Вальтер Скотт у творчій рецепції українських письменників XIX століття

О. О. Фіголь

Для української літератури, виходячи з екстремальних умов її існування за різних політичних режимів, рецепція, як і переклад, завше являли собою щось більше, аніж просто засіб ознайомлення власного народу з надбанням світового письменства. Однією з умов повноцінного розвитку літератури є її участь у процесі міжнаціонального культурного обміну. Іншомовні твори збагачують не лише національну літературу, а й загальну скарбницю світової літератури. Тому проблема рецепції досягнень одного красного письменства іншим належить до основних завдань компаративістики. Рецепція творчості В. Скотта в Україні досліджувалася українськими вченими фрагментарно. Вперше до цього питання звернувся академік О. Білецький у передмові до українського видання «Квентіна Дорварда» (1937). У своїй невеликій розвідці О. Білецький не обмежується аналізом самого роману та історичних подій, що лежать в його основі, а відзначає найістотніші риси світогляду й творчості письменника. Наступна праця — стаття Б. Ремізова «Вальтер Скотт на Україні» до 200-річчя від дня народження письменника у журналі «Всесвіт» (1971), в якій зроблено спробу дослідити еволюцію вивчення доробку В. Скотта в Україні. Важливим внеском у розробку даної проблеми є дослідження Р. Зорівчак «Українсько-англійські літературні взаємини» [15], в якій зібрано і узагальнено фактичний матеріал стосовно контактних і генетичних зв'язків українських письменників із письменниками Великобританії. Дані дослідження є єдиними на сьогодні зразками аналізу творчості В. Скотта в українському літературознавстві. Отже, наше завдання полягає у тому, щоб вияснити роль і місце творчості В. Скотта в історичному розвитку українського письменства, здійснити типологічні зіставлення на різних художніх рівнях (напрям, автор, твір), спираючись на методологічні принципи порівняльного літературознавства.

Вальтер Скотт — одна з найбільш харизматичних постатей у сузір'ї англійських прозаїків. Велич романіста визначається його місцем у світовому літературному процесі, впливом на читача, внеском у загальнолюдську культурну скарбницю. Гайнріх Гайне зауважив, що В. Скотт — письменник, романами якого зачитуються всі — «від графині до швеї, від графа до хлопчика-розсильного». Унікальність творчості В. Скотта полягає у тому, що він належить до числа тих небагатьох письменників, які досягли надзвичайної популярності в країнах з різними ідеологічними системами. Інтерес українських літераторів XIX ст. до В. Скотта, письменника, який у своїй книзі «Життя Наполеона Бонапарта» чи не вперше в тогочасній Англії звернув увагу на волелюбне, національне почуття народу з «берегів Бористену (Дніпра)», значною мірою викликаний очевидною схожістю історичної долі шотландського та українського народів. Співцям національного й соціального визволення України, ентузіастам української народної пісні не могли не імпонувати шотландський патріотизм В. Скотта, його любов до рідного фольклору.

В. Скотт не тільки симпатизував українському народові у згаданій вище книзі, а ще й був знайомий з одним з українських шедеврів «Словом о полку Ігоревім», про що дізнаємось із статті М. Алексєєва «Вальтер Скотт и «Слово о полку Игореве», де автор намагається дослідити обставини, за яких шотландський прозаїк міг познайомитись з текстом: «Вальтер Скотт, прочитавши цей пам'ятник, в одному з листів графу Орлову висловлював здивування, що росіяни так мало уміють розуміти і цінувати свої кращі твори” [1, с. 83]. В. Скотт відніс «Слово о полку Ігоревім» до кращих витворів національної літератури і висловив лише здивування з приводу того, що воно так мало вивчається і ціниться читачами. Для кінця 20-х років таке твердження було цілком справедливим. Важливим є й те, що відомий шотландський письменник не тільки першим у своїй країні прочитав «Слово о полку Ігоревім», але й раніше багатьох інших зміг оцінити художню силу однієї з дорогоцінних пам'яток давньоруського красного письменства.

