20-05-2024 Мистецтво 978

Вірші про море: подарунок для душі та серця

Вірші про море: подарунок для душі та серця

З давніх-давен море чарувало людей своєю величчю, глибиною та містичністю. Його безмежні простори, хвилі, що розбиваються об скелі, та крики чайок надихали поетів протягом століть.

Вірші про море - це цілий світ емоцій, глибинних переживань та щирого захоплення безмежною водною гладдю. В українській поезії знайдеться вірш про море на будь-який смак.  Відкрийте для себе вірші про море українською мовою від класиків, таких як Леся Українка та Ліна Костенко, та сучасних поетів.

Вірші про море - це чудовий спосіб відпочити та розслабитися, зануритися у світ краси та мрій, відчути велич природи, зрозуміти глибину людських емоцій, надихнутися на нові звершення.
Вірші про море для дошкільнят допоможуть їм познайомитися з красою морського світу, розширити свій словниковий запас та розвинути уяву.

Красиві вірші про море для підняття настрою

Красиві вірші про море

Шукаєте заряд позитиву та гарного настрою? Зануртеся у світ красивих віршів про море. Їхні мелодійні рядки, яскраві образи та щирі емоції подарують вам відчуття спокою, радості та єднання з безмежною водною гладдю.

Відчуйте солоний бриз на обличчі, почуйте крики чайок над хвилями та уявіть себе на мальовничому морському узбережжі, читаючи ці чаруючі вірші.

Вірші про море для підняття настрою - це чудовий спосіб: покращити самопочуття, зарядитися позитивом, зняти стрес. надихнутися на нові звершення та відкрити для себе красу світу.

колись, коли море вийде із берегів

колись, коли море вийде із берегів

затоплюючи своєю водою наші сонні артерії

я зізнаюсь собі, що так до кінця й не зумів

повірити в щирість придуманої кимось містерії.

коли, врешті, море вийде із берегів

й затопить собою усі найдорожчі реліквії

я зізнаюсь тобі, що найбільше у світі хотів

щоб згоріли у пеклі прокляті богом релігії.

колись-таки море вийде із берегів

і втопить в собі ненавмисно усі порти

я зізнаюсь йому, що мрії свої підвів

що боявся змін, і боявся до них дійти.

мої легені стали повні дрібного-дрібного піску

я й не одразу помітив у дзеркалі, як посивів.

поки я думав, як перейти ріку,

море висохло.

в мого моря більше нема берегів.

(Діана Лянг)

Причал

—    Пароплав, пароплав,
Де ти плавав, де бував?
—    Нещодавно в теплім краї 
Я на якорі стояв.

—    Пароплав, пароплав,
Ти й на полюс запливав?
—    Запитайте в мене краще, 
Скільки бур я подолав.

—    Пароплав, пароплав, 
Скільки ж бур ти подолав?
—    Запитайте в мене краще, 
Як я в морі сумував.

—    Пароплав, пароплав,
А за ким ти сумував?
—    За оцим причалом, звідки 
Я мандрівку починав.

(Анатолій Качан)

***

Тихий ранок.
Білий сад над морем.
А вода прозора – мов нема…
Мед із сіллю – небо.
Сонце морить…
І русалка… плаває… сама…

Вийду в море.
Дихання затрима…
В глибині коралові церкви.

І сміються чортики незримо,
Зримо плачуть ангели з трави.

Їхні крила, підняті до Сонця,
Ввечері блищать, як лемеші.
Ну а хтось в дурній столичній гонці
Розплескав усю росу душі.

І тепер її сльозою манить,
Півнем кукурікає вночі.
І тремтить, велика, як тумани,
Синя тінь небесної парчі.

(Ігор Павлюк)

***

Давай-но, море, вийдем з берегів
До всіх отих людських страждань і болів.
Із піни ти народжуєш богів,
Солониш пілігримам прісність волі.

