Композитор Василь Барвінський
Композитор Василь Барвінський (1888-1963) належить до класиків української музики. Він почав творити у першому десятилітті ХХ сторіччя і близький за стильовими пошуками з іншими європейськими композиторами цього часу – Вітезславом Новаком, Клодом Дебюссі, Максом Реґером, Феруччо Бузоні. Це – представники в музиці стилю сецесія (або модерн). Водночас, як палкий патріот свого народу, Барвінський охоче використовував у своїх творах українські народні мелодії, поєднуючи їх з гармонічним та поліфонічним мисленням ХХ сторіччя.
Його творчий внесок особливо значний у сфері камерної музики – фортеп’янної та ансамблевої. Композитор написав твори для різноманітних ансамблевих складів: дуети для скрипки з фортеп’яно, тріо і квартети, фортеп’янний квінтет і секстет. Особливо ж він любив поєднання віолончелі і фортеп’яно. Виступав сам у такому ансамблі зі своїм добрим товаришем, концертмейстером віолончелей Віденської народної опери Богданом Бережницьким і написав для нього низку великих творів та мініатюр.
Камерні твори Барвінського в 1930-х роках були відомі й виконувалися в Європі. Їх видавали австрійські, американські і навіть японське видавництва.
Доля Василя Барвінського була дуже нелегкою. Вона, як одна краплина, віддзеркалює долю його народу – мільйонного українського народу.
Музикант пережив різні окупації своєї землі – австрійську, польську, нацистську, радянську - і в кожних умовах служив одній меті: плеканню музичної культури свого народу. Робив це не тільки як композитор, але й як диригент, організатор музичного життя, вчитель, музичний критик. Не раз ризикував своїм життям, дбаючи про збереження надбань української культури і музики у воєнних умовах першої половини 1940-х років.
Але найгіршого переслідування зазнав по війні від радянського режиму: не за злочини чи зраду, а тільки через свою популярність і авторитет, через послідовну позицію українського патріота. 60-річний композитор та його старенька дружина були заслані в концентраційні табори Сибіру і примушені до важкої непосильної роботи. Їхні імена всіляко очорнювали надуманими наклепами. Діяльність і творчість Барвінського заборонили згадувати публічно чи в публікаціях.
Щоб знищити навіть пам’ять про заслуги композитора, злочинно наказали спалити рукописи його творів, і частина їх через це була втрачена безповоротно. Тож, повернувшись після 10-ти років таборів до Львова, позбавлений праці і знаків визнання, композитор до останніх днів життя збирав вцілілі рештки своїх творів, а деякі відновлював з пам’яті.
Сьогодні бачимо ренесанс музики Барвінського. Українські музиканти в різних частинах світу доклали всіх зусиль для віднаходження його втрачених творів. Дуже зворушлива історія Концерта для фортеп’яно з оркестром. Він був закінчений у 30-х роках і виконаний в багатьох містах Галичини та Радянської України. Але по війні ноти Концерта були втрачені. За ними пошукував перший виконавець – піаніст Роман Савицький, а продовжив цю справу його син. Після багатьох років марних пошуків він врешті помістив у газеті запит: Хто знає щось про долю Концерта Барвінського? І ноти знайшлися в далекій Арґентині 9 червня 1993 року (точно в 30-ту річницю смерті композитора).
Музику Василя Барвінського щораз більше виконують піаністи й ансамблі, хори і співаки. Вона близька сучасним людям і знаходить теплий відгук у слухачів. У взаємодії щораз нових інтерпретацій зростає розуміння її глибокої суті і неповторної краси. Творчість Барвінського знаходить заслужене своє місце у світовій спадщині.
Наталя Кашкадамова, одна з останніх учениць В. Барвінського.