Рецепція художнього доробку В. Скотта українською літературою мала незвичайний характер. По-перше, активне сприйняття спадщини митця в Україні почалося приблизно на п'ятдесят років пізніше, ніж у країнах Європи, українські читачі дістали можливість читати кращі твори великого романіста рідною мовою. Не дивлячись на те, що окремі російськомовні переклади з'явилися в Україні набагато раніше, до нашої країни В. Скотт «прийшов» вже зрілим і добре знаним на Заході майстром.

Друга особливість полягає у тому, що популярність його прози в Україні була настільки великою, що викликала появу культу англійського автора, або справжнього «вальтерскоттівського» буму, особливо серед інтелігенції, яка могла знайомитись з його романами в оригіналі чи у французькому перекладі.

Послуговуючись постулатом теорії компаративістики про вирішальну роль саме сприймаючої літератури у процесі літературної комунікації, слід розглянути літературну ситуацію в Україні кінця XIX століття, щоб з'ясувати причини своєрідного характеру рецепції творчості письменника.

Розвиток української літератури в першій половині XIX ст. в Україні, як і в усій Російській імперії, стримувався жорстокими миколаївськими цензурними статутами, що робили практично нереальними одержання права на видання нового журналу чи газети, тим більше — українською мовою. В умовах подальших цензурних утисків, дії горезвісних Валуєвського та Емського циркулярів, які паралізували друковане слово, неможливо було сподіватися на розвиток української періодики. Серед видань другої половини XIX ст., які хоч зрідка, але зверталися до перекладів з іншомовних літератур, слід назвати газету «Зоря галицька», журнали «Правда», «Зоря», «Народ» та ін., які виходили в Галичині, де Австро-Угорська імперія надавала певної культурної автономії національним меншинам. Виходили перекладені твори і в серійних книжкових виданнях «Руська читальня», «Дрібна бібліотека» та ін. І ось в одному із таких видань, а саме в «Руській читальні» ми знаходимо першу згадку про В. Скотта.

У 1864 році автор серійного книговидання Ксинофонтій Климкович писав: «Оціняючи вповні способность красноі словесности до введеня нашоі народноі мови вь нась по сему ділу, и досі, мимо скрізь неї потреби не багато зроблено, намірили ми видати: писання Гоголя, Гребінки, Квітки и іншихь... Пізніше не занехаємо и писателівь якь Вальтерь Скоть, Авьербахь и інші» [12, с. 248]. Проте, чи було тоді дійсно надруковано щось із В. Скотта, стверджувати важко. Документально відомо, що вийшли друком твори Є. Гребінки, Квітки-Основ'яненка і деяких інших запланованих зарубіжних письменників. З виходом останньої, сьомої книжки, в якій було вміщено «Вечори на хуторі» М. Гоголя, видавництво «Руської Читальні» перестало існувати. Таким чином, припускаємо, що нічого з В. Скотта так і не було надруковано, тим більше, що офіційно перше знайомство українського читача з творчістю В. Скотта відбулося у 1877 році. Тоді у львівському журналі «Правда» було опубліковано анонімний переклад оповідання «Вдова верховинця», в основу якого покладена трагедія засліпленої материнської любові, що призвела сина до загибелі. Дане оповідання повністю відображає історичні події того часу, а образ головної героїні Елспет якнайкраще показує незламний дух шотландського народу. Чому саме це оповідання було надруковано, ми дізнаємось із примітки, в якій автор зазначає: «Перекладене оповідання повинно бути близьке читачам, бо в нім представлені подібні характери й події, які ще не так давно придибувалися і в нашій галицькій Верховині» [18].

Отже, як бачимо, перекладачі добирали переважно твори для перекладу близькі за соціальною тематикою, а отже зрозумілі для пересічного читача.

У 1893 р. у Львові видано українською мовою роман «Талісман» під заголовком «Ричард Львине Серце», а у 1897 р. у журналі «Зоря» (№ 8) було надруковано вірш «Колискова юному вождю” у перекладі П. Грабовського. Наступний його переклад пісні Флори Мак-Івор з роману «Вайверлі» під заголовком «Зверху сизий туман, знизу ніч заляга» з’явився аж через п'ять років у «Літературно-науковому віснику» (кн. 8), який на той час був єдиним українським літературним журналом, що від самого заснування спеціально передбачав роботу із найважливішими здобутками чужого письменства.

