на землі фантастів», тоді як автор не написав нічого, що можна було б назвати науковою фантастикою у звичайному розумінні цих слів. Навіть у «космічних» оповіданнях його не цікавлять іонні двигуни чи конвертори відносності. Існують ракети, говорить письменник, — це все, що вам необхідно знати, і це все, що збираюсь сказати. Насправді символи Р. Бредбері набагато складніші. Проза письменника пронизана нетрадиційною символікою.
Наприклад, у літературознавстві під деревом і твариною розуміють людину. В оповіданні «І знову легато» («Ofice More, Legato») (1995) Рей Бредбері пов’язує дерево та спів пташок, що сидять на його гілках, з натхненням митця. Головному герою оповідання вдається почути у пташиному гомоні струнку мелодію. Відпочиваючи у кріслі посеред саду, Фентріс починає записувати мелодію пташок, які, на його думку, співають по нотах. Фентріс переконаний, що цю мелодію життя птахи підхопили у повітрі, можливо, її творець — сам Бог. «Коли відбувається диво, не сумнівайся у ньому», — намагається заспокоїти новоспечений композитор свого друга, який звинувачує його у безумстві.
Через місяць перша симфонія Фентріса пролунає на концерті камерної симфонічної музики у Глендейлі.
У оповіданні «Наприкінці дев'ятого року» («At the End of the Ninth Year») (1996) символ «в кінці дев'ятого року» не тільки означає термін подружнього життя, але й інтерпретується як кризовий період, коли стосунки між чоловіком і жінкою потребують додаткових уваги і зусиль. Символ щастя передається за допомогою слів «maniacs on their honeymoons»: Я гадав, ти була щаслива зі мною! Так, але не надзвичайно щаслива. Надзвичайність вигадана для маніяків під час медового місяця! Чи не так все й повинно бути?...То було тоді, сьогодні все по-іншому.
Ще одним символом, що зустрічається у тексті, є сходи. Образ сходів несе глибокий психологічний і філософський зміст і в художній системі має неабияку смислову вагу. За допомогою символу сходів автор увиразнює мотив духовності любові. Щоб вирішити проблему, герої залишають стільці, стіл із сніданком і прямують до сходів, тримаються за поруччя, піднімаються по них: Вона підбігла бліда до сходів... він поставив ногу на першу сходинку... і покликав її тихо: «Зачекай...; його рука лежала на поруччях, які вели його до того місця, де зупинилася вона... Через символ підняття по східцях передано духовний зріст, розвиток стосунків між чоловіком і жінкою.
В образі бредберівського ліжка можна вбачати символ фізичного оновлення; простору, де людина може стати іншою або розкрити іншість, що входить до її самості. Тривале перебування поряд тіла й душі стимулює взаємовплив: тіло поступово одухотворяється. Душа зазнає впливу тіла теж. Саме тому образ ліжка можна інтерпретувати не тільки як символ фізичного, але й духовного оновлення: Лежачи у ліжку, я відчула поколювання шкіри, пори відкрилися, неначе десять тисяч крихітних ротиків, піт стікав, як з водопровідної труби, серце стукало, пульс можна було порахувати, поклавши палець у будь-яке місце: на підборіддя, зап'ясток, під колінками, на кісточці. Я відчувала себе гігантською восковою статуєю, яка плавилася... Немовби я потрапила під дощову серпневу зливу, яка змила з мене стару шкіру, під якою була якісно нова я.
Як відомо, будинок витлумачується як символ сім'ї, будівництва. У бредберівському художньому світі будинок одночасно виступає не тільки символом будівництва, а й руйнування стосунків у сім'ї. Любов як будівництво та егоїзм як руйнування є провідними мотивами оповідання «Будинок» із збірки «Піжама для кота» («The Cat's Pajamas») (2004). В оповіданні подружжя в'їжджає у величезний, але старий та занедбаний будинок. Присвячуючи дні прибиранню численних кімнат, вкритих пилом і пліснявою, жінка відчуває хворобливу втому, яка починає її знищувати. Одного дня Мегі навіть не має змоги піднятися з ліжка. Чоловікові нелеґко прийняти рішення про продаж будинку, адже він — його давнішня мрія. Але для Уїльяма дружина дорожче за мрії: Я люблю Мегі!; Він любив Мегі ... Де завгодно жити було б добре, лише б Мегі була поряд.
