Ставка Гітлера «Вервольф» у Вінницькій області: таємниці та сліди історії

Ставка Гітлера "Вервольф" і дотепер залишається таємницею в історії України часів Другої світової війни. Навколо цього загадкового об'єкта існує безліч міфів і легенд, оповитих туманом часу. Історики та дослідники докладають багато зусилль дослідженню "Вервольфа", намагаючись реконструювати події історії, які довго перебували в тіні.

Але шлях до розкриття таємниць "Вервольфа" виявляється неймовірно складним. Відсутність будь-яких документів щодо його будівництва створює величезні білі плями. Плани бункерів, долі тих, хто працював на важких будівельних роботах, зокрема радянських військовополонених, залишаються невідомими. Розкриття історії "Вервольфа" стає справжнім викликом, оскільки час приховує ключові документи, замінюючи їх лише уривками легенд і здогадок.

Розкриваючи таємниці ставки Гітлера "Вервольф"

"Вервольф" - це ключовий пункт фюрера (Führerhauptquartiere, або FHQ) на східному фронті, спеціально обладнаний центр, з якого Адольф Гітлер разом зі своїм штабом керував військовими операціями. Починаючи з нападу на Польщу, це був мобільний поїзд, який використовувався фюрером. Згодом німці розпочали будівництво стаціонарних об'єктів для керівництва військовими операціями.

Розташована колишня ставка “Вервольф”, а точніше те, що від неї залишилося, за 8 кілометрів на північ від Вінниці, біля смт Стрижавка. Історія назви цього об'єкта заслуговує особливої уваги, адже вона пережила три перетворення: спочатку отримала назву "Eichenhain" («дубовий гай»), потім стала відомою як "Werwolf" («перевертень»), а пізніше отримала нову назву – "Wehrwolf" («озброєний вовк» або «вовк-захисник»).

За офіційним повідомленням, спочатку планувалося побудувати ставку для фюрера на Полтавщині, але зі стратегічних міркувань вирішили розташувати її під Вінницею. Прихильники паранормальних теорій стверджують, що місце для спорудження "Вервольфа" було обране під впливом адептів організації "Аненербе". За їхніми переконаннями, "Вервольф" мав стати не лише стратегічним військовим центром, але й могутнім магічним об'єктом, який об'єднав би різні країни Європи. З цього місця, за їхньою теорією, повинно було розпочатися завоювання світу.

Спорудження ставки під Вінницею було розпочато наприкінці 1941 року. У ньому брали участь німецькі архітектори, інженери, робітники, а також громадяни країн, що були під нацистською окупацією. Реалізацію проєкту дуже ефективно забезпечувала німецька військово-будівельна організація «Тодт», а також компанії "Краус-Гаар", "Галас" і "Нойманн".

Військовополонені виконували лише важкі підготовчі роботи: копання котлованів, видобуток граніту в кар’єрі тощо. До основних будівельних робіт у центральній зоні вони не допускалися. Деякі підготовчі роботи за межами центральної зони під наглядом німців здійснювали і місцеві жителі — готували будівельні матеріали, рубали ліс, вели земляні роботи, прибирали територію.

Темпи будівництва вражали своєю швидкістю. У німецькому донесенні від 10 квітня 1942 р. вже повідомлялося про майже повне завершення багатьох робіт.

Ставка була споруджена на ділянці лісу довжиною приблизно 2,5 км та шириною близько 300 м. Територія складалася з двох головних зон: центральної та основної. Центральна зона була оточена дротяною сіткою висотою 2,5 м, над якою розташовані два ряди колючого дроту. На північному краї лісу було розташовано електростанцію, а на березі Південного Бугу – станцію водопостачання. По периметру лісу, на високих деревах, розташовані стаціонарні спостережні пункти кожні 200 метрів. У цьому лісі також розміщені наземні пункти, укріплення, дзоти, кулеметні гнізда та позиції для польових гармат.

У центральній зоні розміщувалися будинок А. Гітлера з бомбосховищем, будинок М. Бормана, загальний бункер, будинки служби безпеки, генералів, керівників збройних сил, персональних ад’ютантів, секретарок, преси, слуг; лазня і перукарня, вузол зв’язку, готель, казино, басейн.

