Лопе де Вега. Біографія письменника
Фелікс-Лопе де Вега-і-Карпіо – видатний іспанський драматург, основоположник іспанської національної драми – народився 25 листопада 1562 року в Мадриді в сім’ї ремісника.
Хлопчик рано виявив дивовижну обдарованість. Як вказує його друг і біограф Монтальбан, він почав складати вірші вже у п’ять років.
Лопе навчався в колегії ордена Театинці, навчальному закладі, де поряд із дітьми аристократів навчалися діти ремісників і городян. Два роки Лопе де Вега був студентом в Алькала-де-Енарес. Смерть батька завадила йому завершити освіту.
Молодий поет, автор віршів і п’єс, зближується з театральними колами. Посварившись зі своєю коханою Оленою Осоріо, Лопе де Вега написав про неї і про її сім’ю образливі сатиричні вірші. Ображені подали на нього в суд, який засудив поета до вигнання з Мадрида на 4 роки і з Кастилії на 2 роки. За порушення вироку Лопе загрожувала страта. Проте він (діючи в дусі власних любовних комедій) таємно з’являється в Мадриді, де жила його нова кохана, викрадає її і проти волі її батька одружується на ній.
В ролі добровольця Лопе де Вега сідає на корабель «Сан Хуан» і бере участь у поході «Непереможної армади», думаючи цим спокутувати й отримати право жити в Мадриді. Під час походу Лопе написав поему «Краса Анжеліки» (видана в 1602). Після розгрому «Непереможної армади» Лопе де Вега оселився в Валенсії і почав писати п’єси для мадридських театрів.
Щоб зміцнити своє становище, Лопе стає секретарем спочатку герцога Альби, а потім герцога де Сесса. Незважаючи на свою всенародну популярність, поет не мав офіційного положення в рамках тодішнього станового суспільства. Служба у герцога робила його положення в світі більш визначеним. До того ж вона давала йому гроші на прожиття.
Особисте життя поета було бурхливим і багатим на драматичні події. Після смерті першої дружини Лопе одружується вдруге. Але це не завадило йому пережити багаторічне захоплення акторкою Мікаелою де Лухан, яку він оспівував під ім’ям Камілли Люсінди.
Після смерті другої дружини і загибелі сина (він потонув) Лопе де Вега, котрий пережив важку духовну кризу, приймає сан священика. Однак його релігійні погляди далекі від фанатизму. Союз із церквою, так само як і служба у знатних осіб, зміцнював положення поета в суспільстві, але не заважав йому вести колишнє світське життя і навіть віддаватися любовним захопленням.
У 1625 Рада Кастилії забороняє Лопе друкувати п’єси. Церковники знищують вже надруковані п’єси, перешкоджають їх постановці. Тривають і особисті нещастя Лопе. Ми вже говорили, що син поета загинув. Одна з дочок його пішла в монастир, іншу викрав безпутний молодий придворний. Чекав Лопе ще один удар. Його кохана Марта Сантойо осліпла і втратила розум. У 1632 вона померла. Смерть її зробила Лопе зовсім самотнім. Але навіть це не паралізувало його творчої енергії, не позбавило інтересу до життя. За кілька днів до смерті він закінчив поему «Золотий вік». За два дні до смерті він був присутній на філософському диспуті.
Лопе де Вега помер 27 серпня 1635 року в Мадриді.
Творчість Лопе де Веги
Лопе де Вега створив величезну кількість п'єс. Зухвалий у житті, Лопе підняв руку і на традиції іспанської драматургії: він відмовився від прийнятого тоді принципу єдності місця, часу і дії, зберіг лише останнє і поєднав у своїх п'єсах елементи комічного і трагічного, створивши класичний тип іспанської драми.
П'єси де Веги торкаються різноманітних тем: соціально-політичні драми з вітчизняної та іноземної історії (наприклад п'єса про Лжедмитрія I «Великий герцог Московський»), історичні хроніки («Доблесний кордовець Педро Карбонеро»), історії кохання («Собака на сіні», «Дівчина з глечиком», «Вчитель танців»). Основа п'єс — інтрига.
У драмах Лопе велику роль займає історія. Такі твори, як «Останній готський король», «Граф Фернан Гонсалес», «Зубці стін Торо», «Юність Бернара дель Каріпо», «Незаконний син Мударра» та інші. Трактування історичних подій у Лопе близька і збігається з тією, котру століттями давали романсеро (цикли іспанських народних пісень).
Театр Лопе де Веги розігрував знайомі будь-якому жителю Піренеїв сюжети. Усі п'єси побудовані так, що трапляється подія, яка припиняє спокійну дію, доводячи напругу переживань до трагізму, щоб пізніше ввести це схвильоване море пристрасті та свавілля в русло законності та суворої католицької моралі. Любовна інтрига, саме через те, що вона може розкрити всю могутність людських інстинктів та свавілля, існує у Лопе де Веги, з одного боку, для зображення поведінки в сім'ї та суспільстві, а з іншого — показує значущість політичних та релігійних ідей, що панували у тогочасному суспільстві.
