30.11.2023

Модерністські тенденції в прозі Рюноске Акутагава

К. В. Дука

На сучасному етапі розвитку літературознавства все частіше обговорюється сутність модернізму як літературного напряму. Проблема полягає в тому, що немає точного визначення цього феномену. Понад півстоліття триває полеміка між дослідниками, що пропонують власні теорії щодо природи цього явища. Ускладнює ситуацію те, що усі вони найчастіше не суперечать, а доповнюють одна одну, виступаючи на різних рівнях [3, 234].

Проблемою модернізму як літературознавчого поняття займалися С. Батракова, Е. Бобринський, К. Грінберг, В. Беньямін та інші. Життя та творчість Рюноске Акутаґава вивчалися такими дослідникам, як В. Хірофумі, А.Н. Стругацький, B.C. Гривнін, X.Л. Борхес, М.Й. Веллер.

Поява в Японії перших модерністів відбулася майже одночасно з появою та розвитком модерністських течій у західноєвропейській літературі. На тлі інших японських авторів виділяється своїми творами Рюноске Акутагава.

Перш ніж безпосередньо перейти до розкриття теми дослідження, необхідно уточнити значення термінів «сон» та «сновидіння». Адже важливою рисою є те, що письменники-модерністи з різних країн під час написання своїх творів керувалися психоаналітичними відкриттями 3. Фрейда, зокрема його поглядами на психологію сновидінь [5, 6-7]. Обидва поняття - сон і сновидіння - часто ототожнюють, між ними не проводять чіткої межі. За визначенням тлумачного словника сучасної української мови, «Сон - фізіологічний стан спокою організму людини, що настає періодично і супроводжується повною або частковою втратою свідомості» [2, 648], тоді як «Сновидіння - образи, що виникають під час сну; те що сниться» [2, 645].

Отже, головною складовою у визначенні поняття «сон» є процес, а в понятті «сновидіння» — образ. У своїх творах слово «сон» Акутагава використовує не як науковий чи біологічний термін, тобто немає чіткої межі між поняттями «сон» і «сновидіння». Оскільки в науці немає чіткого визначення літературних сновидінь, також відсутні критерії для їх виділення в тексті. Перш за все, це тягне за собою певну плутанину під час розрізнення літературного сну, бачення, галюцинації та інших близьких за своєю природою форм. Так у проаналізованих нами творах Акутагава використовує слово «夢» 1) сон, сновидіння; 2) мрія, ілюзія.

Завжди можна точно виділити межі сну у літературному творі Акутагава. Обсяг сну може бути різним: від цілого розділу («Дивовижний острів») до однієї фрази («夢» «Сон»). У всіх випадках обов'язково фіксуються кордон сну - початковий або кінцевий. Вони необхідні для того, щоб відокремити світ сну від умовно-реального світу твору. Цій меті служать спеціальні маркери в тексті, вони вказують на те, що відбувся перехід героя з умовно-реального світу в світ снів. Якщо говорити про лексичні засоби, за допомогою яких Акутагава позначає ці зміни в стані героя, то в переважній більшості випадків зустрічаємо дієслова «заснути», «розбудити» чи «прокинутися», а також їх численні синоніми. Якщо ж ці вказівки відсутні, то ми маємо справу з баченням. «Баченням називають неіснуючий об’єкт, який виник лише в чиємусь зоровому сприйнятті, уяві, уві сні» [2, 94].

У Акутаґава метафорика сну стає ключем до розуміння авторської позиції. Подібний прийом покладено в основу багать ох його творів, особливих проявів він набув у новелі. З точки зору методу, яким користувався З. Фрейд для тлумачення сновидінь, зміст сновидіння ніколи не може бути випадковим, він обов’язково буде пов'язаний з думками людини, а особливо - з тим, що її бентежить [4]. Якщо взяти за основу цю концепцію, то недарма Акутаґава описує саме ці події. Адже одна із провідних тем його творчості - проблема митця і мистецтва, які, в свою чергу, часто є ретрансляторами проблем та хвилювань всередині суспільства.

Важливою тенденцією літератури модернізму є використання прийому «ненадійного оповідача» [1, 5]. Новела Акутаґава «У хащі» - яскравий приклад використання вищезазначеного методу. Детективна складова новели обривається на тому місці, де починатися власне розслідування. У новелі оповідь, поєднана з таємницею, стає однією зі сприятливих умов для функціонування «ненадійного оповідача», присутність якого вже ставить під сумнів достовірність розповіді кожного з персонажів.