Для приховування споруд поблизу було завезено та висаджено 800 дерев, кілька тисяч кущів, землю на площі майже 12 тисяч квадратних метрів було покрито дерном. Крім того, було побудовано кілька кілометрів шосе та пішохідних доріжок. Для забезпечення прямого щоденного транспортного зв'язку між Берліном і Вінницею встановлено залізничне та повітряне сполучення.

Спеціальна військова частина дивізії "Велика Німеччина" - батальйон супроводу фюрера - відповідала за безпеку ставки. Охорона проводила контроль документів у всіх осіб, включаючи й німців, які проходили чи проїздили повз ставку. Усі без винятку особи піддавалися ретельній перевірці, незалежно від їхнього звання.

Усі військовополонені, а це за деяким даними від 2 тис. до 14 тис., були знищені на місці будівництва. У квітні 1942 року військовополонені, котрі ще залишалися живими, були вивезені, їхня доля невідома.

За даними німецьких документів та істориків, Гітлер провів у ставці (з перервами) майже чотири місяці. Перший візит відбувся 16 липня 1942 року, коли він прибув, бажаючи бути "ближче" до своїх військ, які 28 червня того ж року розпочали великий літній наступ на Сталінград і Кавказ.

Другий візит Гітлера до "Вервольфа" відбувся у лютому – березні 1943 року, коли він прийняв рішення про проведення великої операції проти радянських військ на Курському напрямку. 13 березня 1943 року Гітлер здійснив переліт Вінниця – Запоріжжя – Смоленськ, підписавши в той же день оперативний наказ № 5 щодо подальших бойових дій.

У серпні 1943 року радянські війська розпочали визволення Донбасу. Генерал-фельдмаршал Е. Манштейн, керівник групи армій "Південь", висловив потребу у 12 додаткових дивізіях для утримання цього стратегічно важливого промислового району. Щоб вирішити це питання, Гітлер відвідав "Вервольф" 27 серпня 1943 року. 17 вересня 1943 року ставка була передана генерал-фельдмаршалу Манштейну, а штаб перемістився до Вінниці.

Доля "Вервольфу" визначилася під час наради у ставці "Вольфсшанце" 28 грудня 1943 року, коли Гітлер разом із вищим генералітетом обговорював доповідь Манштейна з Вінниці. На початку березня 1944 р. всі споруди «Вервольфу» були підірвані та спалені.

Підземний бункер Гітлера: міф або реальність?

Завдяки німецькому хірургу та головному лікарю сухопутних військ вермахту Фердинанду Зауербруху у 1950-х роках з'явилася легенда про величезний підземний бункер у Вервольфі. У своїх мемуарах "Це було моє життя" він детально описав підземелля біля Вінниці.

Факти про можливий бункер все ще залишаються уривчастими. Так, Ганс Раттенхубер (начальник особистої охорони Гітлера) під час допитів свідчив про можливість спуску під землю на території ставки Вервольф. Перший повоєнний комендант Вінниці також згадував про наявність якихось підземель, але через завали потрапити до них не вдавалося.

У 2013 році бельгійський дослідник Мартін Богарт та історик Андрій Швачок презентували власну книгу про гітлерівську ставку, основану на архівних документах, що були зібрані у Європі та США. Вони проаналізували кількість будівельних матеріалів, які використовували для спорудження “Вервольфу” та дійшли висновку, що щебеню, бетону, піску й іншого, які завозили, не вистачило б для спорудження підземної схованки.  

У 1990-ті роки історію про бункер використовували в жовтій пресі, розповідаючи байки про німців, що виходять із-під землі. Це сприяло підняттю тиражів та розповсюдженню різних міфів та чуток. Відтак, питання про існування підземного бункера Гітлера залишається неоднозначним та оповитим легендами.

Слід зазначити, що на сьогодні не збереглося жодної фотографії з підземелля, хоча особистий фотограф Вальтер Френц фіксував кожен крок фюрера навіть на секретних об'єктах.

Хотілося б вірити езотерикам, що це місце насправді випромінює ауру, смертельну для людей, які втілюють зло. Згідно їхніх переконань, перебування у ставці на Вінниччині, яку вони вважають особливим місцем сили, визначило початок завершення епохи Гітлера.

На сьогоднішній день на місці колишньої ставки Адольфа Гітлера розташований Історико-меморіальний комплекс, присвячений пам'яті жертв нацизму. Цей комплекс був заснований у 2011 році як окрема філія Вінницького обласного краєзнавчого музею.