Легендарний меч князя Святослава Хороброго та його останній бій на Хортиці
Меч київського князя Святослава Хороброго є символом князівської влади та слави його господаря, а також одним із найкращих зразків озброєння давньоруських воїнів в Україні.
Історія та загадковість знахідки на острові Хортиця
Цю стародавню зброю випадково знайшов житель Запоріжжя Сергій П'янков під час риболовлі на Дніпрі 7 листопада 2011 року. Деякі дослідники припускають, що знайдений меч належав самому князю Святославу, більш відомому за прізвиськом "Хоробрий".
Унікальність знайденої зброї, а також збіг місця знахідки з приблизним розташуванням місця загибелі київського князя Святослава Ігоревича породжують припущення серед істориків, що цей меч може бути свідком та безпосереднім учасником останньої битви князя Святослава з печенігами у 972 році.
Загальна довжина меча становить 947 мм, вага вже після реставрації - майже 1 кілограм. Виготовлений приблизно у X столітті, цей меч належить до каролінгського типу з коротким перехрестям. На його клинку знаходиться напис "ULFBERHT" (Ульфберт), що є свідченням виготовлення у найвідомішій західноєвропейській майстерні. Клинок зроблений методом дамаскування: прутки заліза вварювалися безпосередньо в тіло меча. Металеві деталі цього меча відзначаються технікою оздоблення, яка повністю відповідає вищим стандартам декорування мечів того часу в Європі. Використання вишуканої гравіювальної роботи та розмаїття кольорових металів в ефесі - міді, латуні та срібла - перетворює цей меч не лише на знаряддя бою, але й на справжню мистецьку реліквію.
Такі мечі відносилися до найвищого класу і використовувалися князями та королями. Їх знаходять у похованнях вельмож, вони свідчать про важливий статус власника.
Питання про те, чи належав цей меч самому Святославу Хороброму, залишається наразі без відповіді. Однак можна впевнено стверджувати, що тодішній власник цього меча був високоранговий воїн, який втратив його в бою.
Історія цього меча збагачується іншими подібними знахідками. Раніше, під час будівництва ДніпроГЕСу, археологи виявили п'ять схожих мечів, але їх було втрачено під час Другої світової війни, і лише один з таких мечів вдалося відшукати в Харкові.
Подібно до меча Святослава, всі ці знахідки були без піхов, що наштовхує дослідників до висновку про те, що вони були втрачені під час бою. Враховуючи текст літопису та зображення мініатюри про військовий похід дружини Святослава для відновлення контролю над торговим шляхом "з варяг у греки", вчені припускають, що саме на перехресті торгових шляхів в районі Кічкаської переправи й острова Хортиця весною 972 року відбувся останній бій великого князя.
Слід зазначити, що Святослав Хоробрий, син Ігоря та Ольги, великий князь Київський (945-972), був сміливим і могутнім воїном, який під час свого правління значно розширив територію держави. Він став відомий своїм гучним висловом «Іду на ви!». Повертаючись з походу від греків він, за літописом, як дань взяв, окрім золота, також коштовну зброю. І саме найкоштовніший меч дістався князю. З цим мечем у руках він вийшов на свій останній бій і, залишаючи позаду лише легенду та славу, загинув у засідці, яку організував печенізький хан. Тепер його ім'я вшановане у назві кропивницького окремого центру спеціальних операцій «Схід» ЗСУ.
Після реконструкції меч став частиною експозиції Хортицького заповідника, прикрашаючи його фонд вже понад 10 років. Він є не лише артефактом минулого, але й частиною музею історії запорозького козацтва.
Ця знахідка і досі залишається предметом історії та джерелом дослідження. На тлі літопису та історичних документів вчені намагаються розгадати та відновити не тільки події, але й самого власника меча.
Меч Святослава Хороброго – це не тільки артефакт минулого, але й вікно в епоху героїчних подвигів та великих сутичок. Він свідчить про величезні подвиги воїнів та славні часи Давньоруської держави. Його знахідка на острові Хортиця стала своєрідним подарунком минулого, що дозволяє нам глибше пізнати і відчути час, коли Святослав Хоробрий виходив на останній бій з цим мечем у руках, визначившим його долю та долю держави.
