Нагірний Карабах: історія, конфлікт та останні новини

Історія Нагірного Карабаху завжди була важливою частиною регіональних конфліктів та міжнародних спорів. Ця територія, розташована на півдні Кавказу, має багатий культурний спадок і складну історію. Арменія та Азербайджан називають цей регіон своїм. Баку вимагає повернення окупованих Арменією територій. Єреван вважає Нагірно-Карабаську Республіку своєю. У 2023 році конфлікт у Нагірному Карабасі продовжує залишатися однією з найбільш актуальних проблем у світовій політиці.

Історія Нагірного Карабаху

Нагірний Карабах - це регіон, який знаходиться на перехресті Сходу та Заходу, між Південним Кавказом та Близьким Сходом. Історія цього регіону налічує тисячоліття, і вона багата на культурні взаємозв'язки та суперечності.

На карті світу Нагірний Карабах є невеликим регіоном, але його значення не може бути недооціненим. Регіон розташований в Азербайджані, але контролюється вірменськими силами. Ця територія має стратегічне значення та багатий природний ресурсний потенціал, що робить її об'єктом багатьох амбіцій та конфліктів.

Нагірний Карабах карта

Територія Нагірного Карабаху складає 11,5 тисяч квадратних кілометрів - майже як територія Закарпатської області України. У цьому південнокавказькому анклаві, який міжнародно визнаний частиною Азербайджану, проживає близько 120 тисяч етнічних вірмен.

Чия територія?

Слово "Карабах" походить від поєднання тюркського терміну "кара," що означає "чорний," та перського слова "баг," що перекладається як "сад." Термін "Нагірний Карабах" вперше з'явився в історичних документах у 1918 році в записці тифліського карабаського земляцтва, яке використовувало його для етнічного позначення вірменської частини Карабаху. Вірменці зі свого боку називають цей регіон "Арцах," що походить від імені вірменського короля Арташеса I. Важливо зазначити, що ці території були під владою давньовірменської держави Урарту в період з VIII до V століть до н. е.

Після поділу Вірменії між Візантією і Персією у 387 році, східне Закавказзя, включаючи Арцах, потрапило під владу Персії. Проте лише у середині XVIII століття в північних районах Карабаху почали осідати тюркські кочові племена, що розпочали багаторічні конфлікти з вірменськими мелікствами, або князівствами. Впродовж віків меліки Карабаху боролися проти нападів Османської імперії, навали кочових племен і вторгнень сусідніх ханів. Щоб забезпечити свою оборону, вони зверталися до російських царів за підтримкою та захистом.

1751 року частина Азербайджану, Вірменії, а також Арцах (Карабах) утворюють Карабаське ханство.

Карта Нагірного Карабаху 19 ст.

Під час російсько-перської війни 1804-1813 років московська імперія окупувала Карабах у 1805-му, закріпивши своє панування Гюлістанським договором 1813 року, а у 1868 році включила до складу Єлизаветпольської губернії згідно з Туркменчайським договором між росією та Персією. Це заклало підвалини сучасного нагірно-карабаського конфлікту.

Конфлікт у Нагірному Карабасі

У складі Російської імперії Нагірний Карабах був місцем постійних конфліктів вірмен, чисельність яких переважала в регіоні, й азербайджан. Між двома групами постійно відбувалися збройні сутички. Значна частина населення Карабаху була мусульманами. Після подій жовтневої революції 1917 року регіон став частиною Закавказької Федерації, яка в травні 1918 року розпалася на три окремі держави - Грузію, Вірменію та Азербайджан. Статус Нагірного Карабаху залишався невизначеним і викликав численні суперечки та конфлікти між цими державами.

У липні 1918 року на місцевому з'їзді вірменське населення оголосило про створення автономії для Нагірного Карабаху і вибрало Народний уряд як свою владу. Період з 1918 по 1920 рік відомий як "вірмено-азербайджанська війна," під час якого уряд Азербайджанської Республіки вживав рішучих заходів для придушення всіх вірменських повстань. На той час війська Вірменії вторглися на територію Карабаху, що призвело до загострення конфлікту. Однак втручання російських військ поклало край цьому конфлікту і призвело до зупинки бойових дій.

