29.10.2023

Біографія Крістофа Рансмайра

Крістоф Рансмайр – австрійський письменник – народився 20 березня 1954 року у Велсі (Верхня Австрія), що біля озера Траун, у сім'ї сільського вчителя.

До школи ходив у Ройтгамі та Ґмундені, а в містечку Дамбах закінчив Бенедиктинську гімназію. У 1972-1978 Рансмайр студіював філософію та ентомологію у Віденському університеті. Особливо його зацікавила Франкфуртська школа, роботи Т. Адорно та М. Горкгаймера, глибокий слід залишила філософсько-естетична теорія трансцендентального мислення.

В університетські роки навчився сумніватися в ідеологічних і догматичних рецептах, розпочав роботу над дисертацією про політичні утопії та відношення індивідуальної свободи до суспільної. Наукову роботу Pансмайр не завершив, оскільки його привабила письменницька діяльність. Про свої переконання Рансмайр говорить, що вони завжди були «лівими», що перевагу він віддавав «гуманістичному розумінню анархізму», а на виборах голосував за «зелених».

Тривалий час Рансмайр працював журналістом, що до певної міри дало йому змогу розв'язувати матеріальні проблеми, але, що найголовніше, відкривало неоціненні можливості спілкуватися та спостерігати, пізнавати життя безпосередньо. Робота над репортажами та есе відшліфувала його стиль, привчила лаконічно, виразно висловлювати думки.

Дебютним твором Рансмайра став роман «Жахіття криги та пітьми» («Die Schrecken des Eises und der Finsternis»), який вийшов друком у 1984. В основу сюжету твору покладена історія дрейфу корабля «Адмірал Теґетхоф», що відкрив у 1872 р. архіпелаг Земля Франца-Йосифа. Вимальовуючи північний пейзаж мінімалістською манерою нотаток звичайних матросів другої половини XIX ст., автор із дивовижною зримістю відтворює на папері картину подорожі легендарної австро-угорської імператорської експедиції, що намагалися виявити напівміфічний Північний прохід.

Песимізм і натуралізм, що зазвичай змінюють пафос пригодницької літератури, на щастя, не отримують розвитку в романі, залишаючись лише частиною об'єктивно холодної картини. Сила людського духу, що, як неминучий штамп, виникає у кожному творі про Далеку Північ, панує тут правомірно. Натомість принципово новим у дебютному романі Рансмайра виявляється відображення дарвінізму Дж. Лондона у деталізованому спокої С. Беккета.

Проте, спричинивши найбільший резонанс, і найбільшої слави для автора зажив наступний роман Рансмайра — «Останній світ» («Die letzte Welt», 1988). Історія «Останнього світу» досить незвичайна. Відомий німецький письменник, засновник і видавець серії «Інша бібліотека» Г. М. Енценсбергер звернувся до молодого автора з пропозицією підготувати для видавництва «Ґрено» прозовий переказ славетних «Метаморфоз» Овідія. Рансмайр, працюючи над твором античного поета, інтерпретуючи його, відчув, що виходить за межі просторово-часової структури «Метаморфоз», що вічні образи й теми античної міфології живуть у сучасності. Так з'явився оригінальний задум, своєрідна міфологізація дійсності. В опублікованому згодом «Задумі роману» Рансмайр дав лаконічну характеристику змісту свого твору. «Тема — зникнення і реконструювання літератури, поезії; матеріал — «Метаморфози» Публія Овідія Назона».

Образи роману можна поділити на історичні й міфологічні. Коли до перших належить поет Публій Овідій Назон, імператор Октавіан Август та молодий римлянин Котта, то постаті, що складають суспільність Томів, запозичені з Овідієвих «Метаморфоз». Рансмайр додає до свого твору своєрідний довідничок — «Овідіїв репертуар», де коротко характеризує персонажів «Останнюю світу» та їхніх прототипів у давньому світі. У формі енциклопедично стислого викладу австрійський письменник створює невеликий подвійний ескіз до кожного персонажа роману, проводячи паралель між міфологічними та історичними постатями, цитуючи відповідні місця з Овідієвих «Метаморфоз» чи інших літературних та історичних джерел. Письменник подає інтерпретацію персонажів, пояснює їхнє місце в сюжеті та в образній системі, роль у розвитку авторської думки.