Обидва перекладені вірші В. Скотта є своєрідним закликом до боротьби, до волі, до незалежності. П. Грабовський ставив за мету перекладати переважно зразки революційної, демократичної поезії найрізноманітніших поетів, щоб цим довести, що в поезії всіх народів, всіх часів основним є прагнення до волі, боротьба з насильством, хоча не нехтував й поезією, в якій оспівується любов до рідного краю. Прикладом є його переклад вірша В. Скотта «Чи можна ж нам людиною назвати», в якому автор висловлює свої синівські почуття до батьківщини, рідної Шотландії, «краю, найкращого з країв». Чому увагу українського поета привернули саме ці вірші, ми дізнаємось з передмови автора до його збірок «Хвиля» і «Доля», в яких читаємо наступне: «Про добір перекладів я не дбав, маючи на думці подавати нашій громаді все, що може бути для неї цікавим з того або іншого погляду, деякі твори привабили мене або формою художньою, або згодою думок з моїми власними; в інших я сам вишукував придатного виразу для своїх гадок та почувань» [2]. Отже, як ми бачимо, перекладав П. Грабовський поезію, мотиви якої суголосні його власній поезії.

Крім П. Грабовського, у XIX ст. перекладами творів В. Скотта займався й Осип Шухевич. У книзі «Переводи і наслідування Осипа Шухевича» знаходимо згадки про те, що перекладав він твори Вергілія, Шульце, Гердера, В. Скотта, подається перелік самих творів, які були перекладені автором, проте точних даних що саме було перекладено з В. Скотта немає [9].

З початком 1-ої світової війни та посиленням цензурних переслідувань діяльність української преси в Російській імперії цілковито згортається, а отже і вичерпуються дожовтневі згадки та переклади з В. Скотта на Україні.

Творча рецепція В. Скотта в українській літературі розпочалася в 30-х роках XIX ст. Вона була якнайтісніше пов'язана з розвитком романтизму, з при-страсним інтересом до національного минулого, із завданням створити повносилу українську національну літературу, з пошуками нових принципів і форм художнього відтворення дійсності.

Першим українським письменником, що звернув увагу на значення творчості В. Скотта, був Т. Шевченко. Український поет добре знав творчість знаменитого романіста, яка подобалась йому правдивим зображенням історичних подій, яскравим відтворенням національного колориту епох. В автобіографічній повісті «Художник» Т. Шевченко писав: «Я прочитал уже почти все романы Вальтер Скотта...» [16, с. 147], або ж в іншому місці «Недавно мы прочитали «Вудсток» Вальтера Скотта. Меня чрезвычайно заинтересовала сцена, где Карл II Стуарт, скрывающийся под чужим именем в замке старого баронета Ли, открывается его дочери Юлии Ли, что он король Англии, и предлагает ей при дворе своем почетное место наложницы. Настоящая королевская благодарность за гостеприимство! Таким же порядком прочитали мы «Кенильворт», потом «Пертскую красавицу» и еще несколько романов Вальтера Скотта» [16, с. 151-152].

Отже захоплення українського письменника творчістю шотландця очевидне, зокрема романами на історичну тематику. Наприклад, вищезгаданий «Кенільворт» — відображає єлизаветівську Англію, добу культурного розквіту, повну блиску і одночасно жорстокості і інтриг. Роман «Вудсток» — це події англійської революції 1648 року, приреченість династії Стюартів та історичне значення для країни Кромвеля.

Працюючи на засланні над повістями «Княгиня» і «Варнак», поет у листі до російського художника М. Осипова від 20 травня 1856 року висловив думку, що: «Початкуючий прозаїк повинен учитися у великого шотландця» [16, с. 111]. Як бачимо, Т. Шевченко не тільки захоплювався романами англійського письменника, а й був добре знайомий з його біографією, у чому пересвідчуємось, читаючи його повість «Художник», де він наводить конкретні факти з життя шотландця: «Утро было действительно прекрасное, и я, как Вальтер Скотт, перевесил кожаную сумку с карандашами и бумагой через плечо и, вооружась походной дубиной, отправился к пруду и мельницам» [16, с. 248].

