30-12-2023 Історія 888

Гетьман Павло Полуботок: історія величі та трагічної долі

Гетьман Павло Полуботок: історія величі та трагічної долі

Павло Полуботок, наказний гетьман Лівобережної України, залишився у пам'яті нащадків як визначна постать, чиї рішення та дії віддзеркалюють складність політичного життя та культурного розвитку України початку XVIII століття. Заповзятий, маючи велику волю та видатну сміливість серед української старшини, Павло Полуботок спрямовував свої зусилля на збереження автономного ладу та суспільних відносин, які в той час існували в Україні.

Заможне походження

Наказний гетьман Лівобережної України Павло Полуботок

Павло Полуботок народився приблизно у 1660 році на родинному хуторі Старополуботівському Чернігівського полку, який зараз входить у склад селища Шрамківка Драбівського району Черкаської області. Його родина належала до заможного козацько-старшинського роду та мали герб "Приятель". Батько Павла, Леонтій, служив у гетьманському уряді Івана Самойловича та досяг посади генерального осавула.

Павло отримав якісну домашню освіту та пізніше продовжив навчання у Києво-Могилянській академії. У 1694 році він вдало одружився, обравши для себе за майбутню дружину Євфимію Самойлович (1668-1717), котра доводилася небогою гетьману Лівобережної України Івану Самойловичу. У подружжя народилося п’ятеро дітей: Ганна-старша, Андрій, Олена, Яків, Ганна-молодша.

Влада та багатство: від полковника до наказного гетьмана

Шлюб сприяв стрімкому росту кар'єри Павла Полуботка. Він швидко став значним військовим товаришем. Це високе звання надавали відставним козацьким старшинам та найближчому старшинському резерву. Поступово родина Полуботків почала активно скуповувати землі на території Чернігівського та Переяславського полків. Тут вони успішно розвивали різні галузі промисловості, споруджуючи гути, рудні, поташні буди, та виробляючи скло. Підприємницька активність стала настільки потужною, що козаки з Переяслава почали скаржитися гетьманові Івану Мазепі, що для збільшення виробництва поташу Полуботок готовий пустити на переробку навіть кістки покійних.

Гетьман Мазепа у своєму універсалі від 18 червня 1703 року "враховуючи великі, обширні та важливі заслуги пана Полуботка перед Військом Запорізьким", визначив за ним право володіння землею у Чернігівському полку. А в квітні 1705 року, зважаючи на його віддану службу, призначив його полковником Чернігівського полку.

У Північній війні Павло Полуботок не підтримав виступ Івана Мазепи. Під час Глухівської елекційної ради у листопаді 1708-го, Павло Полуботок сподівався на отримання гетьманської булави. Переважна більшість учасників ради висунули перед царем кандидатури найвизначніших полковників своїх полків, зокрема, Полуботка з Чернігівського та Скоропадського з Стародубського. Із них цар вибрав і призначив у гетьмани останнього, людину надійну і заслужену, а про Полуботка сказав: “Цей дуже хитрий; він може Мазепі уподібнитися”. Таким чином, 7 листопада на раді загальним голосуванням обрали Івана Скоропадського гетьманом. Натомість Полуботок отримав декілька сіл, які раніше належали племіннику Мазепи – Іванові Обидовському. Пізніше, Любеч та інші колишні власності Івана Мазепи та генерального писаря Пилипа Орика перейшли до власності Полуботка.

На підконтрольних землях Павло Полуботок веде енергійну діяльність, стимулюючи розвиток промисловості та засновуючи нові слободи. Здійснює будівництво млинів, ґуральень, гут і рудень. Як власник землі, активно займається вирощуванням та продажем збіжжя, а також контролює торгівлю горілкою і тютюном, спрямовуючи прибуток у власну скарбницю. За допомогою отриманих коштів перший український магнат активно скуповував маєтності в сусідніх із Чернігівським полках.

Незабаром Павло Леонтійович став одним із найбільших землевласників тогочасних Лівобережної і Слобідської України, чиї володіння знаходилися у Чернігівському, Лубенському, Гадяцькому, Ніжинському, Сумському та Охтирському полках. Йому належало близько З200 селянських дворів, двоповерхова кам’яниця в центрі Чернігова, садиба в передмісті, “двори з хоромами” у Гадячі, Любечі, Лебедині, Михайлівні, Коровинцях, Оболоні, Боровичах тощо.