Душа у душу, море, заживем.
На що тобі затоки, де так мілко?
Давай себе в собі перепливем:
Наскільки нас зосталося – настільки.

А ці шторми...
У мене їх не менш.
Ти мені віриш.
Тому ми зустрілись.
Мої річки течуть по трубах вен,
Твої зігнулись, та не надломились.

Лише одне – від себе не втечеш
(Хоч у собі втопитися і можна), –
Ми чуєм вдвох...

Життя не має меж.
Хоч має межі наша хвилька кожна.

Отож, давай – виходим з берегів
До всіх отих людських страждань і болів.
Народжувало з піни ти богів,
Саме ж несеш вагу людської долі.

(Ігор Павлюк)

Море

Я чую море, навіть відчуваю,
Воно співає, мовби чарівне.
Що сталось, скажете... А я не знаю,
Та море кличе і запрошує мене.
Хтось посміється, бо яке тут море —
Одне полісся: все ліси, ліси...
І небо синє, лагідне, прозоре,
І стільки в краю рідному краси.
Не заперечую, у нас, таки, красиво!
Є ріки і озера голубі.
А трави в росах — це насправді диво,
І ніжна пісня, у старій вербі...
Пташині хори розтривожать душу,
Казкові пахощі над річкою летять.
А я покину хоч на трохи сушу
І хвилі моря хай поворкотять.

(Красоткіна Надія)

А море кличе

А море кличе, радісно шепоче,
Мов хвильками торкається до ніг.
Душа летить, вона до моря хоче…
Та зупиняє на подвір’ї біг.
Бо тут цвітуть нарциси й маргаритки,
Фіалки і чарівна сон-трава.
Й кульбабка зажовтіла коло хвіртки,
І всюди-всюди музика жива.
Тут зяблики співають й горихвістки,
Стукоче дятел і кричать дрозди.
А чайки принесли здалеку звістки,
Мов море запросили і сюди…
Тут все, як казка, квітне і чарує,
Несе свій дивовижний аромат.
І кольорами різними дивує…
А море кличе… То ж віват! Віват!

(Красоткіна Надія)

Все покинь, бо море кличе

Море хвильками хлюпоче
І пливе за небокрай.
Душу радує й лоскоче
Кличе й кличе: «Приїжджай!»
Як же хочеться пройтися
По пісочку й по воді.
То ж давай і не барися,
Щоб не шкодувать тоді,
Як мине барвисте літо
І небесна голубінь.
Скільки ж там тепла і цвіту,
Їдь на море — відпочинь!
Все покинь, бо море кличе,
Лащиться, мов кошеня.
Лагідне і таємниче,
Грає фарбами щодня.
Дуже різне в кожну пору,
Приїжджай і подивись
В воду чисту і прозору,
Волею насолодись.
Море кличе, море грає,
То ж поплавай, попірнай.
Хвилька берег обіймає…
Не барися! Приїжджай!

(Красоткіна Надія)

Вірші про море від українських класиків

Вірші про море від українських класиків

Відкрийте для себе безцінний скарб української літератури - вірші про море від українських класиків. Леся Українка, Ліна Костенко, Іван Франко та інші майстри пера протягом століть оспівували красу та велич моря у своїх творах.

Їхні вірші - це глибокі філософські роздуми, щирі емоції та щире захоплення безмежністю морської стихії. Вірші про море від українських класиків - це невичерпне джерело натхнення та можливість познайомитися з глибиною української культури. Ви маєте шанс доторкнутися до вічних тем життя та смерті, кохання та самотності.
Пориньте у світ морської поезії українських класиків та відкрийте для себе нові грані краси та глибини українського слова!

Далі, далі від душного міста!

Далі, далі від душного міста!

Серце прагне буять на просторі!

Бачу здалека, – хвиля іскриста

Грає вільно по синьому морі.