У творчості цих письменників є чимало спільного. Обидва звертались у своїх творах до історії рідного народу, інколи ідеалізуючи її, що було з їхнього боку своєрідною даниною романтизму. Обом цю історію не треба було відшукувати в архівах і бібліотеках: могила, пісня, казка нагадували про неї і Т. Шевченку, і В. Скотту, що виріс на свіжих ще традиціях феодальної Шотландії.

Не уник чару шотландського прозаїка і П. Білецький-Носенко. У передмові до роману «Зиновій Богдан Хмельницький» автор висловлює своє захоплення історичними романами В. Скотта і наголошує, що саме вони були поштовхом до створення власної історичної картини: «они переносят воображение в те любопытные времена, кои они живописали и заставляют нас принимать живейшее участие в них. История повествует с важностью для соображения одного разума достопамятнейшие происшествия; но романтические картины, живописуя нравы и дух времени, занимают разум и воображение, чтобы короткими страстями согреть сердце. Я осмеливаюсь представить любителям отечественной старины опыт подобной исторической картины нравов и обычаев XVII века» [3, с. 212-213]. Б. Деркач, дослідник життя і творчості П.Білецького-Носенка, вважає, що зверненням автора до історичної тематики, з одного боку, могла бути «История государства российского» Карамзина, а з другого — історичні романи В. Скотта, про що пише й сам П. Білецький-Носенко у передмові до свого роману.

Проте найбільший вплив творчість В. Скотта мала на П. Куліша. На початку 40-х років XIX ст., як студент Київського університету, П. Куліш ближче познайомився з М. Максимовичем і під його впливом звернувся до творчості В. Скотта. Дослідник творчості П. Куліша В. Шенрок у біографічному нарисі згадує: «Максимовичеві сподобався талановитий юнак, і він почав запрошувати його до себе, й вони часто співали разом українських пісень і читали Вальтер Скотта» [17]. Перебуваючи у Луцьку, П. Куліш мав нагоду прочитати твори шотландця у французькому перекладі, а на засланні він читав їх в англійському оригіналі [10, с. 260].

Своє захоплення творчістю В. Скотта П. Куліш висловив 1860 року в есе «Переднє слово до громади: погляд на українську словесність», в якому визначає В. Скоттові місце поряд із найбільшими літературними геніями Європи: «По сей бік межі стоять такії люде, як Боккаччіо з італьян, як Гофман у німців, Вашингтон Ірвінг у ангелян, — доволі їх було на світі; по той бік виступають невеличкою громадою такі мужі, як Шекспір, Вальтер Скотт, Міллер, Міцкевич, Пушкін, Гоголь, Квітка, Шевченко» [6, с. 508].

Його замилування Скоттовими творами тривало й у сімдесяті роки, бо в листі до Хильчевського від 17 грудня 1871 року, запрошуючи його доньку Соню приїхати в гості наступного літа, він писав: «Тут вона знайде і Вальтера Скотта французькою. Уявляючи себе на місці якої-небудь Діани Вернон, вона прочитає хоча б одну книжку під чарівний гомін наших беріз і дубів і зазнає на час солодкої омани» [10, с. 107]. Очевидно, серед прочитаних П. Кулішем творів мав бути і «Роб Рой», бо у вищезгаданому листі він порівнює Соню Хильчевську з Діаною Вернон. Виникає питання: чому П. Куліш наголошує саме на французькому перекладі роману, а не на оригіналі? Та тому, що знавців англійської було обмаль, в той час як французька мова була мовою російської інтелігенції та дворян.

Бачимо також, що П. Куліш читав «Антикварія», бо є в нього такі рядки: «Я кваплюся заволодіти дорогоцінною книжкою, мов Олдбак Вальтер Скотта чи той славетний палітурник, перед яким схиляв голову сам Олдбак, цей незабутній антикварій» [7].

