Кейт Шопен. Провісник
Слухати твір онлайн:
Бруно малював чудові картини, іноді в чорних та білих тонах, іноді в зелених, жовтих і червоних. Проте він ніколи не творив так майстерно, як того літа, в горах.
Весняна свіжість усе ще витала повсюди. Тоді він і зустрів тендітну дівчину на ім’я Діанса. її волосся переливалося всіма відтінками зрілих колосків пшениці, і вона позувала для його картин, варто йому було лише забажати. її краса цвіла, неначе квітка, омита ранковою росою. Коли вони вперше зустрілись, в її фіалкових очах світилася дитяча наївність. Коли вони прощались, він поцілував її, і червоні та білі фарби заграли на її обличчі, вона затремтіла. І враз дитяча наївність погасла в її очах і щось інше спалахнуло в них.
Тієї зими Бруно сумував за своєю роботою. Жінки, зображені на його картинах були прекрасні, наче гірські квіти. Однак велике місто здавалося йому спустошеним довгим очікуванням. Він намагався не думати про чарівні очі Діанси. Проте далекі обриси гір поставали в його пам’яті; свист легкого літнього вітерцю в ніжному кленовому листі; спів пташок, що дзвінко і різко пронизував тишу на лісистому схилі, де він та Діанса проводили час.
А тому, коли знову настало літо, Бруно, насвистуючи ледь чутно мелодійну пісеньку, зібрав свої пожитки, пензлі і фарби. Він насвистував, коли не роздумував про те, чи сонячні промені знову гратимуть усіма барвами веселки на зелених схилах, як тоді, минулого червня, і чи знову червоні та білі фарби заграють на обличчі Діанси і вона затремтить, як тоді, коли він назвав її своєю коханою дівчиною.
Бруно пробирався крізь зарослі підліском, але, ще не дійшовши до краю лісу, зупинився: неподалік відблискувала на сонці білим сяйвом церква, біля неї зібралося багато людей - і старі й молоді. І тут Бруно спало на думку, що Діанса може бути серед них, він примружив очі, намагаючись розгледіти її в натовпі. Однак її там не було. Аж раптом двері сільського храму відчинились, і він побачив її, наче лілію, у білому весільному вбранні.
З нею поруч був інший чоловік - не має значення хто; достатньо того, що знайшовся той, хто зірвав цю рідкісну квітку для себе, поки Бруно витав у мріях. Наївний Бруно! Залишився, зрештою, лише провісником кохання. І він відвернувся. Швидкими кроками Бруно знову спустився зі схилу, аби біля великої цистерни з водою чекати на потяг, який повезе його далеко звідси.
З англійської переклала Юлія Дудчак
Твори
Критика
Поділитися