А у тую неділеньку рано

Сине море чудово так грає,

Його сонечко пестить кохано,

Красним-ясним промінням вітає.

Що біліє отам на роздоллі?

Чи хмариночка легкая, біла

Геть по небі гуляє по волі?

Чи на човні то білі вітрила?

В морі хвиля за хвилею рине,

Море наче здіймається вгору,

А склепіння небеснеє синє

Край свій ясний купає у морю.

Світло там простяглося від сходу, –

Очі вабить стяга та іскриста;

Корабель наш розрізує воду –

І дорога блакитно-перлиста

Зостається широка за нами,

Геть далеко розкочує хвилі,

Що сердито трясуть гребенями,

Наче гривами огирі білі.

А здалека, отам на заході,

Срібнокудрії хвилі кивають, –

Нереїди при сонячнім сході

Промінь ранній таночком стрівають,

І танцюють химерно та легко, –

Ось близенько вже видно ту зграю,

Аж і знов одкотилась далеко,

Геть біліє в туманному краю…

Море, море! Без краю просторе,

Руху повне і разом спокою!

Забуваю і щастя, і горе –

Все наземне, – з’єднатись з тобою

Я жадаю на час, на годину,

Щоб не бачить нічого на світі,

Тільки бачить осяйну долину

І губитись в прозорій блакиті!..

(Леся Українка)

***

Ми з тобою –
як море і небо –
і далекі, й близькі водночас.
Нам зустрітись на обрії треба.
Але обрій тікає від нас…

(Ліна Костенко)

І не минає, не минає!..

І не минає, не минає!
І вже, напевно, не мине.
Тривога душу розпинає:
а що, як любиш не мене?
Я по-латині: аморе, амо!
Невже від цього рятунку немає?
А море, мамо,
а море, мамо, теж не минає.
А море, мамо, аморе, амо,
аморе, амо! А ти єдин.
Я обламаю хвилинам пальці,
щоб не сплітались в печаль годин.
Розпались хмари на міліграми,
і всох колодязь каламаря.
Куди забігти? Аморе, амо...
На карті місяця теж моря.
Чманіє сад од квітучої рясності.
Іду, збиваю росу хвощів...
Море Кризисів.
Море Ясності.
Море Дощів.

(Ліна Костенко)

Твої очі, як те море

Твої очі, як те море
Супокійне, світляне:
Серця мого давнє горе,
Мов пилинка, в них тоне.

Твої очі, мов криниця
Чиста на перловім дні,
А надія, мов зірниця,
З них проблискує мені.

(Іван Франко)

До моря сліз, під тиском пересудів

До моря сліз, під тиском пересудів
Пролитих, і моя вплила краплина;
До храму людських змагань, праць і трудів,
Чень, і моя доложиться цеглина.

А як мільйонів куплений сльозами
День світла, щастя й волі засвітає,
То, чень, в новім, великім людськім храмі
Хтось добрим словом і мене згадає.

(Іван Франко)

Чорна хмара з-за лиману

Чорна хмара з-за Лиману
Небо, сонце криє.
Синє море звірюкою
То стогне, то виє.

Дніпра гирло затопило.
«Ануте, хлоп’ята,
На байдаки! Море грає —
Ходім погуляти!»

Висипали запорожці —
Лиман човни вкрили.
«Грай же, море!» — заспівали,
Запінились хвилі.

Кругом хвилі, як ті гори:
Ні землі, ні неба.
Серце мліє, а козакам
Того тілько й треба.

Пливуть собі та співають;
Рибалка літає...
А попереду отаман
Веде, куди знає.

(Тарас Шевченко)

Вітер віє - повіває

Вітер віє – повіває,
По полю гуляє, –
На могилі кобзарь сидить
Та на кобзі грає,
Кругом його степ, як море
Широке, синіє;

За могилою – могила,
А там – тілько мріє.
Сивий ус, стару чуприну
Вітер розвіває,
То приляже та послуха,
Як кобзарь співає.

