Біографія Вальтера Скотта

Сер Вальтер Скотт – відомий шотландський письменник, історик, збирач старожитностей, адвокат; для шотландців він більше, ніж письменник; відродив історичну пам'ять народу, відкрив Шотландію для решти світу; вважається основоположником жанру історичного роману – народився 15 серпня 1771 року в Единбурзі (Шотландія) в сім'ї адвоката Вальтера Скотта.

Його мати, Ганна Резерфорд, була дочкою професора медицини Единбурзького університету. У сім'ї з 12 дітей (вижило шестеро) Вальтер був 9-м. У ранньому віці перехворів, імовірно, на поширений тоді поліомієліт, який спричинив параліч із розвитком надалі атрофії м'язів правої ноги і довічної кульгавості. Незважаючи на фізичну ваду, вже у ранньому віці він приголомшував оточуючих жвавим розумом і феноменальною пам'яттю.

Дитинство Скотта тісно пов'язане із шотландськими кордонами, де він проводив час на фермі свого діда в Сендіноу, а також у будинку свого дядька біля Келсо. У коледжі Скотт захопився альпінізмом, загартувався фізично і здобув популярність серед однолітків як відмінний оповідач. Він багато читав, у тому числі античних авторів, захоплювався романами та поезією, особливо виділяв традиційні балади й оповіді Шотландії.

У 1786 Вальтер Скотт вступив на навчання до контори батька, а з 1789 по 1792 вивчав право, готуючись стати адвокатом. Разом зі своїми друзями організував у коледжі «Поетичне товариство», вивчав німецьку мову і знайомився з творчістю німецьких поетів. У перші роки самостійної адвокатської практики Вальтер Скотт їздив по країні, принагідно збираючи народні легенди та балади про шотландських героїв минулого. Він захопився перекладами німецької поезії, анонімно опублікував свої переклади балади Бюргера «Ленора».

У 1791 він познайомився зі своїм першим коханням – Вільяміною Белшес, дочкою единбурзького адвоката. Скотт п'ять років намагався добитися взаємності Вільяміни, проте дівчина зважила на Вільяма Форбса, сина заможного банкіра, за якого і вийшла заміж 1796 року через вимогу батька. Нерозділене кохання стало для юнака сильним ударом: частинки образу Вільяміни потім неодноразово виявлялися в героїнях романів письменника. У 1797 одружився з Шарлоттою Шерпантьє. У 1799 став шерифом графства Селкерк, а у 1806 – секретарем суду. У 1830–1831 Скотт зазнав три апоплексичні удари (інсульти), після першого в нього відбувся параліч правої руки.

Вальтер Скотт помер 21 вересня 1832 року в Ебботсфорді (Шотландія). Похований у Драйбурзі.

Творчість Вальтера Скотта

Романи Скотта поділяються на дві основні групи.

Перша група присвячена недалекому минулому Шотландії, періоду громадянської війни (від пуританської революції XVI ст. до розгрому гірських кланів у середині XVIII, а частково і пізнішому часу): «Веверлі», «Гай Маннерінг» (Gay Mannering, 1815), «Единбурзька в'язниця» (The Heart of Midlothian, 1818), «Шотландські пуритани» (Old mortality, 1816), «Ламермурська наречена» (The bride of Lammermoor, 1819), «Роб Рой» (Rob Roy, 1817), «Монастир» (The Monastery, 1820), «Абат» (The Abbot, 1820), «Води св. Ронана» (St. Ronan's Well, 1823), «Антиквар» (The Antiquary, 1816) тощо).

У цих романах Скотт розгортає незвичайно багатий і реалістичний типаж. Це ціла галерея шотландських найрізноманітніших соціальних верств, але переважно типів дрібної буржуазії, селянства та декласованої бідноти. Персонажі Скотта виразно конкретні, розмовляють соковитою і живою народною мовою. Вони складають тло, яке можна порівняти лише з «фальстафівським тлом» Шекспіра. На цьому фоні чимало комедійного, але поряд із комічними фігурами багато плебейських персонажів художньо рівноправних із героями з вищих верств. У деяких романах – вони головні герої, в «Единбурзькій в'язниці» героїня – дочка дрібного селянина-орендатора. Скотт (порівняно з «сентиментальною» літературою XVIII століття) робить наступний крок на шляху демократизації роману і водночас дає живіші образи. Але частіше все ж головні герої – це молоді люди з вищого світу, умовно ідеалізовані, позбавлені життєвості.

Друга основна група романів Скотта присвячена минулому Англії та континентальних країн (переважно середнім вікам і XVI ст.): «Айвенго» (Ivanhoe, 1819), «Квентін Дорвард» (Quentin Durward, 1823), «Кенілворт», (Kenilworth, 1821), «Ганна Геєрштейнська» (Anne of Geierstein, 1829) тощо.

Саме тут В. Скотт особливо розгортає своє виняткове чуття минулих епох, що змусило Огюста Террі назвати його «найвидатнішим майстром історичної дивінації усіх часів». Історизм Скотта насамперед – зовнішній історизм, відтворення атмосфери і колориту епохи. Цією властивістю, яка ґрунтувалася на солідних знаннях, Скотт особливо приголомшував своїх сучасників, не звиклих ні до чого подібного. Дана ним картина «класичного» Середньовіччя («Ivanhoe» – «Айвенго», 1819) наразі сильно застаріла. Але такої картини, одночасно ретельно правдоподібної і тієї, що розкриває таку несхожу на сучасність дійсність, в літературі ще не було. Це було справжнім відкриттям нового світу.

Історизм Скотта не обмежується цією зовнішньою стороною. Кожен його роман оснований на певній концепції історичного процесу. Так, «Квентін Дорвард» дає не лише яскравий художній образ Людовика XI і його оточення, але й розкриває його політику як етап в боротьбі буржуазії з феодалізмом. Концепція «Айвенго», де центральним фактом для Англії кінця XII століття висунута національна боротьба саксів з норманами, виявилася незвичайно плідною для історії: вона була поштовхом для відомого французького історика Огюста Террі. Оцінюючи В. Скотта, треба пам'ятати, що його романи взагалі передували роботам багатьох істориків того часу.

Твори:
Пісня останнього менестреля.
Діва озер.
Марміон.
Рокбі.
Пуритани.
Легенда про Монтроза.
Монастир.
Абат.

Романи Веверлі:
Романи Веверлі – серія романів, що вийшли з 1814 по 1832 і названа за першою книжкою серії.
Веверлі (Waverley) (1814).
Гай Меннерінг, або Астролог (Guy Mannering) (1815).
Антикварій (Antiquary) (1816).
Роб Рой (Rob Roy) (1818).
Айвенго (Ivanhoe) (1819).
Кенілворд (Kenilworth) (1821).
Пірат (The Pirate) (1822).
Успіхи Найджела (The fortunes of Nigel) (1822).
Певеріл Пік (Peveril of the Peak) (1822).
Квентін Дорвард (Quentin Durward) (1823).
Сент-Ронанські води (St. Ronal's Well) (1824).
Редґаунтлет (Redgauntlet) (1824).
Оповіді про Хрестоносців (Tales of the Crusaders) (1825).
Талісман (The Talisman) (1825).
Вудсток (Woodstock) (1826).
Пертська красуня (The Fair Maid of Perth) (1828).
Красуня туману (The Maiden of the mist) (1829).