Жінка вирішує не відмовлятися від будинку. Р. Бредбері наголошує, що річ не у ревнощах дружини й не у розмові її чоловіка з чужою жінкою, яка хоче купити будинок, а в її любові до чоловіка: «Секрет полягав не у Бесс та Уїльямі, а у любові. Любов завжди дає наснагу у роботі...Любов завжди щось будує. Або зводить, або вмирає. Все подружнє життя ми будуємо дім, формуємо себе, виховуємо дітей. Якщо одна людина зупиняється, з тієї хвилини продовжує будувати інша людина. Але потім вони спостерігатимуть лише половину будівлі. Вона з гуркотом обвалиться, врешті-решт, як карткова вежа».
В оповіданні «Будинок» провідним мотивом виступає любов як будівництво. Старий занедбаний будинок, в якому подружжя прибиратиме, ремонтуватиме, боротиметься зі щоденними побутовими проблемами задля добробуту, постає символом сімейного життя. Прибирання у домі акумулює цілий арсенал ознак подружнього життя: хронічна втома, знесилення тощо.
Увійшовши до будинку, жінка гвіздком зіпсувала колготки і забруднила дорогу спідницю. Пил, бруд, гвіздок як символи побуту та виснажливої фізичної праці знаменують появу деконструктивних начал тексту: «І потім Білл. Чи працював він коли-небудь фізично у своєму житті, чи забив хоч один гвіздок, чи витрушував килим? Ні». Для легковажного чоловіка домобудівництво — гра, для письменника — це гра у літературу, мрії про місце, яке надихало б на творчість: «Я — привид батька Гамлета, — сказав Уїльям, спускаючись по темних сходах... Уїльям посміхнувся...». Для жінки-дружини «цей будинок великий... і брудний... і певніше за все, старий». Думки про величезний об’єм роботи виснажують дружину, прибирання втомлює її. Переведення слова гвіздок з чоловічої атрибутики у жіночий простір є специфічним семантичним зрушенням тексту, що є властивим творчій манері Р. Бредбері.
Будинок, ентузіазм у роботі, чиста люстра, вирізьблені дерев'яні поруччя, сонце, інша епоха стають символами любові. Гвіздок, пил, бруд, зіпсовані колготки, забруднена спідниця, хронічна втома символізують інший аспект любовних стосунків — виснажливу роботу, яка може привести до відмови від прибирання та будівництва. Виникає загроза смерті любові. Відчуття втоми та бажання продати старезну будівлю — символи предтечі розлучення. Карткова вежа, що з гуркотом розвалюється, половина будівлі, яка руйнується, розтрощена ваза, залишена під дощем книга витлумачуються як символи кінця любовних стосунків. Кімнати будинку, що ніяк не може порахувати подружжя, уособлюють випробовування, які зазнаватиме сімейна пара. У символі безкінечного будівництва й постійного піклування про будинок концентрується уявлення про сутність абсолютної любові. Рішення про продаж будинку-мрії символізує перетворення чоловіка на менш егоїстичну особистість. Чоловік трансформує своє «я», змінює власні бажання та цілі, стаючи пост-еґо.
Оповідання Р. Бредбері пронизані кордоцентризмом (від лат. cordis — серце). Центральним метафоричним поняттям розумування автора виступає пріоритетність у житті людини сердечно-духовного рівня. Саме таке сприйняття духовності як чинника, який представляє людське в людині, лежить в основі концепції пост-еґо.