У листі до Осипа Бодянського з Тули від 18 грудня 1848 року він згадує чотири Скоттові романи, Що вже має («Квентін Дорвард», «Антикварій», «Уейверлі» та «Айвенго») і просить адресата надіслати йому ще дещо з творів В. Скотта: «Є таке Лейпцігське Tauchnitz edition зібрання англійських письменників, кожний томик якого продають окремо по 60 копійок сріблом. Купіть, будь ласка, мені чотири томики романів В. Скотта в цьому виданні. Я вже маю з них такі: 1) «Quentin Durward», 2) «The Antiquary» 3) «Waverly», 4) «Ivanhoe» — так що ці романи не купляйте, а потурбуйтеся купити чотири інші, на власний вибір. Згодом я придбаю усі, а тепер купіть такі, що Ви самі найбільш цінуєте» [10, с. 248].

В іншому листі до Осипа Бодянського від 26 червня 1849 року з Тули П. Куліш писав: «На три рублі сріблом потурбуйтеся купити для мене два із вказаних далі романів Вальтера Скотта в хорошому німецькому перекладі: 1) Айвенго, 2) Квентін Дорвард, 3) Антикварій, 4) Гей Менірінг, 5) Ваверлей; крім того, один із цих романів в італійському перекладі» [10, с. 248].

Чому ж П. Куліш не читав романи В. Скотта в оригіналі, якщо він добре знав англійську мову? У тому ж листі до Осипа Бодянського він пише: «... я пересвідчивсь, що це найкращий спосіб вивчення мов. Ідучи за кордон, я заледве розумів одно слово на сто у книзі, а тепер я вільно читаю, рідко звертаюсь до словника». Виявляється, що Кулішевий метод вивчення мов полягав у читанні романів Вальтера Скотта в перекладах різними мовами. Отже, не останню роль у процесі запозичення культурного надбання інших народів відігравало знання тих чи інших іноземних мов.

Як бачимо, П. Куліш шанував творчість Вальтера Скотта, й сліди його впливу проявилися в творах письменника. Поетика історичних романів П. Куліша багато в чому нагадує поетику вальтерскоттівської романістики. Можна спостерігати ряд епізодів і ситуацій, подібних у творах обох письменників, особливо помітно це у його «Чорній раді». Звернувшись до даного історичного роману, знайдемо чимало Скоттових сюжетних мотивів і типових образів. Так, наприклад, у романах шотландця іноді трапляється полонення або викрадення вродливої жінки з подальшим її порятунком; в «Айвенго» Ребекку та Ровену викрадають Фрон-де-Беф і де Брасі, врятовує Ребекку протагоніст Айвенго. У «Чорній раді» Лесю викрадає Кирило Тур, а рятує Петро. Ще один спільний для обох романів сюжетний мотив — подорож. У «Квентіні Дорварді» дами де Круа рятуються втечею, вдаючи прочанок, що подорожують до міста Кельна. Саме так, лаштуючись до Сомка в Переяслав, Шрам удає, нібито Іде з сином на прощу.

Одним із сюжетних мотивів романтичної традиції є лікування пораненого лицаря прекрасною жінкою. В «Айвенго» роль цілительки виконує Ребекка, а в «Чорній раді» Леся опікується Петром.

Мотив приятелювання представників ворожих сторін (в «Уейверлі» — це Едвард і полковник Толбот, у «Пуританах» — Мортон і Евендел) повторено в «Чорній раді» дружбою Петра Шраменка й Кирила Тура.

Ув'язнення протагоніста або якогось іншого значного героя також є характерним для В. Скотта. Цей мотив виникає — в «Уейверлі», в «Айвенго», в «Роб Рої». Короля Людовіка в «Квентіні Дорварді» ув'язнює його суперник Карл Сміливий, а Сомка у «Чорній раді» Брюховецький. Серед інших схожих мотивів — смертна кара. Стинають голову Гійому де ла Марку, такій самій карі піддано Сомка та Шрама.

