Шарабуряк Вероніка. Вчитель, який змінив моє життя
Коли ви чуєте слово вчитель, що перше спадає на думку? Можливо, це ваша бабуся, або мама, чи незнайома людина, яка докорінно змінила життя? Кожен сприймає це слово по-різному. Але, роздумуючи над цією темою, я зрозуміла, що в моєму випадку вчитель – це війна. Не хочу постійно зациклюватися на болючій темі, але можу сказати напевно: вона змінила мій світогляд, життя, орієнтири…
Раніше я була дуже розсіяною та безтурботною дитиною. Не замислювалась над серйозними речами, могла годинами байдикувати, не переймаючись нічим, окрім інтернет-життя. З початком війни зрозуміла: ризик є. Страшні новини нагадали, що загроза можлива для кожної людини. Через тривожні думки почала цінувати кожну хвилину, своїх рідних та друзів. Замість того, щоб відкладати все на завтра, вирішила жити сьогоднішнім днем. А це означає помічати найменші дрібниці, мати живу надію в серці, а ще знайти в собі сили жити, творити й мріяти.
Мої друзі, на жаль, дивляться на світ похмуріше. У минулому я теж часто любила скаржитись на труднощі й нервувати без причини. Та нещодавні події змінили мій світогляд, як і більшості українців. Думаю, війна стала вчителем для кожного з нас. Тепер патріотизм - це не просто слово, а сміливі вчинки, вільні думки та відважні рішення.
Самобутня українська культура почала цінуватись в усьому світі саме зараз. Багато земляків зрозуміло, що для них означає рідна мова, народні звичаї та свобода. Пишаюсь нашою єдністю й незламністю, які дають надію на перемогу й процвітання. Я горджусь своїм походженням й маю мрію завжди жити та розвиватись саме на рідній землі.
Головне завдання кожного українця - ділитися світлом, доброю енергетикою та словами підтримки. Тому я завжди шукаю позитив, бо так в рази легше жити з людьми, які оточують у цей нелегкий час. “Двоє дивляться вниз. Один бачить калюжу, другий зорі. Що кому”, - писав у своєму щоденнику відомий кінорежисер, письменник, кіносценарист Олександр Довженко. Бувають моменти, коли через стрес хочу поплакати чи позлитись, та не зациклююсь на калюжах, бо ж зорі продовжують світити!
Сьогодні в моєму житті відбулось прощання з друзями, з наймилішими серцю людьми. А все тому, що війна внесла свої корективи: наша сім’я змушена переїхати в іншу країну. Не знаю, чи зможу колись повернутись в рідне місто до улюблених вулиць, найкращих вчителів та вірних товаришів. Однак твердо переконана: Україна завжди житиме в моєму серці й дасть надійні паростки майбутнім поколінням!
Умови участі у конкурсі коротких оповідань «Вчитель, який змінив моє життя»
