30.11.2023

Тематика та проблематика новели про мистецтво «Одержимий творчістю» Акутагава Рюноске

А. В. Дорожкіна, В. І. Ліпіна

Акутагава Рюноске (1892-1927) - видатний японський письменник, творчість якого привертає увагу багатьох японських і зарубіжних дослідників: Секігучі Ясуйосі, Ямасікі Кадзуо, Іваі Хіросі, Ебіі Ейдзі, В. Грівнін, А. Стругацький, В. Зеленцова, Дж. Тімоті та ін.. Однак тема мистецтва в новелах автора мало вивчена. Мета статті: виявити своєрідність концепцій мистецтва та митця у новелі «Одержимий творчістю», висвітлити ставлення письменника до проблем мистецтва у сучасній йому Японії.

Тема мистецтва завжди цікавила письменників, але особливість виникнення і розвитку цієї теми в Японії полягає в тому, що мистецтво як теоретична концепція з’явилася лише в епоху Мейдзі (1868-1912). Через це, питання формування концепції національного мистецтва і взагалі концепція мистецтва в Японії починає активно дискутуватися дослідниками у XX-XXI ст.

Осмислення процесів мистецтва в Японії було обумовлено грандіозними перетвореннями в країні, а саме відкриття Японії в 60-х роках XIX ст. для зовнішнього світу, і прийнятий японським урядом курс на європейську цивілізацію, що передбачало знайомство з європейською культурою і її неминучий вплив на різноманітні сфери японського життя [9, 18]. Крім цього, виникла необхідність конструювання японської нації, і одним з головних базисів для формування національної самосвідомості стали поняття національної культури і естетики. Цьому сприяв підвищений інтерес іноземців до японського мистецтва, який посилився завдяки участі Японії у міжнародних виставках, і навіть слово мистецтво в японській мові вперше з’являється тільки у 1873 р. під час виставки у Вені [8, 368].

Саме іноземець - американський колекціонер Феноллоза Е.Ф. (1853-1908), першим концептуалізував японське мистецтво як особливий культурний феномен, згідно з яким японське мистецтво розглядалось в загальносвітовому контексті як частина світового мистецтва. Феноллоза виступив у Японії з лекцією «Істинна теорія мистецтва», яка стала програмною для вивчення мистецтва в Японії. Він розробив теорію мистецтва, що повністю спиралася на концепцію Гегеля. Єдине, що відрізняло теорію Феноллози, — зазначення про перевагу східного мистецтва над західним, а не навпаки [7, 405-412]. Теоретик відводить особливу роль митцю, оскільки митець може донести до людей абсолютний дух і вдихнути у витвір мистецтва ідею. Він закликає японців до вивчення мистецтва, наголошує на його важливості, цінності [3, 177].

Не менш важливим був вклад у розвиток концепції мистецтва японського учня Феноллози Е.Ф. - Окакура Тенсін (1862-1913), який створив концепцію японського мистецтва як цілісного поняття, і розробив теоретичну основу у своїх працях «Історія японського мистецтва», «Ідеали Сходу», «Пробудження Японії», «Книга чаю» та ін. [6, 80-81]. Він розглядав японське мистецтво як автономне явище, намагаючись через мистецтво обґрунтувати культурну перевагу Японії над іншими країнами. Окакура називає Японію «музеєм азіатської цивілізації», що зберегла всю культурну спадщину Азії, говорить про приналежну їй здатність до запозичень із інших культур, що відбилися в ній в перетвореному вигляді [5, 144].

Концепції цих перших теоретиків стали відправним пунктом для подальшої дискусії щодо мистецтва і були підхоплені японськими письменниками XIX — XX століть, які розвили тему мистецтва у своїх творах. Акутагава Рюноске є одним з із головних письменників, в творчості яких тема мистецтва набула всебічного розвитку.

Як відзначає В. Н. Зеленцова, судячи з модерністських технік і сюжетних парадигм, Акутагава отримав великий вплив від західних письменників, зокрема Едгара По, Ш. Бодлера, А. Стріндберга, Г. Флобера, які також розглядали теми митця і мистецтва [4, 323]. Акутагава змолоду цікавився різними видами мистецтва (музика, театр, живопис та інше) і написав декілька творів-роздумів на тему мистецтва та його місця в житті творчої людини: «Про мистецтво та інше», «Літературне, занадто літературне», «Слова пігмея». У творі «Про мистецтво та інше» (1919) автор виразив свої погляди на мистецтво як творчій процес, якими пронизана його рання творчість про мистецтво. Основними концепціями твору є: 1) митець перш за все повинен прагнути до досконалості. Коли процес доходить до автоматизму — це дорівнює смерті творця: 2) творчість митця завжди підвладна свідомості незалежно від величини його таланту; 3) крім свідомого творчого процесу головною вимогою є майстерність [10, 115].