У 1921 році цей регіон був переданий Азербайджанській Радянській Соціалістичній Республіці. Вірменія неодноразово висувала претензії на Карабах, проте радянське керівництво відхиляло всі її вимоги. Спроба Ради Нагірно-Карабаської автономної області у 1988 році подати прохання про передачу території регіону Вірменії спричинила напруження, адже Азербайджан розглядав це як акт націоналізму та сепаратизму. Прохання було відхилено, що спричинило подальше розгортання збройних конфліктів між азербайджанцями та вірменами. У 1991 році у регіоні було оголошено воєнний стан.

Конфлікт у Нагірному Карабасі має глибокі історичні корені та виходить з етнічних суперечностей. Після розпаду Радянського Союзу регіон став предметом суперечок між Армією Азербайджану та армією Нагірного Карабаху, яка підтримувалася Вірменією. Ця війна, яка тривала з 1988 по 1994 рік, завершилася перемогою Нагірного Карабаху та встановленням режиму припинення вогню.

Війна у Нагірному Карабасі

30 серпня 1991 року Азербайджанська Республіка оголосила про свою незалежність, і до її складу входив Нагірний Карабах. Через два дні, 2 вересня, збори Карабаської обласної ради оголосили про незалежність Нагірно-Карабаської Республіки. Важливо відзначити, що жодна держава у світі не визнала цю незалежність. Ця подія відкрила шлях до відкритого збройного конфлікту між Азербайджаном, Вірменією та силами самооборони Карабаху.

У травні 1992 року вірменські бойові підрозділи атакували місто Шуші (вірменська назва) / Шуша (азербайджанська), взявши під контроль Лачинський коридор, який з'єднував Нагірний Карабах із Вірменією.

У 1994 році були припинені військові дії між сторонами конфлікту, але досягнення остаточної згоди залишилося невирішеним завданням. Було укладено перемир'я, яке протягом наступних років багаторазово порушувалося. Сили Нагірного Карабаху здобули практично повний контроль над територією регіону. Згідно з різними оцінками, внаслідок цієї війни загинуло від 4 до 11 тисяч азербайджанців і приблизно 6 тисяч вірмен.

1 квітня 2016 року, після отримання Азербайджаном нової партії сучасної зброї від росії, відновився збройний конфлікт, відомий як "Чотириденна війна." Цей конфлікт призвів до того, що приблизно 8-20 квадратних кілометрів території перейшли під контроль Азербайджану. Внаслідок цієї війни обидві сторони зазнали серйозних втрат: близько 30 осіб загинули, а близько 200 отримали поранення.

Друга карабаська війна

27 вересня 2020 року розпочалася Друга карабаська війна, яка тривала 44 дні та завершилася великою перемогою Азербайджану. У ході цього конфлікту Азербайджан повернув собі важливі території, які були окуповані Вірменією під час Першої карабаської війни. Завдяки активним бойовим діям та дипломатичним переговорам сторони змогли досягти мирної угоди, яка набула чинності 10 листопада 2020 року.

Ця мирна угода передбачала ряд важливих кроків, включаючи введення російських "миротворців" для забезпечення стабільності в регіоні. Вірменські війська також зобов'язалися вийти з прилеглих до Нагірного Карабаху районів, а контроль за певною частиною території Нагірного Карабаху, включаючи місто Шуша, був переданий під контроль Азербайджану. Ця угода стала кроком до вирішення довгоочікуваного конфлікту, але проблеми і напруга в регіоні залишилися і досі вимагають уваги та розв'язання.

Роль росії у конфлікті в Нагірному Карабасі

У конфлікті в Нагірному Карабасі, як у кожному конфлікті на теренах колишнього СРСР, не останню роль відіграє росія. Однак слід зазначити, що на відміну від інших конфліктів на Кавказі, у Карабасі росія не була ні стороною конфлікту, ні стороною, що його розв’язала. Але саме москва отримує від нього найбільшу користь. Вона активно використовує протистояння Вірменії та Азербайджану, щоб просувати свої інтереси на Південному Кавказі.