У художньому світі Р. Бредбері здатність людини пам'ятати події чи почуття стає вирішальним критерієм оцінки героїв оповідань. Пам'ять героїв рятує їх від розлуки, смерті; продовжуючи їм життя, сповільнює час. Так, в оповіданні «Тет-а-тет» («Tete-a-Tete») (2002) літні чоловік і дружина кожного вечора понад п'ятдесят років сваряться на лавці. Сварки не заважають героям смакувати торт із сиром. Головний герой вирішує записувати суперечки подружжя на магнітофонну плівку. Одного дня хлопець не помічає подружжя на лавці. Згодом дізнається про смерть чоловіка. Залишившись сама, жінка проводить дні на цвинтарі: вона безупинно говорить з чоловіком, який помер. Хлопець, пройнявшись болем жінки, дарує їй магнітофон і касетні записи її суперечок із чоловіком. Наступного дня жінка сидить на лавці, свариться з голосом померлого чоловіка на плівці та смакує шматок торту з сиром. «Суперечки зближують людей, сварки скріплюють стосунки», — іронізує Р. Бредбері, але навіть іронізуючи, письменник відносить людей не до руйнаторів, а передовсім до зодчих: головний герой допомагає жінці пережити горе — втрату близької людини, — даруючи плівки із записами її суперечок із чоловіком.
Пам’ять про чоловіка, яку символізує магнітофонна плівка із записом суперечок подружжя, допомагає старій жінці не захворіти, не пройнятися відчаєм. Спогади рятують жінку від болю, який викликала фізична розлука з близькою людиною. Пам'ять про чоловіка подовжить його, а значить і її життя на землі: І ще одне, сказала вона, жива. Чому я повинен миритися з цим? - вигукнув він, мертвий. Я маю список, ти не повіриш, коли дізнаєшся! — закричала вона, жива; Цей голос!.. Його голос. Але ж він помер!
Особливої емоційно-семантичної ваги набуває слово «лавка». У ньому можна вбачати символ подружнього життя: Вони сиділи на тій самій лавці кожного вечора... Мабуть, вони одружені п'ятдесят років. За рахунок асоціативного зв'язку основної частини з контекстом оповідання лавка стає символом здобуття спокою у душі, а шматок торту з сиром — символом щастя й перемоги життя над смертю: Вона повернулася! Я думав, що жінка захворіла, але вона тут... На тій самій лавці. І говорить, говорить; Вчора ввечері вона їла торт із сиром. Гадаю, вона буде жити.
Теолог А. Августин впевнений, що існують три часи: теперішній минулого, теперішній теперішнього і теперішній майбутнього. Ці три часи ніде не існують, окрім нашої душі. Августин спирається на потрійну еквівалентність: теперішній час минулого — це пам'ять, теперішній теперішнього — безпосереднє споглядання, теперішній майбутнього — це очікування цього споглядання. Три часи існують у душі людини; місце перебування трьох часів — пам'ять.
Як видно з оповідання «Жінка на галявині» («That Woman on the Lawn») (1996), ґанок стає символом чекання й представляє августинівський теперішній час майбутнього: Почекай, прошепотів він. Повернись... Він сидів деякий час на сходинках ґанку... Годинник як символ теперішнього часу (за А. Августином, теперішній час теперішнього) сповіщає про початок і кінець розмови головних героїв: Три години нагадали про початок ранку; Міський годинник... вже пізно.
Годинник вже не чути. Фотоальбом виступає традиційним символом спогадів і прикладом теперішнього часу минулого: У темряву він жбурнув шість альбомів і нарешті вигукнув... Він подивився на галявину, а потім на фотографію, дуже стару, пожовклу від часу... Спочатку його очі згадали її, а потім і серце.
Для Р. Бредбері говорити мовою символів — це розказувати одне, а натякати на зовсім інше — на щось важливіше, глибше. Вивчення символіки письменника перспективне й відкриває нові можливості для глибшого дослідження його творчості з метою визначення справжнього місця письменника у світовій літературі XX-XXI століття. Аналіз бредберівської багаторівневої нетрадиційної символіки розширює межі творчості автора. Проблема заслуговує на подальше дослідження на матеріалі інших оповідань письменника.
Л-ра: Всесвітня література та культура в навчальних закладах. – 2006. – № 7-8. – С. 44-46.
Твори
Критика