Лопе де Вега у своїх численних комедіях («Собака на сіні») виявляє тонкий талант комічного письменника. Його комедії насичені яскравою, іноді плакатною веселістю. Особлива роль у них відводиться слугам, історія яких створює паралельну інтригу п'єс. Саме вони — гострі на язик, лукаві — сиплять влучними прислів'ями та приказками і виявляються осередком комічної стихії твору.
М. де Сервантес назвав Лопе дивом природи. Дійсно, у його творчості іспанський театр досяг своєї досконалості, визначив нове місце іспанській драматургії у світовій літературі. Творчість Веги ґрунтується на ідеях ренесансного гуманізму і традиціях патріархальної Іспанії. Вона включає різні жанрові форми: поеми, драми, комедії, сонети, еклоги, пародії і т. д. Лопе. належить понад 1500 творів. За назвами дійшло 726 драм і 47 ауто, збереглося 470 текстів п'єс. Письменник активно розробляв поряд з літературними традиціями Ренесансу народні мотиви, теми. Писав прозаїчні романи.
У поемах Лопе проявилася його поетична майстерність, патріотичний дух, прагнення заявити про себе у світі літератури. Він створив близько 20 поем на різноманітні сюжети, включаючи античні. Змагаючись із Л. Аріосто, він розробив епізод з його поеми — історію кохання Анжеліки та Медоро — в поемі «Краса Анжеліки»; сперечаючись із Т. Тассо, написав «Завойований Єрусалим» («La Jerusalen conquistada», вид. 1609), де оспівав подвиги іспанців у боротьбі за визволення гробу Господнього. Головний герой поеми — король Альфонс VII.
Поступово патріотичні настрої поступилися місцем іронії. У поемі «Війна котів» («La gatomaquia», 1634) поет, з одного боку, через березневі походеньки котів та їхню війну за красуню-кішку висміює сучасні звичаї, з іншого — заперечує штучні норми, прийоми класицистичних поем, створених за книжковими взірцями.
У 1609 на замовлення Мадридської літературної академії Вега написав «Нове мистецтво писати комедії в наш час» («El arte nuevo de hacer comedias en este tiempo»). До цього часу він вже був автором чудових комедій — «Вчитель танців» («El maestro del danzar», 1594), «Толедсъка ніч» («La noche toledana», 1605), «Собака на сіні» («El perro del hortelano», бл. 1604) і т. д. У поетичному напівжартівливому трактаті Вега виклав важливі естетичні принципи і свої погляди на драматургію, спрямовані, з одного боку, проти класицизму, з іншого — проти бароко.
Свої твори Вега часто називав «комедіас», хоча перед глядачем проходили і трагедії, і драми, і власне комедії. Зокрема, для драм письменник нерідко запозичував сюжети з іспанської, польської, римської, чеської, італійської, російської історії — «Жорстокий Нерон» («Neron cruel», вид. 1625), «Життя і смерть короля Бомби» («La vida у la muerte del rey Bamba», вид. 1604), «Великий князь Московський і гнаний імператор» («El gran duque de Moscovia y el emperador perseguido», вид. 1617) та ін.
Найкращою історичною драмою Вега Карпйо, що стала вершиною пізнього Відродження, є «Фуенте Овехуна» («Fuente Ovejuna», 1612-1613). Вона була наслідком тривалих роздумів письменника над проблемою взаємин феодала — короля — народу. Частково цю проблему Вега розглянув у ранній п'єсі «Періваньєс і командор Оканьї» («Peribanez у el comendador de Осаnа», прибл. 1609-1612).
Вега увійшов в історію світової літератури як неперевершений комедіограф. Життєствердна стихія його творчості визначила місце письменника в історії світової художньої культури. Його високо цінували сучасники. З великою повагою відгукувалися про письменника В. Гюго, Г. Е. Лессінґ та багато інших.
До творчості Лопе зверталося чимало вчених. Початок вивченню поклав Менендес-і-Пелайо. Про Лопе писали Менендес Підаль, Мануель Ромеро Наварра. Перу X. Реннерта належить перша біографія драматурга «Життя Лопе де Веги».
П'єси «Фуенте Овехуна», «Собака на сіні», «Дівчина з глечиком», «Закохана витівниця», «Учитель танців», «Селянка з Хетафе», «Примхи Беліси» входять до репертуару багатьох театрів України.
Твори
П'єси:
Учитель танців.
Божевілля в Валенсії.
Собака на сіні.
Валенсіанська вдова.
Дурна для інших, розумна для себе.
Дівчина з глечиком.
Дурочка.
Зірка Севільї.
Винахідлива закохана.
Селянка з Хетафе.
Періваньєс і командор Оканьї.
Фуенте Овехуна.
Мадридська сталь.
Жінки і слуги.
Епічні поеми і лірика:
«Пірат Дрейк» (1598).
«Ісідро» (1599).
«Краса Анжеліки» (1602).
«Вірші» (1602).
«Філомена» (1621).
«Цирцея» (1624).
Твори
Критика
