Таємниця гетьмана Павла Полуботка: загадковий золотий депозит у Банку Англії

У лабіринтах історії першої чверті XVIII століття розгортається загадкова подія, що і до цього часу залишається таємницею в історії України - арешт наказного гетьмана Павла Полуботка в листопаді 1723 року та його загадковий золотий депозит у Банку Англії. У цей період політичних турбуленцій гетьман здійснив надзвичайний хід, залишивши в історії таємницю скарбу, який став легендарним.

Таємничий депозит у Банку Англії: початок історії

У листопаді 1723 року наказному гетьману Павлу Полуботку було висунуто обвинувачення в політичних інтригах проти російської влади, заарештовано і відправлено до Петропавлівської фортеці. За легендою, наче відчуваючи лихо, Полуботок таємно поклав під відсотки в акціонерний Банк Англії (Bank Оf England) 200 тисяч золотих монет. Ця фінансова установа, заснована в 1694 році 1-м графом Галіфаксу Чарльзом Монтеґю та зареєстрована Королівською хартією, представляла собою приватну компанію та здавалася солідною. Проте, в той самий період державні фінанси Королівства перебували в жахливому стані, а умови позики передбачали її обслуговування за річною ставкою 8%. Окрім цього, компанія повинна була перераховувати щорічну плату у розмірі 4000 фунтів стерлінгів.

Гетьман Павло Полуботок дійсно був одним із найзаможніших людей своєї епохи і володів значним капіталом. Проте, після його арешту, коли бригадир А. Румянцев отримав завдання скласти інвентаризацію гетьманського майна, виявилося, що грошей було на диво мало. Бригадир активно конфіскував земельні ділянки, селян, палаци та худобу, але кількість грошей виявилася підозріло скромною порівняно з іншими активами. Це викликало зацікавленість і підозри.

Важко встановити, як саме Павло Полуботок дізнався про існування Банку Англії: грунтовна освіта, власна комерційна діяльность або через торговельні зв'язки, що виходили за межі кордонів. Але припустимо, що гетьман, будучи людиною вдумливою та стратегічно обдарованою, не лише мовчки спостерігав за подіями у світі. Можливо, він особисто відвідав Лондон та отримав хороші умови депозиту - 7,5% річних, вклав значну суму. 

Припускаючи, що монетами могли були подвійні червінці, виготовлені Красним монетним двором москви у період з 1712 по 1714 рік, і враховуючи, що вага одного такого зразка становила 6,94 грама, логічно припустити, що загальна маса депозиту становила близько 1400 кг. Але як саме Павло Полуботок зумів вивезти за кордон 200 тисяч золотих монет? У часи, коли SWIFT-трансфери ще не існували, це стає цікавим питанням. 

За однією з гіпотез, молодший син Павла, Яків Полуботок, за батьковим наказом вирушив з Архангельська до Англії, де розмістив у лондонському "Банку Ост-Індійської компанії" одне чи навіть два барильця золота під 4% річних на невизначений термін. Іншими словами, це було еквівалентно 200 000 золотих червінців. 

Однак кошти українського походження в Лондоні були відразу прийняті та покладені на депозит під солідний відсоток у діапазоні від 4 до 7,5%. Аналізуючи можливі суспільно-політичні ризики, у своєму заповіті Павло Полуботок уточнив, що внесок можуть забрати виключно його прямі нащадки, проте це може статися лише тоді, коли Україна стане... незалежною.

Відкриття професора Олександра Рубця

Низка спроб повернути золото до України відбувалася неодноразово - від епохи царату до часів більшовиків, проте всі ці спроби виявилися марними. Перші чутки про великі багатства гетьмана з’явилися у 1860-х роках, однак історія набула широкої популярності та визнання лише у 1907 році, коли професор Олександр Рубець опублікував свої дослідження в російському журналі «Новое время».

Професор виявив в архівах розповідь англійського шкіпера, котрий у 1723 році перевозив до Лондона "двох молодих українців у супроводі похилого наставника". Ці незнайомці, котрі "ледве затягнули" на корабель важкі барила, після прибуття до Лондона звернулися до шкіпера з проханням провести їх до контори Ост-Індської компанії. За словами шкіпера, у тих барилах було 200 тисяч золотих червінців, які вони здали на збереження в банк під 4% річних. Відповідно до умов, право на отримання внеску мали або сам Павло Полуботок, або його спадкоємці, чи уповноважені особи. Цікаво, що, за легендою, гетьман залишив цей скарб для України за умови, що вона стане незалежною та самостійною державою.

Варто зазначити, що професор Рубець не був першим, хто здійснив настільки несподіване відкриття. Ще в XIX столітті англійці нібито шукали на просторах російської імперії нащадків козацького золота. Навіть раніше фаворит Петра I Меньшиков та фаворит Катерини II Потьомкін намагались отримати офіційні запити щодо грошей гетьмана. Незважаючи на ці спроби, жодній особі не вдалося отримати доступ до таємничого вкладу в Ост-Індійському банку.

Таємниці золотого скарбу в сучасному суспільстві

Павло Полуботок, визначний український гетьман XVIII століття, став об'єктом суспільної уваги в Україні вже у 1990 році з подачі відомого поета Володимира Цибулька. Під час однієї зустрічі української інтелігенції Цибулько розповів про загадковий внесок гетьмана у розмірі 200 тисяч золотих червінців, залишених у банку в Англії під відсотки.

Останнім часом тема Полуботка знову хвилює заголовки світових ЗМІ, коли у 2007 році поширилися розповіді про повернення половини цього внеску в Україну. За всіма оцінками, це міг бути скарб вартістю 250 тонн золота в еквіваленті, що, звісно, виявилося фейком. За підрахунками різних дослідників, сьогодні кожен українець, з урахуванням процентів за вкладом, може претендувати на близько 37 кг золота в еквіваленті.

Питання, де насправді Полуботок заховав своє легендарне золото, залишається відкритим і в наші дні.

Скарб чи духовна спадщина: українська інтерпретація

Дослідження заповіту Павла Полуботка відкриває новий погляд на його визначення скарбу. Замість матеріальних цінностей гетьман зробив основний акцент на духовну спадщину, яка переходила від покоління до покоління. У своєму заповіті Полуботок, можливо, намагався вкласти особливий підтекст, що справжня цінність полягає у культурному та духовному розвитку нації, а не лише в матеріальному багатстві. Це дослідження висуває ідею, що в історії України важливі не тільки матеріальні досягнення, але й підтримка культурної спадщини та цінностей, які мають продовжувати жити в серцях нащадків. Такий підхід розширює розуміння скарбу, враховуючи його духовний вимір і покликання служити джерелом натхнення для наступних поколінь, сприяючи формуванню національної самосвідомості та самототожності.