Зіняк Олександр. Інстинкт самозбереження під час війни
У важкі часи війни кожна людина думає як про своє майбутнє, так і своїх дітей, близьких, котрі на війні. І це логічно, і правильно, адже надворі війна, і ми живемо у страшні, агресивні часи, де кожен день може бути останнім.
Людство за весь час свого існування переживає постійні катаклізми - війни, потопи, землетруси, - наслідки яких жахливі. Таке враження, що ми живемо у якомусь постапокаліптичному світі, наче після якихсь постійних катастроф.
У людей, як і у всіх живих організмів на Землі, виражений інстинкт самозбереження як порятунок від різних видів небезпек.
Біль і страх, який живий організм відчуває, - нормальний стан організму, який всіма силами старається його усунути. Людина звертається до лікаря чи сама приймає барбітуру, щоб хоч якось відновитися. Тварина надає сама собі допомогу: зализує рани, відшукує лікувальні трави.
Не раз ми бачили, як домашній улюбленець їсть траву, і глузуємо з нього, а той же пес таким способом очищає свій шлунково-кишковий тракт, тобто він добре знає, що робить.
Як не дивно це звучатиме, але, на мою думку, саме тварина більш схильна до інстинкту самозбереження.
Людина має інший розум, вона усвідомлює, що корисно, а що – смерть для організму.
Проте, деякі щоденно вживають алкоголь, важкі наркотики, курять марихуану, тобто все роблять свідомо.
У таких людей відсутній інстинкт самозбереження, бо його інстинкт - кайф будь-якою ціною. Я їх називаю несвідомі суїцидники, бо в них порушене функціонування природних процесів життєдіяльності. Це люди не для соціуму, вони живуть у своїх галюциногенних світах.
Наша поведінка керується не лише неукортексом, а й певними інстинктами (як у ссавців, мавп наприклад). У нас навіть повадки їхні - добування їжі, розмноження, турбота про потомство, самозбереження і виживання роду.
Тобто виходить не варто переоцінювати силу розуму та недооцінювати силу інстинкту, бо ці емоційні чи біохімічні хвилі керують нашою поведінкою автоматично.
Тепер хочу обговорити серйозну тему до мого допису - це реакція людей, а саме чоловіків мобілізаційного віку, до їхнього призову в ЗСУ під час бойових дій.
Всі ми знаємо, що на сьогоднішній день цим займається ТЦК.
Ні для кого не новина, що Україні бракує людей у війську, яке виснажене смертями, пораненнями, полонами. Саме тому влада оголосила закон про розширення мобілізації. В усіх куточках країни військові з поліцією, для уникнення конфліктних ситуацій, які ми неодноразово бачимо в ЗМІ, роздають повістки чоловікам у громадських місцях. І це змушує чоловіків, котрі свідомо уникають мобілізації, уникати їх отримання і переховуватися.
Чому чоловіки не хочуть іти воювати?
Відповідь доволі банальна.
Вони не хочуть, щоб щось жахливе сталося з ними під час виконання бойових завдань на війні.
Те, що чоловіки ці пояснюють, що в декого пара дітей чи хвора мама, дружина з інвалідністю і він її/їх опікун (хоча там є, крім нього, кому доглядати – сестри, близькі і т. п., що так і відбувається насправді), і він не йде, бо хвилюється, що з ними щось станеться. То це не зовсім правда і не відповідає дійсності. Вони, в даному випадку, хвилюються за своє здоров'я і життя.
Це і є інстинкт самозбереження, що виник із-за страху. Проте, мало хто скаже, що не піде - бо боїться. Вони, цілком здорові, молоді чоловіки, пояснюють свою відмову ставати на захист України як можуть:
«В Україні більше мільйона поліцейських, СБУ. Чому я маю воювати, а вони - ні?»
Представників ТЦК прирівнюють до «людоловів», бандитів, ненавидять їх. Хоча більша частина хлопців з ТЦК брали активну участь у бойових діях і їх вивели за станом здоров'я через численні поранення, контузії.
На дверях багатьох військкоматів висить оголошення: «Добровольці позачергово!»
Проте - черг немає!
А воювати, обороняти Україну від ворога потрібно, тому ТЦК мусить виконувати свою роботу, бо солдат з нуля не приїде, щоб вас забрати з собою на фронт.
У кожного свої функціональні обов'язки – в поліції, СБУ, ДБР, суддів, і кожен їх мусить сумлінно виконувати.
Та замість розуміння, поваги до чиєїсь праці це викликає зневагу до даних установ чи відомств, яка виникла через страх перед фактором війни і її жахіть.
Багато чоловіків не хочуть іти служити, бо мають і тут непоганий дохід, хорошу роботу, сім'ю і кожен день проводять в її колі, прокидаються і лягають спати разом.
Звичайно, сім'ї приємно, що чоловік – опора – дома.
Проте, подивимося на це з іншого боку.
Якщо всі так будуть думати і діяти, де завтра буде ворог?
Та прийде ворог до ваших домівок, зґвалтує ваших мам, жінок і неповнолітніх дочок і синів, бо в них це за норму.
Як думаєте, а що солдати рф зроблять з вами?
А вибір у вас буде невеликий - або воювати за рф, або бути вбитим.