«Одержимий творчістю» — одна з перших і найуспішніших новел автора, де відображені думки автора про мистецтво, що перекликаються з ідеями «Про мистецтво та інше». В центрі твору — видатний письменник Бакін Сакіті Такідзава, який є реальною історичною особою. Акутагава переносить читача у 1831 рік і змальовує звичаї того часу [10, 117]. В центрі сюжету один день з життя письменника, який втомився від довгих років творчості і відчуває на собі тінь смерті. Тривога посилюється внутрішніми конфліктами, що викликані спілкуванням із шанувальником, критиком і видавцем його творів. Друг Бакіна - художник Ватанабе Кадзан підбадьорює його, але, приступивши до роботи, Бакін відчуває власну нікчемність. В пору творчого відчаю, він несподівано отримує натхнення завдяки внуку, який передає слова заохочення від богині Канон. Завдяки словам богині, Бакіну вдається увійти у стан духовного просвітлення і концентрації.

Як і інші твори про мистецтво, новела «Одержимий творчістю» була сприйнята багатьма дослідниками як програмна, із закликом до «мистецтва для мистецтва». Однак в останні роки трактування твору змінюються. Дослідник Ацусі Тацуя стверджує, що у центрі новели «я» митця. В основі художньої концепції не принцип «мистецтва для мистецтва», а почуття митця під впливом реального життя. В «Одержимий творчістю» зображена трагедія становлення творчого «я» [10, 117].

Дійсно, Акутагава не раз стверджував своє негативне ставлення до ідеї «мистецтва для мистецтва», «чистого мистецтва», в якій він вбачав небезпеку перетворення мистецтва на розвагу. В. С. Грівнін підкреслює, що Акутагава не стояв на позиції «мистецтва для мистецтва», він відстоював мистецтво заради мистецтва, чи «мистецтво проти не мистецтва» [1; 57, 59]. В тогочасній Японії роль митця була одною з головних тем в літературному дискурсі. Цей твір був реакцією письменника на гнітючу для творчої людини реальність, коли мистецтво стало масовим і комерціалізованим. В образі Бакіна відображуються думки і переживання самого Акутагава, який показав свою готовність протистояти такій ситуації у культурі [11, 58].

Тема митця всесторонньо розкрита у творі. Автор показує внутрішній стан Бакіна, його думки і емоційні реакції на відгуки шанувальників і критиків щодо його творчості. Шанувальник нахвалює Бакіна, але це не приносить письменникові радості. Сама ситуація пронизана гротесковою комічністю, адже шанування великого письменника відбувається у громадській лазні. Критика, яку Бакін також чує у лазні, глибоко ранить його. Йому не вдається уникнути критики, хоча він завжди намагається не читати її, бо знає, що це може справити поганий вплив на його творчість. Через зображення цієї ситуації, Акутагава виказує власну неприязнь до критиків. Адже за рік до виходу «Одержимий творчістю» твори самого письменника були різко розкритикованими літературними кругами [12, 101].

Далі автор зображує муки митця через конфлікт із видавником, який намагається маніпулювати Бакіном, ставиться з неповагою до нього та інших письменників і бачить у мистецтві лише засіб заробітку. Акутагава також був обурений видавниками, що переслідують лише власні інтереси, не сприймаючі літературу як просвітницьке мистецтво [1, 116].

Акутагава використовує різні прийоми для зображення внутрішнього стану Бакіна. Він детально зображує думки, емоційні реакції, спогади і навіть міміку. Завдяки цьому, відображується конфлікт Бакіна з оточенням, зокрема його розчарування недосконалістю світом, що спонукає митця «промовляти дурні слова і робити дурні вчинки» [2]. Так вимальовується головна проблема новели співвідношення моралі і творчості.