Росія підтримує обидві сторони конфлікту - Вірменію і Азербайджан - як економічно, так і військово. Вона постачає зброю обом країнам і має військову базу на території Вірменії у місті Гюмрі. Вже це є прямим свідченням того, що рф повсякчас прагне тримати регіон у сфері свого впливу. Вірменія голосує в унісон із росією в ООН і є членом ОДКБ (Організації договору про колективну безпеку).

Під час Другої карабаської війни Вірменія звернулася до росії з проханням про військову підтримку, однак росія не пішла на це. Формально росія не мала підстав для втручання у конфлікт, оскільки Нагірний Карабах є де-юре частиною Азербайджану, а в договорі ОДКБ зазначено лише про цілісність вірменської території.

Росія також прагне тримати конфлікт у "замороженому" стані, не сприяючи його остаточному вирішенню ні на користь Вірменії (міжнародне визнання Арцаху чи його приєднання до Вірменії), ні на користь Азербайджану. Москва прагне зберегти свій вплив на регіон і на далі та використовує свою присутність у Нагірному Карабасі для досягнення цієї мети. Нагадаємо, що за умовами перемир’я 2020-го, 2000 російських миротворців перебувають на території Карабаху.  

Але ні російське військо, ні дипломати не стали втручатися в останні події і не змогли їм завадити. Цим вони викликали обурення у Вірменії, яка досі вважала росію своїм головним союзником щодо Карабаху.

Вплив рф на події між Вірменією та Азербайджаном значно послабшав після вторгнення в Україну. Це відкрило вікно можливостей для розв'язання питань, які росія раніше блокувала. Після встановлення Азербайджаном контролю над Нагірним Карабахом роль росії, пише The Economist, ймовірно, зменшиться ще більше.

Події останніх днів

19 вересня 2023 року азербайджанська армія оголосила про початок "антитерористичної операції" в Карабасі з метою відновлення конституційного ладу в регіоні. Офіційний Баку повідомив про здійснення ударів по об'єктах вірменської армії та вірменських збройних підрозділів у Карабасі. Водночас Єреван заперечував наявність своїх військових у регіоні.

Попередньо Баку звинуватив фактичну владу Карабаху в організації терактів, стверджуючи, що 19 вересня сталися підриви двох автомобілів на мінах. Ці події призвели до загибелі дев'яти людей, включаючи сім співробітників МВС Азербайджану.

У відповідь на події на регіональному рівні Азербайджан висунув ультиматум, вимагаючи розпуску органів влади в Карабасі, повного роззброєння армії Карабаху та виведення військ Вірменії з регіону.

Уже наступного дня керівництво невизнаної республіки практично прийняло умови Азербайджану і фактично капітулювало.

Згідно з угодами, укладеними з російською стороною, бойові дії мали припинитися о 13:00 20 вересня. У заяві також було зазначено про повне роззброєння армії Карабаху та виведення важкої техніки з території невизнаної республіки.

21 вересня президент Азербайджану Ільхам Алієв заявив, що його країна після 24-годинного військового наступу проти вірмен відновила суверенітет над Нагірним Карабахом.

Лідер сепаратистів Нагірного Карабаху Самвел Шахраманян оголосив, що з 1 січня 2024 "Республіка Арцах" припинить своє існування. Очільник невизнаної республіки оголосив, що будуть розпущені всі "урядові" установи й організації. Він уже підписав відповідний документ. Нагадаємо, що Шахрманян був поставлений на чолі невизнаної республіки росіянами.

Хоча Азербайджан пообіцяв поважати права етнічних вірмен у регіоні та відновити постачання продовольства, медикаментів і палива після 10-місячної блокади, більшість жителів через страх репресій вирішили виїхати до Вірменії.

Кількість біженців з Нагірного Карабаху, котрі перетнули кордон Вірменії, досягла позначки 100 тисяч, це понад 80% населення регіону. 

30 вересня речниця прем’єра Вірменії Назелі Багдасарян заявила, що на ранок суботи кордон Вірменії перетнули вже 100 тисяч 417 мешканців Карабаху.

На тлі масового відтоку етнічних вірменів з Нагірного Карабаху Азербайджан запросив ООН, щоб оцінити гуманітарні потреби населення.

Речник президента Азербайджану повідомив агентству, що вранці у неділю 1 жовтня до Карабаху прибула місія ООН, головною метою якої є оцінка гуманітарних потреб місцевого населення.