(Тарас Шевченко)

***

Такий я ніжний,
такий тривожний,
Моя осінняя земля.
Навколо вітер непереможний
Реве й гуля…
І хвилі моря, далекі й близькі,
Мені шумлять…
Там стелить сонце
останнім блиском
Кривавий шлях…
Криваві пальці тремтять…
О зоре,
Постій, не йди!
Але шумує далеке море,
І мла... і дим...
Такий я ніжний,
 такий тривожний,
Моя осінняя земля.
Навколо вітер непереможний
Реве й гуля…

(Володимир Сосюра)

Наче море в краях полудневих

Наче море в краях полудневих,
Зеленіють зелені сади,
Білий цвіт на деревах вишневих —
Наче шум весняної води.

Наче в морі русалки, ридають
І сміються в садах солов’ї,
Наче хвилі, мене заливають
Недоспівані співи мої.

(Олександр Олесь)

Вірші про море і кохання, які торкнуться вашого серця

Вірші про море і кохання

Чи шукаєте ви слова, щоб висловити свої почуття до коханої людини? Вірші про море і кохання - це те, що вам потрібно. Їхні романтичні образи, ніжні емоції та щирі зізнання у коханні змусять ваше серце битися частіше.

Уявіть себе разом з коханою людиною на березі моря, слухаючи шум хвиль та читаючи один одному вірші про безмежність кохання та єднання з природою.

Вірші про море і кохання - це можливість щиро висловити свої почуття, спосіб зробити ваші стосунки ще міцнішими. Нехай вірші про море для закоханих допоможуть вам зробити ваші стосунки ще більш щирими, теплими та незабутніми!

Морська елегія

Вогкі зорі, червоні свічі...
Трави моря в косі твоїй.
На фарфоровому обличчі
Промінь космосу сам не свій.

Я засію тебе пісками
В час незбутого сну води.
Розхвилюється теплий камінь,
Пригадавши сліпі сліди.

Чи для нас ресторанна радість
І з очима котів журба?..
Справжні вірші по-виноградному
На солоних хрустять губах.

Ми умиті вогнем світання, –
Чи випадок, чи задум чар?
Парус біло просив повстання
У червоного воску хмар.

Мов багаття, шуміло море...
В напівсні усміхався біль.
Нас не стане...
Не стане горя...
Тільки космосу чорна сіль.

(Ігор Павлюк)

***

Море. Ніч. І дельфіна голос.
Безіменна зоря тремтить.
Твоє тіло дзвінке і голе
Заперечення темноти.

Органічне, органне в жилах,
Солоніють видох і вдох.
На серцях виростали б крила,
Але ж серце – одне на двох.

Ми на морі сліди лишаєм.
Я – муз–чина і муза – ти.
Розпинаєм і воскрешаєм
Наше тіло, як мед густий.

Отако… отако… і вище…
Хвиля піниться й нас несе.

Ми – Життя!
Ми із моря вийшли.

Біля моря нам можна все.

(Ігор Павлюк)

***

Глянув я на море —
засиніли чари...
Мов проміння в хвилі,
розгубився я.
Може, це не море,
не янтарні хмари,
Не кармінний обрій,
 а душа моя?..
Може, це не море,
а твоє волосся,
І такий маленький
я на нім лежу?..
А воно круг мене
райдужно сплелося.
Тишина круг мене,
тільки хвилі шум.
Море, моє море,
я — в твої обійми,
Молодим дельфіном
на валів ряди.
Вийми мою душу,
 серце моє вийми
І над Оріоном
рвійно засвіти.
А од них на тебе
 з вишини проміння
Крізь холодні груди
вічно засія,
І в твої незнані
зоряні глибини
На промінні тому
 опущуся я.