Знайдемо у П. Куліша і вальтерскоттівський розподіл ролей, структурну типологію персонажів: герой – героїня — суперники — суворий батько — добродушний багатій — віддані слуги. Та, скориставшись відшліфованими прийомами жанру, П. Куліш наповнив його національним змістом, створив колоритні етнічні типи, порушив важливі питання історії України.

Існують й інші приклади сюжетних мотивів, ужитих В. Скоттом й запозичених П. Кулішем, проте, як би не наслідував П. Куліш досвід В. Скотта — аж до використання окремих композиційних засобів, — він не зміг як історичний романіст сягнути вершин творця «Роб Роя». Перевагу В. Скотта над автором «Чорної ради» пізніше слушно відзначить відомий український критик М. Драгоманов у статті «Австро-руські спомини»: «Я, напр., «Чорної ради» недочитав, хоч ночі просиджував за Вальтером Скоттом в поганих російських перекладах з французького» [4, с. 154].

М. Драгоманов розглядав творчість В. Скотта в історичному плані, у зв'язку з його значенням для розвитку української літератури. У статті «Література російська, великоруська, українська і галицька» М. Драгоманов згадує «історичного романіста Вальтера Скотта єдиного, як Шекспір єдиний історичний драматург» [4, с. 149]. На думку критика, В. Скотт збудив інтерес українців до власної народної поезії, він порівнює його з М. Гоголем і Т. Шевченком в плані їхнього спільного інтересу до старовини. «Українські романтики, перш за все Шевченко, обертались до старини, але та старина була не за горами (у цьому Шевченко має аналогію тільки з Вальтер Скоттом, котрий теж виріс на свіжих ще традиціях феодальної Шотландії). [4, с. 148].

Водночас М. Драгоманов звертає увагу на силу значення творчості єдиного історичного романіста. Ці висловлювання на довгий час залишалися останнім словом української критики про В. Скотта.

Великий інтерес до англійської літератури мала й Марко Вовчок. Богдан Маркович у спогадах про матір писав, що Марія Олександрівна любила твори Шекспіра, Діккенса, Теккерея, захоплювалася романами Вальтера Скотта. Пізніше Б. Маркович, описуючи материну бібліотеку, говорить: «У неї завжди на почесному місці красувалися: Бєлінський, Добролюбов, Діккенс, Вальтер Скотт, Філдінг та ін. В бібліотеці нараховувалось сімдесят вісім книжок тільки англійською мовою, з них п'ятнадцять томів Вальтера Скотта» [5]. Добором авторів і творів бібліотека Марка Вовчка якнайкраще показувала, що письменниця була неабияк обізнана з культурними, зокрема літературними, цінностями кожної європейської нації.

Спогади про перше знайомство з творчістю В. Скотта знаходимо і у І. Нечуя-Левицького в його листі до О. Кониського від 1 травня 1876 року: «Моє перше знайомство з літературою почалося в семінарії з ілюстрованих французьких романів, куплених на батьківські гроші, що призначались на гостинці: «Кривий біс» Лесажа, «Павло і Віргінія», «Дон Кіхот» Сервантеса, «Пертська красуня» Вальтера Скотта, «Божественна комедія» Данте» [8, с. 267].

Не уникла чару знаменитого шотландця і Леся Українка. Так, у листі від 26-28 листопада 1889 року до брата Михайла Косача вона перераховує, кого, на її думку, треба видати в українському перекладі. Це величезний список творів світової літератури, серед них «Дон Кіхот» Сервантеса, трагедії Шекспіра, твори Байрона, Міллера, Вольтера, Руссо, Вальтера Скотта, Мольєра, Діккенса і багатьох інших. Або ж в іншому місці вона конкретизує, які саме твори В. Скотта треба перекласти: «Вальтера Скотта і ще що самі захочете» [14, с. 192-193]. Українська поетеса приділяла велику увагу перекладам творів світової літератури і вважала за необхідне ознайомити українську інтелігенцію, український народ з усім кращим, що створило людство в галузі мистецтва. Романи шотландця дуже імпонували їй. Протест проти національного гноблення і тема національно- визвольної боротьби займає значне місце в творчості В. Скотта, вона ж була близька за духом й Лесі Українці. До цієї теми вона часто звертається у своїх творах, присвячених боротьбі сербського народу проти турецького насильства, боротьбі Шотландії за її незалежність.