Детективний зачин історії про один злочин розвивається у три різні версії того, що сталося: розбійника, жінки і її чоловіка. Усі вони побудовані на одному ланцюжку подій: зустріч - насильство - вбивство.

У новелі різні версії стають засобом психологічного розкриття характерів. Не можна стверджувати, що якась із версій — брехня: усі три розповіді правдиві. Одна подія перетворюється на три, і мета автора - відобразити її з точки зору кожного з героїв. Вважаємо, що Акутаґава, послуговуючись цим прийомом, мав на меті показати, наскільки ненадійним є власне бачення.

Уся повість « «У країні водяників» побудована на застосуванні зображувального методу «ненадійний оповідач». Архетип, який Акутаґава використовує у цій новелі, - «психопат». Також «ненадійність» проявляється у тому, що розповідь ведеться «зі слів» психічно хворого іншою особою. Тобто на сприйняття об'єктивної реальності сильно накладаються не тільки власні вподобання чи перефрази такого оповідача, а й душевний стан героя, якому ця історія власне і належала спочатку. Оповідач навіть сам зізнається, що міг щось наплутати: «Здається, що я записав його розповідь точно».

Взагалі, метод «ненадійного оповідача» присутній у всіх творах, у яких розповідь ведеться зі слів іншої особи, («Нерозділене кохання», де автор «почув цю розповідь від товариша»), у новелах, де присутня неіснуюча місцевість («Розповідь Йоноске» (герой збирається поїхати на острів Ідзу — острів, де є багато жінок)), розповіді, де є елемент сновидіння «Муки пекельні».

Аналізуючи твори, необхідно виокремити і текстуальні маркери, які вказують на метод «ненадійного оповідача»: явні протиріччя й невідповідності в мовленні оповідача, розбіжності між думкою оповідача про себе саме і думках про нього інших персонажах, наявність загальної картини висловлювань, нетипові прояви поведінки. Отже, ми бачимо, що, використовуючи метод «ненадійного оповідача», автор створює абсолютно різні за своїм завданням і, як наслідок, за художньою структурою твори.

Аналіз новел Акутаґава приводить нас до висновку, що у прозі цього японського письменника дійсно простежуються певні модерністські тенденції. Під впливом фрейдизму тлумачення сновидінь як літературного прийому стало важливим етапом у розвитку модерному. Тому ми проаналізували значення снів у новелах прозаїка. Спираючись на наше дослідження, можемо з певністю стверджувати, що у творах Акутагава не буває снів заради снів, вони завжди зумовлені сюжетом і привносять до тексту додатковий психологічний або символічний зміст. Через них письменник зображує шукання героїв, їхній шлях до самопізнання особистості. У результаті проведеного аналізу ключових творів автора нами були виділені функції, що поєднують сновидіння у малій прозі Акутагава:

введення минулого і майбутнього в актуальний момент; сюжетобудуюча функція («кризова варіація сну»); розкриття підсвідомих сторін психіки (самопізнання героя).

Метод «ненадійного оповідача» Акутаґава використовує не тільки з точки зору саме «ненадійності» розповіді самого автора, він також переносить своїх героїв у неіснуючі місця, описує сновидіння героїв.

Також знаковим є те, що новели, у яких присутній модерністський зображувальний метод «ненадійного оповідача», вирізняються з-поміж інших модерністських творів особливою формою розкриття духовного стану героїв, винятковою формою світоустрою, за якої можливі одночасно кілька версій історії, зі специфічною формою художньої умовності

Бібліографічні посилання:

Бреславец, Татьяна. Литература модернизма Японии. Владивосток: Дальнаука, 2009.
Великий тлумачний словник сучасної української мови. Київ: Перун, 2004.
Галич, Олександр. Теорія літератури. Київ: Либідь, 2001.
Фрейд, Зигмунд. Толкование сновидений. Москва: Наука, 2004. http://book-online.com. ua/read.php?book=2116.
Takayama, Kenta. Introduction to Contemporary Japanese literature. Tokyo: 1990.

Л-ра: Філологічні науки. – Дніпро, 2018. – Ч. 3. – С. 97-101.

Біографія

Твори

Критика