Звучить музика Василя Барвінського

Проблема виконання української фортепіанної музики сьогодні особливо актуальна. Численні професіональні піаністи – вихованці українських музичних академій, працюючи нині в різних країнах, щоразу частіше переконуються: в умовах гострої фахової конкуренції сáме виконання маловідомої української музики допомагає їм завоювати увагу слухачів. Тож звертаються до композицій Віктора Косенка, Бориса Лятошинського, Миколи Колесси, Левка Ревуцького та інших. Зовсім недавно з’явився новий компакт-диск із творами Василя Барвінського, записаний молодою піаністкою Віоліною Петриченко. Його презентацію артистка провела 26 листопада 2017 року в Дзеркальній залі Львівського оперного театру

Інтерпретація творів Василя Барвінського довгі роки залишалася справою західноукраїнських музикантів, хоча окремі опуси виконували видатні київські піаністи Григорій Беклемішев, Рада Лисенко. У Львові ж зародилася стійка традиція Барвінськіани, яку, всупереч усім перешкодам і заборонам, берегли й плекали як рядові виконавці, так і педагоги з учнями, видатні концертанти. Особливо популярною музика Василя Барвінського була у першій половині ХХ сторіччя. Її грали тоді не тільки українські, а й польські, єврейські піаністи Львова, вона постійно звучала в концертах Галі Левицької, Дарії Гординської, Яна Ґорбатого.

У 1937 році Любка Колесса представила п’єси Василя Барвінського в передачі лондонського телебачення. А Роман Савицький виступив із монографічною програмою із творів композитора в наступному, 1938-му, ювілейному для Барвінського році. Однак в середині століття у виконавській долі цієї музики настала доба мовчання, зумовлена несправедливим переслідуванням митця і його творчості з боку радянських органів.

Цілком можливо, що причиною переслідування була саме популярність Барвінського в передвоєнний час, адже політикою він ніколи не займався і проти радянського режиму не виступав. Тож, усвідомлюючи важливість збереження спадщини майстра, львівські вчителі музики потай знайомили учнів із його творами й передавали звичаї їхньої інтерпретації.

Публічні виконання, спершу ще напівлегальні, відновилися від 1960-х років. Можливість їхньої появи дала доба «відлиги» у внутрішній радянській політиці, а поштовхом послужило повернення старенького композитора із заслання. Піаністи Христина Мисюк, Оксана Попіль, Олег Криштальський, співачки Марія Байко і Людмила Жилкіна поспішали відродити звучання його музики. Консультувалися щодо виконання із автором.

Найзначнішим, мабуть, був внесок Марії Крушельницької, яка вивчила цикли П’ять прелюдій та Мініатюри на українські народні теми і вже в середині 1960-х записала їх до фондів Республіканського радіо в Києві. Тут обов’язково слід згадати заслуги звукооператорів радіо – Леоніда Бильчинського в Києві, Олени Онуфрів у Львові, які не тільки записували, а й зберегли ці унікальні виконання.

Доба «відлиги» швидко закінчилася, і з творчості Василя Барвінського не зняли заборони. За кожне виконання доводилося боротися аж до 1990-х років, коли здобута Незалежність держави нарешті дозволила вільно, без обмежень пропагувати українське мистецтво.

Із початком 1990-х публічність музики композитора активно відродилася у Галичині. Задля підтримки цього процесу були організовані молодіжні виконавські конкурси імені Василя Барвінського в Дрогобичі, Львові, Тернополі, до обов’язкової програми яких входили його твори. Конкурси невдовзі набули всеукраїнського і навіть міжнародного рівня, завдяки чому до виконання музики Барвінського потроху стали долучатися учні й студенти з-поза меж Галичини.

Одночасно тривали заходи з віднайдення утрачених текстів Василя Барвінського. Хоча їх 1948 року нищили у Львові, ноти все ж збереглися в українській діаспорі. Завдяки успіхам у пошуках стали можливими прем’єрні виконання врятованих творів. 1993-го українську прем’єру Сонати Барвінського здійснив на сцені Львівської філармонії Олег Криштальський, а в 1995 році Марія Крушельницька заграла нововіднайдений Концерт для фортепіано з оркестром Василя Барвінського у Львові, Києві, Тернополі й Івано-Франківську.

Невід’ємною і дуже важливою формою збереження музичних творів у ХХ сторіччі слугує звукозапис. Музиці Василя Барвінського, через її непросту долю, щодо записування не щастило. Все ж перші спроби здійснили музиканти української діаспори у США вже в 1950–1960 роках. Значною подією став запис фортепіанних творів Барвінського на велику грамплатівку та магнітофонну касету, здійснений у 1980-х роках німецьким піаністом Міхаелем Ґрілем (4 прелюдії, 6 мініатюр на українські теми, Соната й «Українська сюїта»).

Проте потім настала довга перерва: наступні записи фортепіанних творів Василя Барвінського з’явилися тільки у 2000-х роках, і то були оцифрування давніших робіт Дарії Гординської-Каранович, Марії Крушельницької та Романа Савицького. Їхні компакт-диски доступні зараз в Україні.