У 1893 році Леся Українка пише поему «Роберт Брюс — король шотландський». Чому саме письменницю захопив цей сюжет і сам образ видатного борця за незалежність Шотландії Роберта Брюса — цілком зрозуміло. Героїчна епоха в історії шотландського народу, зв'язана з боротьбою за незалежність Шотландії проти англійських поневолювачів, глибоко хвилювала письменницю. Схожий сюжет ми знаходимо і у поемі В. Скотта «Лорд островів». Безумовно, українська поетеса знала поему В. Скотта, яка вийшла російською мовою у Москві 1827 року, також вона могла прочитати французький або німецький переклади цього популярного твору. За самим своїм характером, за трактуванням подій і героїв поема Лесі Українки досить далека від твору англійського письменника. У В. Скотта на тлі національно-визвольної боротьби розповідається романтична історія закоханих, дія відбувається в середовищі англійської і шотландської знаті. Роберт Брюс — національний герой і звитяжний полководець — ніби осяює своєю присутністю твір, сюжет якого розвивається в межах романтичної інтриги.

Велике значення для Лесі Українки могла мати невелика ода відомого шотландського народного поета Роберта Бернса «Брюс — шотландцям». Ода Р. Бернса — це гаряче звернення до народу, заклик до боротьби за незалежність. Про цей вірш поетеса також не могла не знати, про нього пише В. Скотт у примітці до шостої пісні «Лорда островів». Сам характер твору Р. Бернса, близький до шотландської народної поезії, не міг не імпонувати Лесі. Але в поемі української поетеси є моменти, яких немає ні у Вальтер Скотта, ні у Роберта Бернса. Йдеться про повстання шотландців до виступу Брюса, про його перебування в Ірландії під час поразки і насамперед про роль селянства.

Леся Українка розглядає боротьбу Шотландії за свою незалежність як народне повстання, показуючи, що інтереси шотландської знаті та шотландського народу були не тотожні. Вона не дотримується буквально історичних фактів, але загалом вірно передає напрям подій.

Отже, на основі історичних матеріалів про боротьбу Шотландії за свою незалежність Леся Українка створила поему в дусі народних українських балад, присвячених боротьбі народу за волю, за свою соціальну і національну незалежність.

Замилування творами В. Скотта ми знаходимо і у І. Франка, і у М. Старицького. Дослідник життя і творчості І. Франка В. Щурат у праці «Рання творчість І. Франка» зауважує: «Шекспір, Гете, Шіллер, Лессінг, Міцкевич, Дюма, Вальтер Скотт, Шевченко, Куліш і багато іншого — ось далеко не повний, складений на основі розкиданих і випадкових згадок, але вартий уваги реєстр Франкового позашкільного читання» [19, с. 15]. М. Старицький у своєму автобіографічному творі «К биографии Н.В. Лысенка» ділиться спогадами про перше знайомство з творчістю В. Скотта: «Мы много тогда читали громко друг другу, переживая душой все перипетии жизни героев. Читали, между прочим, с жадностью из теткиной библиотеки Вальтера Скотта, Дюма, Эжена Сю, Бальзака, конечно, в переводе на русский язык...» [13, с. 392]. Чи в іншому місці: «Помню, что нас тогда особенно увлекали «Робинзон Крузо», «Айвенго» и «Граф Монте-Кристо» [13, с. 388].

Інтерес представників української літератури до спадщини «шотландського чарівника» безсумнівно пов'язаний з реалістичними тенденціями його творчості, з історичним і соціальним напрямком, який В. Скотт дав світовій, зокрема українській літературі.