Бакін і Ватанабе Кадзан нарікають на цензуру — страждав від цього і Акутагава. Бакін говорить про те, як він був вимушений вирізати кусок твору про хабарництво чиновників. Новела Акутагава «Розповідь Йоноске» також була заборонена критиками через непрямий зв'язок із «аморальним твором» [9, 118]. Бакін гостро нарікає на цензуру «Як мавпа, що дивиться на свою потворність у дзеркало і скалить зуби, так і вони гніваються, коли їм відкривають очі на власну підлість» [2].

Важливою проблемою в новелі є муки творчості, натхнення. Бакін критично відноситься до власної творчості і ставить під питання власні здібності, не дивлячись на великий досвід. Йому важко знайти натхнення, він повільно пише. Письменник впадає у відчай і страх: він нічим не кращий ніж його сучасники, котрих він критикує за те, що ті розмінюють себе на дрібниці. Але в час душевних страждань Бакіна втручається його маленький внук, який повернувся із храму. Він передає діду слова богині Каннон «Ти повинен бути терплячим, ти станеш більш великим, ніж зараз» [2]. Це розвіює сумніви Бакіна і надає йому друге дихання.

Чудо натхнення, «велич духу митця», унікальність особистості митця, його свідомості, що здатна на досягнення вищої духовної концентрації, творчість і радість від творчості — такі унікальні риси митця зображує Акутагава. Він робить акцент на винятковості особистості митця за допомогою останньої частини новели. Найближче оточення Бакіна — його сім’я, не може зрозуміти його. «Ось недотепа, якби ж його робота приносила пристойний дохід, а так...» [2]. Самотність митця, його непорозуміння з оточенням, відмінне сприйняття світу, унікальність творчої натури - такі проблеми, що неможливо розв’язати ставить Акутагава.

Таким чином, у новелі «Одержимий творчістю» розкрита тема мистецтва як тема митця і творчої діяльності. У творі підіймаються проблеми творчої особистості: 1) розбіжність поглядів творця на літературне мистецтво із критиками, шанувальниками і видавцями; 2) співвідношення моралі і творчості; 3) обмеження творчого самовираження цензурою; 4) муки творчої людини у прагненні до досконалості; 5) ефемерність натхнення; 6) неминуча самотність митця, неможливість порозуміння з оточенням.

Бібліографічні посилання:

Гривнин В. С. Акутагава Рюноскэ / В. С. Гривнин // М. : Изд-во МГУ, 1980. - 296 с.
Гривнин В. С. Акутагава Рюноске Избранное / В. С. Гривнин // Режим доступу до збірки: http://coollib.eom/b/220611/геасі#і5
Зеленцова В. Концепция искусства в малой прозе Акутагава Рюноскэ и Танидзаки Дзюнъитиро / В. Зеленцова // Мовні і концептуальні картини світу. — 2014. — Вип. 49. — С. 176-182. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Mikks_2014_49_34.
Зеленцова В. Н. Особенности японской новеллы эпохи Мэйдзи / В. Н. Зеленцова //История и культура традиционной Японии, 7. Труды института восточных кулыур и античности, вып. 52 / Отв. ред. выпуска А. Н. Мещеряков. - М., 2014. - С. 317-325.
Макарова О. И. Создание концепции «японского искусства»: Эрнест Феноллоза и Окакура Тэнсин. / О. И. Макарова // Вопросы философии. – 2009. - № 2. - С. 144-152.
Макарова О. И. Формирование концепции «национального искусства» в культуре Японии конца XIX - начала XX вв.: диссертация кандидата культурологии : 24.00.01. / Макарова Ольга Игоревна; [Место защиты: Рос. гос. гуманитар, ун-т (РГГУ)]. - Москва, 2010. - 252 с.
Макарова О. И. Эрнест Феноллоза и «открытие» японского искусства / О. И Макарова // История и культура традиционной Японии, 2. Труды института восточных культур и античности. - Вып. 29 / Отв. ред. выпуска А.Н. Мещеряков. - М., 2011. С. 398-417.
Макарова О. И. Японское искусство на Всемирных выставках XIX в. / О. И. Макарова // История и культура традиционной Японии, 3. Труды Института восточных культур и античности, вып. XXXII / Отв. ред. выпуска А. Н. Мещеряков. - М., 2010. - С. 368-379.
Японська література. Хрестоматія. Т. 3: ХІХ-XX ст. / [упоряд.: Бондаренко I. П., Осадча Ю. В.]. - 2012. - 533 с.

Л-ра: Філологічні науки. – Дніпро, 2017. – Ч. 2. – С. 45-51.

Біографія

Твори

Критика