12.10.2024

Поборник природних прав людини (Матеріали до вивчення повісті Вольтера «Простак»)

Вольтер як поборник природних прав людини

О. В. Єременко

A quelque chose Malheur est bon (Немає лиха без добра)
Французьке прислів'я

Людина, особистість, індивідуальність завжди були і є надметою художньої літератури, мистецтва і науки загалом. Адже, як Всесвіт у краплині, у людині відображається Бог. У часи високого злету гуманістичної думки погляди мислителів і художників ще прискіпливіше зверталися до людської сутності, до таких суспільно-психологічних феноменів, як свобода, справедливість, вічних понять — добро та зло. Пошукам істини присвячувались памфлети і трактати, поеми і сонети.

Новий ідейний рух, що виник у країнах Західної Європи у XVIII ст. й увійшов до історії під назвою Просвітительства, створив нову світоглядну систему, в якій через культ розуму було відроджено ідею гуманістів Ренесансу про «природну людину». Під нею розуміли особистість, виховану за законами природи, не зіпсовану цивілізацією, звільнену від впливу ортодоксальної церкви та держави. Просвітителі щиро вірили в людину, її світле майбутнє, вважаючи її творцем історії. Шляхом до возвеличення «природної людини» мала бути освіта, оволодіння науками, які мали б допомогти новому «розумному» й «природному» переустрою суспільства.

Найпослідовнішим у Європі було французьке Просвітительство, яке водночас вивело на авансцену світової філософської думки такі постаті, як Руссо, Дідро, Вольтер.

Досліджуючи у своїх численних творах співвідношення добра та зла в людині, родині, суспільстві, Вольтер (Франсуа Мері Аруе, 1694-1778) розкриває потворний вплив хибного суспільного устрою на особистість. Про це йдеться і в філософській повісті «Простак» (1767).

Художній прийом, визначений темою твору, в свою чергу, визначає його композиційні особливості. Вольтер уводить до середовища французького дворянства та духовенства XVIII ст. людину, яка здатна «сприймати всі предмети в неспотвореному вигляді», гурона за вихованням, француза за народженням. За іронією долі, полонений англійцями індіанський воїн, зійшовши на берег у Нижній Бретані (Франція), зіштовхується з кревними родичами і сповна знайомиться зі всіма парадоксами «закону умовного», що керує життям цивілізованого соціуму.

Проводячи Простака через кола пекла, що іменуються цивілізованими стосунками, Вольтер за допомогою усіх відтінків комічного - від гумору до сарказму піддає нищівній критиці все: політику, релігію, шлюб, науку. Як автору, так і героєві вони видаються лише «облудними уявленнями».

Головний герой твору наділений безліччю привабливих рис, найголовнішими з яких для Вольтера є здоровий глузд і відвертість. Простакові притаманний глибокий аналітизм мислення, він прагне відкрити істину і жити згідно з нею. Однак суспільний устрій викликає у героя серйозні сумніви щодо цінності цивілізації як такої. В свою чергу, її представники вважають Простака досить дивним, а то й просто небезпечним. На думку абата де Сент-Ів, людина, народжена не у Франції, позбавлена здорового глузду, а для духівника короля отця де Ля Шеза така особа — загроза державному ладові (і то настільки серйозна, що герой підлягає ув‘язненню без суду та слідства).

Справді, будь-хто з духовних осіб відчуває труднощі, коли зіштовхується з тверезим і вдумливим ставленням Простака до католицизму. Перед хрещенням його ознайомили з Біблією, і герой усвідомив, що «тут щодня відбувається багато подій, про які немає жодного слова у вашій книзі, і не виконується майже нічого з того, що в ній записане». Тобто Біблію, джерело мудрості й добра, використовують як виправдання брехні, лицемірства, фарисейства, релігійних конфліктів.

Чиста душа Простака опирається фальші людських стосунків, тоді як усі інші й не помічають її. Навіть для «ніжної, жвавої і мудрої» мадемуазель де Сент-Ів незрозуміла реакція героя на шлюбні звичаї. Інтимні почуття і переживання для нього зворушливо відверті, запорукою щасливого подружжя він вважає взаємне кохання, щиро дивуючись необхідності згоди на одруження родичів чи неможливості шлюбу між хрещеною матір‘ю і хресником, залежності власної долі і долі коханої від дозволу римського папи. Все це герой сприймає як насильство над вільним волевиявленням особистості за «законом природним», як нехтування правом людини на повну самореалізацію згідно з її схильностями та здібностями.