Якщо ви боїтеся за своє життя і всіляко уникаєте мобілізації, то яке ви ухвалите рішення, щоб лишитись живим?
Отож-бо!
Тобто ви, так чи інакше, будете воювати. Проте, тепер як зрадники на стороні рф, проти своєї сім'ї, якщо вона лишиться жива, і народу України.
Варто саме тепер задуматися – завтра може бути пізно.
Якщо ви вважаєте, що бойові дії можуть тривати десятками років і лихо не прийде на Західну Україну, наприклад, то ви дуже сильно помиляєтеся.
Вибір за вами!
Тепер про солдат на війні.
Солдата щоденно атакують артилерією, модернізованими КАБами, танками, хімічною зброєю, фосфорними авіабомбами. І це - по всій лінії фронту, не рахуючи штурмів зі стрілецької зброї.
Ви думаєте, у солдатів відсутній інстинкт самозбереження, чи вони безстрашні, і в них немає відчуття страху?
Є! І набагато сильніше, ніж у вас, тільки це інший страх.
Ви боїтеся за свої шкури, а він боїться за своє життя, рідних, близьких. Саме тому він і став на захист своєї України!
Бо це його країна. Він тут Господар.
А ви, мужики мобілізаційного віку, хто не став на захист України і своєї сім'ї, хто?
На війні не все так просто.
Цивільні, котрі особливо не вникають в це, то в них уява - солдат з автоматом. Виграв - програв.
Ні, це не так. Є й інші великі проблеми у солдат на фронті, і це крім постійних прохань про донати на підтримку ЗСУ.
Щоб не бути багатослівним, наведемо деякі цитати з відео, поширених бійцями в соціальних мережах. І це не провокативні ролики, бо це є в змі:
«Після виходу з оточення наших хлопців знову відправили на непідготовлені позиції, де вони перебували під постійними артобстрілами і масованим вогнем. Без важкої техніки та артилерії, лише з автоматами».
«Бойові завдання було доведено не повністю».
«Немає зв’язку, координації між підрозділами».
«Ми відійшли з позицій, щоб зберегти власні життя».
«Ми написали рапорти про небажання виконувати завідомо злочинні накази. Нас визнали такими, які самовільно залишили частину. Вони зробили нас дезертирами, забрали каски, бронежилети, зброю та не виплатили грошового забезпечення»...
Зрозуміло, до солдат завдання підрозділу ніколи не доводиться повністю, бо це питання безпеки, але тут мова про проблеми у халатному ставленні деяких командирів до питань забезпечення і розуміння військових.
Ця проблема поширена у багатьох арміях світу, і над цим працює держава, ухвалюючи ті чи інші законопроєкти і працюючи постійно над боєзабезпеченням.
Лінія фронту розтягнулася на тисячі кілометрів, тому й виникає важкість у забезпеченні боєприпасами, зброєю, хоча і ведеться постійна над цим робота, але це не так просто.
Виникають проблеми з СЗЧ на фронті через проблеми, які ми бачимо по телевізору і читаємо безпосередньо від бійців. Проте, хоч це і є злочин, але в ньому розбираються відповідні органи влади.
Держава поставилася з розумінням до такої серйозної проблеми, як дезертирство, саме тому ухвалила законопроєкт, згідно якого бійці мають змогу повернутися до служби в тих чи інших військових частинах.
Тобто сама держава пішла назустріч цим категоріям, бо є дуже багато передумов чому солдат/ти так скоїв(-ли).
Та питання тут ще в тому, що існує певна категорія жінок і матерів тих чоловіків, що не воюють шляхом ухилення, - обговорювати військових, котрі (іноді не лише по своїй вині, і мова не лише про СЗЧ) потрапили в неприємні ситуації: «Навоював вже той військовий, що так гордився і чванився, що він солдат і став на захист України в перших рядах».
Реально чув такі вислови.
Та ви розумієте, що ті солдати пройшли, можливо, АТО, є учасниками при повномасштабному вторгненні, пройшли пекло війни?
А як назвати ваших синів, чоловіків, якщо вони уникнули тоді й уникають тепер?
Хто вони для суспільства, для України?
І хто ви, якщо маєте таку підлість розповсюджувати чутки, в яких навіть не розбираєтеся?
Дайте самі собі об'єктивну оцінку.
Можливо, ви це робите за негативних емоцій, образ, гніву, і вони вам заважають адекватно розібратися в ситуації?
Ось у цих людей такий інстинкт самозбереження, тобто напасти першому, щоб вигородити себе за будь-яких обставин, навіть язиком.
Прикро, що існують такі люди, бо це приклад слизняків рф, що напали, як криси, в тиху, без жодного оголошення війни.
На завершення допису зроблю короткий висновок:
Не важливо, хто і як вам намагається заподіяти шкоду, обмежити ваші права, підірвати ваш авторитет, у вас є інстинкт самозбереження, і він перший, що у вас увімкниться для самозбереження.
За жодних обставин не втрачайте ясний розум та адекватний підхід, і всі ваші ситуації вирішаться.
Безвихідних ситуацій не буває!
Не зважайте на своїх кривдників - це не додасть їм сили.
За ким правда - той і сильніший!
Слава Україні!
Героям Слава!