(Володимир Сосюра)

Сполохи

Над вечірнім морем
вітер пролітає,
Шум дерев шовковий,
хвиль безжурний спів…
Сполохи далекі
крають небокраї,
Наче йде за морем
бій богатирів.
Пелюстки рожеві,
промені останні,
Блиск мечів невпинний,
як гроза в гаю...
Так і ми з тобою
в гніві і коханні,
Так і ми з тобою
в вічному бою.

(Володимир Сосюра)

***

Люблю я море в шумний час прибою,
Коли воно за валом вал жене.
Але ще дужче
в чарах супокою
Люблю я море, мрійне і ясне.
Люблю тебе,
коли ти балаклива,
Як не любив я так іще раніш.
Але ще дужче,
мавко пустотлива,
Люблю тебе тоді,
як ти мовчиш.

(Володимир Сосюра)

Вірші про море для дітей

Вірші про море для дітей

Познайомте своїх дітей з красою та величчю моря за допомогою поезії. ЇЇ прості та зрозумілі рядки, яскраві образи та цікаві сюжети захоплять уяву ваших маленьких дослідників.

Читаючи вірші про море разом з дітьми, ви зможете розвинути їхню уяву, привити їм любов до природи, навчити їх цінувати красу світу, створити спільні приємні спогади.
Вірші про море для дітей на українській мові - це чудовий спосіб зробити дозвілля ваших дітей не лише цікавим, а й корисним. Подаруйте їм незабутню подорож у світ морської поезії!

Дівчинка і море

Дівчинка в косинці голубій 
Дивиться на море, на прибій.
А її довірливий Дунай 
Гавкає завзято на курай—
На курай, що котиться з дібров 
І стрибає з кручі стрімголов.

Спохмурнівши, дівчинка мала 
Докорять собаці почала:
— Як тобі не соромно, Дунай, 
Гавкати на вітер, на курай.
Ми прийшли до моря не гулять — 
Кораблі із мандрів виглядать!
Скоро вже крізь шторми і туман 
Вернеться наш тато-капітан,
Привезе корали чарівні,
Що ростуть в морях на глибині,
І велику мушлю, у якій 
День і ніч наспівує прибій...

Лащиться до дівчинки Дунай,
Лапу подає їй: вибачай...
 Потім разом дивляться вони,    
Як махають веслами човни,
Як хапає чайка на льоту 
Із води рибинку золоту.
Ген стоїть на якорі судно,
Ланцюгами міряючи дно.
За судном, як діти на воді,
Граються дельфіни молоді.
І черкає парус небокрай,
Наче лист від тата — зустрічай!

(Анатолій Качан)

Коло моря

Простелилось море
Нам до ніг.
Коло моря — гори,
На них сніг.
Височенні гори,
Широченне море!

А на морі хвилі
Голубі,
На них гребні білі
І рябі.
Хвилі в морі грають,
Човники гойдають.

Вітер з моря віє
Холодком.
Хвиля берег миє,
Гра з піском.
Миє наш мисочок,
Гальку та пісочок.

Ми на берег сіли,-
Вісім груп. Рученята мили:
Хлюп та хлюп!
Хвиля налетіла
Й ніжки нам обмила.

Сонце світить з неба –
Гаряче.
Загоряти треба –
Хай пече!
Сонце припікає,
Сад наш загоряє.

(Грицько Бойко)

Чому в морі води багато

Була думка у Тимка
Із моря напиться,
Та попробував — гірка.
Солона водиця.
— Тому,— каже,— води є
У морі багато,
Що ніхто її не п’є,—
Вона гіркувата!

(Грицько Бойко)

***
В морі плавають медузи,
Ті медузи – справжні друзі:
Не блукають по одинці,
Завжди плавають у спілці,
В темряві подорожують,
Там і днюють, там – ночують.
Та нажаль на дні, глибоко,
Їм без світла одиноко –
Сонечка немає в морі,
Там бо ж темно, мов в коморі.
Та завжди, на допомогу,
Із морського дня самого,
У воді, немов пір’їнки,
Закружляють морські зірки.