Рецепція творчості В. Скотта з середини XIX — та перших десятиліть XX століття характеризується активізацією процесу інтерпретації прози письменника українською мовою. Українські переклади творів шотландського прозаїка долучалися певним чином до реабілітації української мови. Переклади творів В. Скотта відіграли також важливу роль у процесі міжлітературного збагачення, оскільки вони заповнили прогалину, що утворилася у розвитку українського історичного роману від «Чорної ради» П. Куліша до появи історичних романів М. Старицького. В. Скотт, який надав нової ваги історичній прозі, став одним із класиків світової літератури, які вплинули на формування творчості українських письменників.

Велика популярність В. Скотта у світі, зумовлена його значними літературними досягненнями та інтересом до особистості письменника, була значно підсилена в Україні суспільно-історичними особливостями розвитку країни: інформаційною ізольованістю, внутрішніми руйнівними процесами в державі, співзвучністю настроїв. Сукупність цих чинників заклали підвалини появи культу В. Скотта в Україні в період активного входження його творчості в українську літературу.

Отже, всупереч політичним та цензурним заборонам кращі твори інонаціональних письменників в оригіналах та перекладах прокладали собі шлях до українського читача, збагачуючи українську літературу актуальними темами, образами та художніми засобами, відігравали роль джерела пробудження громадянських почуттів, сприяли народженню в національному письменстві нових мистецьких віянь та напрямків.

Список використаних джерел:

Алексеев М.П. Вальтер Скотт и «Слово о полку Игореве» // Труды отдела древнерусской литературы института русской литературы XIV в. — М., АН СССР, 1958. — 88 с.
Грабовський П.. Зібрання творів у трьох томах. / К., АН УРСР, 1959. — Т. 1. — 687 с; Т.2. — 623 с.
Деркач Б.А. П.П. Білецький-Носенко. Життя і творчість. — К., Наукова думка, 1988. — 228 с.
Драгоманов М.П. Літературно-публіцистичні праці: В 2 т. / Наукова думка. К., 1970. — Т. 1. — 528 с; Т. 2. — 593 с.
Засенко О.Є. Марко Вовчок. — К., 1964. — 655 с.
Куліш П. Твори у 2 т. Т. 2. — К., Дніпро, 1989. — 584 с.
Куліш П.. Прогулки по Петербургу // Современник. — 1853. — № XXXVII, январь. — С. 43.
Нечуй-Левицький І. Зібрання творів. У 10-ти т. — К., Наукова думка, 1968. — Т. 10. — 587 с.
Переводи і наслідування Осипа Шухевича з портретом і життєписом автора / [Передм. І.Я. Франка]. — Львів. Друк. Т-ва ім. Шевченка, 1883. — 233 с.
Письма П.А.Кулиша // Киевская старина. — 1897, ноябрь. — С. 248-260; 1898, январь. — С. 107.
Ремізов Б. Вальтер Скотт на Україні // Всесвіт. — 1971. — № 12. — С. 127-128.
Репертуар української книги 1798-1916: Матеріали до бібліографії / Упоряд., підгот. до друку та примітки Л.І. Ільницької. — Львів, Т. 2. — 420 с.
Старицький М. Твори: У 6 т. — Т.6: Оповідання. Статті. Автобіографічні твори. Вибрані листи. — К.: Дніпро, 1990. — 831 с.
Українка Леся. Зібрання творів. У 12-ти т. — К., Наукова думка, 1978. — Т. 11. — 477 с.
Українська література в загально-слов'янському і світовому літературному контексті в 5-ти т. — К., Наукова думка, 1988. — Т. 3. — 488 с.
Шевченко Т. Повне зібрання творів в 10-ти т. — К., АН УРСР, 1949. — Т.4. — 473 с; Т. 6. — 589 с.
Шенрок В. П.А. Кулиш: биографический очерк // Киевская старина. — 1901, февраль. — С. 173.
Шкот В. Верховинська вдова: Оповідання // Правда. – 1877. — № 19. — С. 713-722; № 20. — С. 753-763; № 21. – С. 793-803; № 22. — С. 835-845; № 23. — С. 873-883.
Щурат С.В. Рання творчість I. Франка. — К., АН УРСР, 1956. — 230 с.