Садиба Терещенків: архітектурна перлина Києва, що мріє прокинутися

Одна з найвизначніших архітектурних перлин Києва — особняк Івана Миколайовича Терещенка — вирізняється своєрідним поєднанням "венеційської" неоготики, що робить його унікальним представником міської архітектурної спадщини. Побудований у 1874-1875 роках за проєктом архітектора В. Краузе, особняк став маркером епохи та свідком численних історичних подій.

Символ архітектурної спадщини Києва та свідок історії

Садиба за номером 34 на Бібіковському бульварі (так раніше називався бульвар Тараса Шевченка) була побудована за проєктом архітектора В. Краузе у стилі неоготики. Ініціатором будівництва стала Ф. Модзелевська, дружина колезького асесора. Після завершення будівництва вона розширила свої володіння, придбавши також сусідню садибу під номером 32 (яка була знесена у 1984 році).

Структурно садиба складається із садибного будинку, флігелю, огорожі з брамою та господарських будівель, формуючи гармонійний ансамбль. Стиль ансамблю визначається неоготикою, де елементи готики та еклектики взаємодіють, утворюючи неповторний образ.

У 1879 році, після втрати чоловіка, Модзелевська змушена була продати свою садибу. Новим власником став Іван Терещенко, видатний цукрозаводчик із впливової родини "цукрових королів" імперії. Станом на 1884 рік особняк налічував 23 кімнати, а також існували приміщення у сусідньому двоповерховому флігелі. Велика частина першого поверху флігеля використовувалася для каретної та стайні, надаючи садибі функціональну різноманітність та витонченість.

У 1903 році, після смерті Івана Терещенка, садиба перейшла у власність його вдови Єлизавети, котра разом із чотирма дітьми мешкала тут. Слід зазначити те, що родина Терещенків постійно не проживала у цій садибі, адже мала іншу нерухомість, в тому числі за кордоном.

Історія садиби тісно пов'язана з видатними постатями та ключовими подіями. Тут провів дитячі роки і юність майбутній міністр фінансів, а згодом закордонних справ Тимчасового уряду росії Михайло Терещенко. У червні 1917 року він брав активну участь у переговорах з Українською Центральною Радою в Києві. Починаючи з листопада 1917 року, у цьому будинку розміщувалося Генеральне секретарство шляхів Української Народної Республіки (УНР), а надалі — Міністерство шляхів сполучення УНР.

За часів Української Держави гетьмана Павла Скоропадського у будинку розмістилися більшість структурних підрозділів Міністерства шляхів сполучень Української Держави. 

У ніч з 13 на 14 листопада 1918 року у цьому будинку на таємних зборах представників українських політичних партій, які об'єдналися в Український національний союз, було схвалено стратегічний план повстання проти гетьмана Скоропадського. Тут було обрано тимчасовий революційний уряд — Директорію УНР, що складався з Володимира Винниченка (голова), Симона Петлюри, Федора Швеця, Панаса Андрієвського та Андрія Макаренка.

Протягом радянського періоду садиба була адаптована під житлове використання, починаючи з 1984 року, тут розташовувалися адміністративні установи.

Найновіший етап в історії садиби пов'язаний із Центрелеватормлинбудом, фірмою, яка отримала права на володіння садибою у 2008 році. На жаль, за 14 років фірма не виконала свої зобов'язання щодо реставрації, і будівля опинилася на межі руйнування: вибиті майже всі вікна, вона повністю обмальована графіті, на даху та деяких ярусах вже почали рости дерева, а стіни мають великі щілини. За 14 років у садибі не було проведено жодних реставраційних і просто ремонтних робіт. Все це виглядає, як свідоме доведення будівлі до стану руйнації, з метою подальшого будівництва на її місці нового об'єкта. 

Нещодавно Велика Палата Верховного Суду України ухвалила важливе рішення щодо повернення будинку Терещенків на бульварі Шевченка територіальній громаді Києва. Це дає можливість вжити заходів з порятунку будівлі, яка тривалий час перебуває у незадовільному стані. 

Завдяки своїй багатогранній історії та архітектурній цінності садиба Терещенків залишається важливим символом та візитівкою Києва. Збереження її для майбутніх поколінь — це наше завдання та обов'язок перед історією і культурою міста. Відновлення та реставрація мають стати пріоритетним завданням, а відкриття музею стане чудовим способом відновити колишню славу будівлі та відчинити двері для відвідувачів, щоб вони могли насолоджуватися історією та красою цього виняткового місця.