Мати й син

Ви про дельфіна
Чули чи ні?
Плавав дельфін
У морській глибині.
Знав черепаху,
Знав восьминога,
Знав, де в підводні печери
Дорога.
Мав не одного
Під хвилями друга.
Цокав, мов краб,
І сопів, як білуга.
Міг засвистіти,
Немов пароплав,
Тільки людської мови
Не знав.
Пестила сина
Дельфіниха-мати,
Вчила його
Кораблі обганяти.
Вчила в негоду
Знаходити путь
Там, де шаленії бурі
Ревуть.
Каже їй син:
— Отепер я при силі!
Скрізь, куди схочу,
Поплину по хвилі.
Краба й медузу
В дорозі спиню,
Із черепахою
Погомоню.
Тільки ж усяке
Бува на віку:
Хочу я знати
Мову людську!
В морі зустріну
Людей ненароком.
«Хто ви? — гукну їм,
Не кліпнувши оком.—
Де ви живете?
В якій стороні?»
Все порозказують
Люди мені! —
Мати зітхала:
— Ой, що то за діти!
Хто таке бачив —
З людьми гомоніти!
Може, й на спині
їх будеш носить?
Хочеш, напевне,
Потрапити в сіть! —
Марне перечила
Матінка сину.
«Що,— каже,— здумав,
Того не покину!
Буду науки
Шукати в рідні:
Дядечко кит
Допоможе мені».

(Марія Пригара)

Короткі вірші про море, які надихають

Короткі вірші про море

Шукаєте джерело натхнення? Короткі вірші про море - це те, що вам потрібно.

Їхні лаконічні рядки, чіткі образи та глибокі сенси змусять вас задуматися про вічне, про красу світу та про безмежні можливості людини.

Нехай ці короткі вірші стануть для вас поштовхом до нових звершень, до творчості та до пошуку сенсу життя. Читайте, вбирайте натхнення та творіть!

Чайки

Ще берега матросам 
Не видно з корабля,
А чайки стоголосо 
Кричать: «Земля! Земля!»

До самого причалу,
Що жде гостей давно,
Як лоцмани бувалі,
Ведуть вони судно.

(Анатолій Качан)

Шторм

Не видно ні чайки, 
Ані корабля,
Бо море сьогодні — 
Мов чорна рілля.
Це вітер, що пахне 
Настоями трав, 
Важкими плугами 
Його розорав.

Я чув, коли вітер 
Шептав до води: 
«Орись, моя ниво,
І рясно роди.
Нехай виростають 
В морській глибині 
Червоні корали, 
Перлини ясні».

(Анатолій Качан)

Дерево над морем

Діждавшись літа 
І тепла,
Над морем липа 
Зацвіла.

Бджолу притягує 
Той цвіт,
Мов стрілку компаса 
Магніт.

(Анатолій Качан)

Над морем

Для мене ти — як небо,
Не никне хай чоло,
І згадувать не треба
Про те, що відгуло.
Поглянь, як море грає,
Як верби золоті...
У кожного бувають
Помилки у житті.
Впади мені на груди,
Любов моя, блакить!
Давно сказали люди:
«Все знать — усе простить».

(Володимир Сосюра)

***

Я мрію не про море, не про гори, 
Не про далеку подорож, дорогу. 
А лиш про небо чисте і прозоре 
І про єдине в світі - перемогу. 
Я мрію не про пляжі, не про пальми, 
Не хочу зараз я втішатися ними. 
Мені миліші білосніжні мальви 
І щоб солдати поверталися живими. 
Я мрію не про свято, чи розваги,
А щоб отримали сповна за вчинки ваші. 
Дай Боже, нам терпіння і звитяги 
І щоб жили у  мирі діти наші.

Наталія Кішовар (Черній)

Світанок над морем

А море живе в наших мріях…

Торкаючись крилом гладіні моря,

Кигиче пісню чайка над водою.