Дія роману постійно тримає читача в напрузі, це немовби «інтелектуальна гра» з історією та міфом, остаточного результату якої не дає навіть кінцівка роману, залишаючись «відкритою». Читачеві пропонується прийняти умови цієї гри.

Манера письма Рансмайра стримана, безстороння, автор зберігає певну дистанцію. Тон розповіді — жорсткий і лірично гнучкий водночас. Для стилю письменника характерна надзвичайна філігранність — Рансмайр працював над текстом три роки. Одне із провідних місць у сучасній німецькомовній літературі він зайняв завдяки, не в останню чергу, мистецтву слова. У способі висловлювання простежується тенденція до сюрреалізму (деталі в описах розкішної рослинності зниклого світу, гіпнотичне змалювання процесу вмирання у подиву гідній своєю витонченістю сцені зі слимаками в Овідієвому саду), подекуди можна натрапити на яскраво експресіоністичну колористику (пурпуровий гірський мох та ін.).

Твір Рансмайра знайшов широке коло читачів, здобувши визнання в німецькомовних країнах, протягом короткого часу був перекладений двадцятьма чотирма мовами світу. Українською мовою надзвичайно вдало передав особливості стилю та багатство мови роману «Останній світ» О. Логвиненко. Його переклад визнано найкращим перекладом 1993 року в Україні, відзначено премією ім. М. Лукаша.

Наступним значним твором Рансмайра став роман «Хвороба Кітахари» («Morbus Kitahara», 1995). Дія у ньому розгортається упродовж 25 років після Другої світової війни у німецькому містечку Моор. Хоча Німеччина капітулювала, проте війна в Тихому океані триває. У Німеччині американці втілюють у життя не реабілітаційний план Маршалла, а значно жорстокіший «план Стелламура»: країна перетворена в аграрну державу, фабрики та залізниці демонтовані, німці вирощують буряк і примусово будують меморіали жертвам голокосту. Не відразу стає зрозуміло, що історія у рансмайрівському романі викривлена, альтернативна. У цьому гротесковому світі провини, депресії, гіркоти, зневаги та ненависті, разом з іншими, живуть троє головних героїв — Моорський Крикун, Собачий Король і Бразилійка. Проте головне у романі — не сюжет і не зачаровуючий наратив, а сама конструкція, незрима гігантська інсталяція: розщеплене на елементарні частки і знову відтворене у формі урочистої та гротескової текстової симфонії відлуння війни.

Твори Крістофа Рансмайра поєднують літературний та філософський первні, письменник вдається до складних творчих методів. Як постмодерністський романіст, він привів до діалогу та конфлікту різні погляди на порядок речей.

Рансмайр є визнаним флагманом сучасної європейської літератури й одним із найавторитетніших німецькомовних авторів сучасності.

Нагороди та премії:
премія Антона Вільдґанса (1988).
Велика літературна премія Баварської академії витончених мистецтв (1992).
Премія Франца Кафки (1995).
Премія Франца Набля (1995).
Премія Арістеіон (1996).
Mondello Prize (1997).
Culture award of Upper Austria (1997).
Solothurner Literaturpreis (1997).
Friedrich-Hölderlin-Preis (1998).
Премія Нестроя (2001).
Österreichischer Kunstpreis für Literatur (2004).
Літературна премія Бертольда Брехта (2004).
Heinrich-Böll-Preisd (2007).
Золота медаль за заслуги перед Віднем (2009).
Премія братів Грімм міста Ганау (2013).
Ernst-Toller-Preis (2013).
Fontane Prize of the City of Neuruppin (2014).
Prix du meilleur livre étranger (2015).
Marieluise-Fleißer-Preis (2017).
Nicolas Born Award (2018).
Премія Генріха Кляйста (2018).
Літературна премія міста Відень (2018).
Bayerischer Buchpreis (2018).
Ludwig-Börne-Preis (2020).