Тож не дивно, що поява в 2017 році нового компакт-диска, присвяченого фортепіанній музиці Василя Барвінського, у виконанні молодої піаністки – українки, яка працює зараз у Німеччині, Віоліни Петриченко привернула велику увагу музичної громадськості (Violina Petrychenko. The Silenced Voice of Vasyl Barvinsky. Accelerando Musicproduktion, 2017). Передовсім, на ньому вперше з виконанням творів Барвінського виступила не галичанка, а представниця південної України походженням із Запоріжжя.

Компакт-диск записаний німецькою фірмою і значною мірою скерований до німецьких слухачів. Він має розгорнуту анотацію німецькою та англійською мовами, а також яскраві й ефектні фотографії піаністки. Гідним відповідником компакт-диска виступають звукозаписи на YouTube, зокрема коротка, німецькою мовою, розповідь Віоліни Петриченко про долю композитора та його творів.

Цікаво скомпоновано програму: до неї увійшли два з найбільших фортепіанних творів Василя Барвінського – «Любов» і «Українська сюїта», а також 8 прелюдій. Останні виконано чи не вперше, – як 5 опублікованих, так і 3 нововіднайдені, – у тій первинній послідовності, у якій вони були написані 1908 року. Виявилося, що така їхня композиція звучить цілком переконливо і три непубліковані п’єси не поступаються мистецькими вартостями давно відомим.

Піаністка технічна, має приємний і різноманітний звук, виразно фразує. Віоліна Петриченко сумлінно виконує авторські вказівки. Композитор подав їх дуже докладно, але був стриманим у вимогах. Характерна риса ремарок Барвінського – обережність, делікатність висловлювання. Однак у трактуваннях піаністки відчувається одноплановість, бо вона надає перевагу «усередненому» виявленню змісту, не піднімаючись до вершин екстазу й не сягаючи глибин скорботи.

Приходять на пам’ять зразки окремих трактувань, у яких виконавці зуміли знайти і розкрити глибший підтекст музики Василя Барвінського. Так, Прелюдія мі мінор у пізньому записі Романа Савицького вражає глибокою, зворушливою змістовністю інтонацій та логічною скерованістю розвитку. Інший, сучасніший приклад – трактування Яромира Боженка. Застосовуючи вишукані темброві барви, вольову ритміку і ясну, чисту техніку, він домігся великої напруги, максимально загостривши контраст між «релігійною» четвертою і «героїчною» п’ятою прелюдіями. Такі інтерпретації відкривають слухачеві новий сенс музики і залишаються в пам’яті надовго.

Видається, що у записаній програмі Віоліні Петриченко найбільше сподобався цикл «Любов», – він дуже впевнено звучить на компакт-диску (під час презентації програми у Львові вдався слабше). Петриченко охоплює основні риси кожної із трьох складових циклу, завдяки чому зрозуміло сприймається співвідношення частин і цілісною постає їхня послідовність. Вона вміло вибирає імітуючі голоси зі складної фактури твору і робить її доступною для слухача. Найближчими для піаністки є скерцозні розділи зі жвавим і акцентно-підкресленим рухом. Так і в «Любові» характерним центром стає Серенада, в якій артистка, загострюючи ритмічні рисунки, вдало розкриває риси рондальності і наскрізний характер жанру – елемент серенадного акомпанементу. Проте залишається ще й багато невиявленого психологічного підтексту у цій щонайінтимнішій особистій сповіді композитора – того, на що він натякає аж надто численними, вишуканими або й парадоксальними ремарками (приміром, – щонайтонші динамічні відтінки у вступі до Серенади: рр – ррр – meno рр – рр)!

Чотиричастинну «Українську сюїту» записано на компакт-диску повністю, без купюр (на презентації у Львові було вирізано значну частину фіналу). Трактування Віоліни Петриченко відзначається дуже продуманим вибором темпів, які унаочнюють співвідношення частин сюїти і сприяють цілісності її сприймання: Прелюдія – Скерцо – Пісня – Фінал.

Піаністка добре вправляється із технічними труднощами твору, які тут значні, особливо в останній частині – варіаціях із фугою. Вона звертає увагу на виразність народнопісенних тем, що не тільки покладені в основу кожної частини, а й передають програмний задум композитора.

Цікаво порівняти трактування цього твору з інакшим – записаним на касеті Міхаеля Ґріля. Німецький піаніст не знайомий зі своєрідністю українського пісенного інтонування, що ускладнює йому виконання ліричних розділів сюїти. Але він із великою переконливістю показує логіку поліфонічного розвитку у складній і своєрідній фузі Василя Барвінського й завдяки планомірності та виразності розгортання домагається по-справжньому героїчного завершення твору. Вкотре переконуємося, що сáме і тільки в співіснуванні різних виконавських інтерпретацій може вповні розкритися зміст музичного твору.

Повертаючись до компакт-диска Віоліни Петриченко, слід сказати: як обрана нею програма творів Василя Барвінського, так і записане на диску виконання заслуговують щирої й активної підтримки та схвального відгуку. Бажаю молодій піаністці залишатися послідовною на обраному шляху інтерпретації української фортепіанної музики, творчо зростати, осягаючи психологічні та фахові тонкощі, глибину музики не тільки Василя Барвінського, а й інших українських композиторів.

Наталя КАШКАДАМОВА