Спиваючи світанок. О роздолля!

Йду берегом неспішною ходою.

Ранковий бриз мої цілує плечі,

Остання зірка гасне в небесах,

Імла рахманна спротив молодечо

Ще чинить і ховається в світах.

Як червоно кипить огнивом обрій!

А хвилі сонні – ніби ті коралі!

І сонце, мовби зв’язане у торбі,

Вже вивільняється у недосяжні далі. 

(М_А_Л_Ь_В_А)

Вірші про наше рідне Чорне море

Вірші про наше рідне Чорне море

Вірші про Чорне море - це частинка нашої душі. Це пісні про красу та велич нашого моря, про його історію та про його роль у житті українського народу. Читаючи ці вірші, ви відчуєте зв'язок з рідною землею, з її природою та з її людьми.

Вірші про Чорне море - це джерело патріотичних почуттів та символ єднання українського народу. Це нагадування про нашу багату історію та культуру, а також скарбниця української поезії. Вірші про Чорне море для дітей навчать їх ще більше цінувати рідний край. Відкрийте для себе красу віршів про Чорне море та відчуйте гордість за свою Батьківщину!

Берегові вогні

Коли акацій буйний цвіт 
Запах на березі крутому,
З далеких мандрів теплохід 
Вертався поночі додому.

За бортом — хвилі вороні 
І море в темряві гуркоче.
Та ось, як вогник у вікні, 
Маяк заблимав серед ночі.

Він випромінював тепло,
До себе кликав крізь негоду, 
І дужче битись почало 
Залізне серце теплохода.

Світив цей вогник-трудівник 
І моряку біля штурвала,
Але дивитися в той бік 
Сльоза солона заважала.

Бо це горів для моряка 
І цвів на вітрі, мов жарина, 
Не просто вогник маяка,
А перший вогник України.

(Анатолій Качан)

Сині дні

—    Здрастуй, море?
Як тебе звуть?
—    Звуть мене Чорним
За люті шторми.
—    Чом же ти, море,
Синє в ці дні?
— Синє, бо небо 
Скупалось в мені. 
Синє тому,
Що зацвів і запах 
Синій бузок 
На моїх берегах.

(Анатолій Качан)

Закохалось Чорне море

Закохалось Чорне море
у небесну висоту
Обвінчав рожевий обрій
цю безмежну красоту
Білий човен простір крає
моря синього гладінь
Стежку сиву висікає
в царстві водних володінь
Вишивають метеори
краплями живих вогнів
Розгулялись на просторах
схилами нічних ланів
Місяць плине срібним птахом
залишає морем слід
Заблукав Чумацьким шляхом
озирається на схід
Тонуть зорі у бездонні
промінцями мерехтять
Хмари ковзають півсонні
з вітром мушлі шепотять
Світлом грають сині хвилі
омивають береги
Покривають води пінні
позолочені піски
Ранок полум'ям жевріє
плавить води золоті
Свіжим бризом з моря віє
Сонце проситься зійти....

(Олег Крушельницький)

***

В рожевій мушлі море привезу.
Печаль мою, захвилену і пінну,
Доповню я гаданнями зозуль,
Зітханням вітру в полі тополинім.

Мене солило море недарма:
Я буду довго в себе зберігати
І даль, і сум, і те, чого нема,
Але за що не шкода помирати...

Там – голос чайки гріється в човні
І скелі – посивілі від загару...
Морське чоло наморщив добрий гнів,
А вітер вітру замовляє чари.

...Лежить та мушля в мене на столі.
У ній шумить моє далеке море.
Ідуть та йдуть крізь мене кораблі
І, як печаль, стають комусь прозорими.

(Ігор Павлюк)

Чорне море

Стрімкими хвилями води
І смутком не жевріючого суму
Там  навіть й не залишаться сліди
Лиш відголоски від морського шуму..