Кам'яниця Полуботків у Любечі Чернігівської області

Свою доньку Олену Павло Полуботок видав заміж за улюбленого небожа гетьманші Анастасії Скоропадської, у дівоцтві – Маркович, майбутнього письменника-мемуариста Якова Марковича. Таким чином, чернігівський полковник Полуботок породичався з визначними козацькими родами - Марковичами та Скоропадськими.

Любов до мистецтва та культури

Павло Полуботок був власником значної бібліотеки та збірки мистецтв. Він колекціонував картини, ікони, зброю та речі декоративно-ужиткового мистецтва. Зазначали, що приватна книгозбірня Полуботка вважалася однією з найбільших бібліотек Гетьманщини. Опис її вмісту включав "друковані книги всякого роду, латинські та польські - 54, серед яких два примірники Євангелій з позолоченими аркушами, 11-мовний словник Калепіна, “Тезаврус”, “Помон”, “Кнатеус”, “Specvlvm Saxonvm”, Твардовський, “Конституція”, “Світ з Богом", “Співтворення волі людської з божественною”.

Павло Полуботок проявляв велику щедрість у відношенні до церкви, особливо віддавав перевагу Вознесенському храму у Чернігові, який знаходився неподалік його садиби. У самого Полуботка жив бандурист, який супроводжував його під час походів. Чернігівського полковника глибоко цікавила історія, і він особисто впорядкував стислу "Хронічку" - літопис, що охоплював найважливіші події в Україні в період з 1452 по 1715 роки. Ці записи зберіг і пізніше доопрацював його зять Яків Маркович. 

Реформи та спроба змін: гетьман з обмеженими повноваженнями

4 липня 1722 року козацька старшина обрала Павла Полуботка наказним гетьманом відповідно до заповіту Івана Скоропадського, який помер. Проте повноваження нового гетьмана були обмежені Малоросійською колегією, створеною царською владою в Глухові на чолі з президентом, колишнім Білгородським воєводою, бригадиром Степаном Вельяміновим. Цей орган отримав завдання ліквідувати українську автономію та привести закони Гетьманщини у відповідність до загальних норм російської імперії за особистим дорученням Петра І.

Наказний гетьман намагався реформувати устрій Гетьманату, розпочавши із судочинства. Згідно реформи мав регламентувався сам процес, запроваджувався принцип колегіальності, визначався порядок подачі судових позовів та апеляцій, започатковувалася інституція інспекторів для нагляду за виконанням гетьманських універсалів. Окрім цього, він планував фінансову реформу, яка за допомогою різноманітних юридичних інструментів скасовувала фінансове підпорядкування Лівобережної України Малоросійській колегії, а також нові побори (медова десятина, тютюнова десятина, податок на борошно тощо).

Павло Полуботок добивався від російської влади нових гетьманських виборів. Після смерті Івана Скоропадського сенат розробив низку заходів, спрямованих  на захист російських інтересів в Україні через Малоросійську колегію. Полуботок, бажаючи зберегти українську автономію, вступив у конфлікт із Степаном Вельяміновим, що призвело до арешту наказного гетьмана та його сторонників.

У петербурзьких помешканнях старшини провели обшуки. 26 листопада 1723-го на основі вилучених документів Сенат висунув Полуботкові звинувачення. Протягом року тривали допити. 1724-го справу передали на розгляд Вищого суду. 

цар Петро відвідує гетьмана Полуботка в казематі Петропавлівської фортеці

Та до судового процесу не дійшло, бо 29 грудня 1724 року Полуботок помер. Через місяць помер і цар Петро. Поховали бранця на цвинтарі церкви Святого Сампсонія Прочанолюбця, що за Малою Невою на Виборзькій стороні у Санкт-Петербурзі. На чужині могила наказного гетьмана не зберіглася.

Спадок та пам'ять

Павло Полуботок залишив значний слід в історії України. Багатство та влада, набуті гетьманом, спроби реформ, а також трагічне закінчення кар'єри роблять його фігурою, яка не залишає байдужими. І до сьогодення дослідники та суспільство проявляють інтерес до гетьманських намагань взяти владу та змінити обличчя Гетьманату.

Історик Микола Костомаров стверджував, що у другій половині XIX століття портрет Павла Полуботка прикрашав багато селянських осель на Лівобережжі. Широкого розголосу набула промова Павла Полуботка, нібито виголошена гетьманом перед Петром І та записана Дмитром Бантиш-Каменським. Коли придворний лікар відвідав смертельно хворого гетьмана, той категорично відмовився від медичної допомоги, стверджуючи: "Нащо мені життя, коли я не можу бути корисним вітчизні?"

Поштова марка України із зображенням Павла Полуботка


Читати також