Життя як море, синє і безжальне
Таке далеке з берегом близьким
Таке глибоке буйне і печальне,
Але прекрасне з відблиском ясним.

Там повсякчас припливи і відпливи
Хвилини шторму - топлять кораблі,
Там зорепад  в бурхливі ночі зливи - 
Життя стирає  з проявів землі.
 
І там душа крізь простір на розп`яття ,
І там любов, у сутінках надій
Там вища сила, ну і віра в щастя
І ореол всіх нездійсненних мрій.

Там  манять нас  безмежності простори 
Та й  важко в світі без натхнення жити 
Скажіть мені хто бачив Чорне море
І хто зумів його не полюбити?

(Марина Мариніна)

...Чорне море горить

Завжди запізнюєшся, владо,
Не знаєш, що маєш робить,
Коли москалі наступають,
Коли Чорне море горить.
Згадай-но минуле століття,
Буремні часи ті сумні,
Коли більшовик в Чорнім морі
Топив бойові кораблі.
Сьогодні він взяв кримську землю,
Забрав севастопольський порт,
Ще й на кораблі замахнувся —
Увесь Чорноморський наш флот.
Його вже ніщо не зупинить —
Ні Європа, ні США, ні ООН.
Ти ж бачиш, він всю Україну
Бажає забрати в полон.
Спочатку її розчленити,
У душі вселити нам страх,
А потім орел двоголовий
Клюватиме всю по шматках…

(Вікарук Арсен)

Чорне море

Чорне море, Чорне море,
В “чайки” хвилі б’ють важкі,
Сиві гребні на просторі –
То негоди кунаки.

Вітер рве козацький прапор,
Буря кидає човни,
Вийшли в море погуляти
Запорізькі козаки!

Є в них люльки та гармати,
Порох добрий та сухий,
Не сидиться їм у хаті,
Їхнє серце рветься в бій.

Треба бранців визволяти
Із турецької біди,
Краще, браття, погуляти
Нам у “чайках” по воді.

Нас давно султан чекає,
Мед-вино готує нам,
Буря “чайки” розкидає,
Що та буря козакам?!

(Олександр Єрох)

Море сповнене краси та поезії

Море сповнене краси та поезії

Море - це не просто водойма, що розкинулася на безкрайні кілометри. Це цілий світ, сповнений краси, таємниць та безмежного натхнення. Його простори, хвилі, що розбиваються об скелі з гуркотом, який нагадує про силу природи, та крики чайок, що ширяють над водною гладдю, чарують та заворожують людей з давніх часів.

У всі часи море надихало мандрівників, художників, письменників та, звичайно ж, поетів. Саме його велич, містична краса та нескінченна мінливість ставали джерелом натхнення для створення безсмертних творів мистецтва.

Вірші про море - це не просто слова, складені в риму. Це цілий спектр емоцій, глибинних переживань та щирого захоплення безмежною водною гладдю.

В українській поезії можна знайти вірші про море до сліз на будь-який смак. Чи то ви шукаєте вірші, які зворушать ваше серце до глибини душі, чи короткі вірші для дітей, чи вірші про кохання, які розбудять романтичні почуття, - ви обов'язково знайдете те, що шукаєте.

Пориньте у світ морської поезії, занурюйтесь у його безмежність та відкривайте для себе нові грані краси та глибини світу! Нехай ці вірші стануть для вас джерелом натхнення, радості та щирих емоцій. Відкрийте для себе красу української поезії про море та подаруйте собі незабутні хвилини єднання з безмежністю та красою природи.

Море - це не просто водойма, це символ вічності, свободи та безмежних можливостей. І саме цю велич та красу намагаються передати нам через свої вірші талановиті українські поети.

Пам'ятайте, що море - це не просто пейзаж, це цілий світ, який може дати вам відповіді на найскладніші питання та подарувати незабутні емоції.


Читати також