Хоча у творі йдеться про період розквіту французького абсолютизму, владарювання Людовіка XIV (Короля- Сонця), а час його написання - кінець XVIII ст., проте політичні та філософські проблеми в творі Вольтера незмінно актуальні. Продажність чиновництва, жорстокість сильних світу цього, які «так легко офірують волею чоловіків і честю жінок», безпорадність інтелігенції, безсумнівно, притаманні тією чи іншою мірою будь-якому суспільству. І якщо не подолати, то хоча б замахнутися на цю багатоголову гідру, справді потрібен був герой, подібний до античного Геракла - недарма при хрещенні Простак одержав ім‘я Геркулеса. Він відзначається не тільки фізичною і моральною силою, а й непересічними інтелектуальними здібностями. Між дрібними «людцями цивілізації» Простак - справді напівбожественний герой, нескоримий боєць за здоровий глузд і природні права людини.

Схильний до парадоксів, Вольтер і в цій повісті часто до них звертається. Так, головний герой здобуває ґрунтовну освіту, осягнувши майже енциклопедичну програму: від фізики до давньої історії, від сучасної драматургії до астрономії. Показово, що улюблена його п'єса «Тартюф», таке саме сміливе викриття лицемірства, як і твори Вольтера. Однак у комедії Мольєра наявна беззаперечна перемога добра, а у повісті Вольтера герой вимушений примиритися зі злом ціною великих втрат: гине чарівна Сент-Ів. жертвуючи честю задля порятунку коханого, мудрий Гордон знаходить тепле містечко в каламуті несправедливого світу, сам Простак теж влаштовується відповідно до своїх здібностей та родоводу.

Вольтер послідовно розвиває головну ідею Просвітительства - ідею «природної людини», доводячи, що такій людині немає місця в суспільстві, до краю спотвореному «законом умовним».

Зразки зіткнення дикуна і цивілізації були в літературі і до Вольтера. Так. у романі Д. Дефо «Робінзон Крузо» П'ятниця, врятований головним героєм канібал, ознайомлюється лише з одним представником розвинутого суспільства - Робінзоном, який, в силу своїх уявлень, намагається дещо відкоригувати зовнішній образ дикуна, водночас працюючи над зміною його поглядів. На відміну від Простака, П'ятниця не мислить критично, адже Робінзон для нього - пан і рятівник. Тому образ П'ятниці, порівняно з образом головного героя, окреслений схематично, тільки з окремими елементами проникнення у внутрішній світ. Він є «природною людиною» лише у звичному середовищі, а поряд зі своїм господарем стає дещо безпорадним і незграбним тубільцем. Твір Дефо - уславлення людини цивілізованої, і тому образ дикуна в ньому не міг бути іншим.

Ідейний зміст повісті Вольтера - згубний вплив суспільства на «природну людину», що і зумовило складність, багатогранність образу Простака, який протистоїть цивілізації, а не захоплюється нею.

Душа центрального персонажа повісті Вольтера проста і щира, не позначена тавром лицемірства, прагне гармонії з собою та людьми.

Погляди Вольтера перегукуються з філософською позицією одного з найвидатніших українських мислителів - Григорія Сковороди, творчість якого 50-80 років XVIII ст., зокрема «Сад божественних пісень» та «Байки харківські», має певні елементи концепції «природного права». В піснях, орієнтованих на зразки біблійної мудрості, Сковорода оспівує чистоту серця і душі (пісня 20), відмовляється від спокус міста (пісня 12) і утверджує вирішальне значення свободи для формування особистості. Його гуманістичні ідеали базуються на моральних цінностях християнства, але так само, як і Вольтер. український філософ протестує проти зловживань церковників і зовнішніх обрядових нашарувань.

Погляди Сковороди позначені національним колоритом, однак їх загальнолюдське значення безперечне. Так само й ідеї Вольтера не зникли разом із XVIII ст. Вони продовжують залишатися актуальними в наші дні. Боротьба філософа за свободу, справедливість, совість не менш близькі нашому часові, ніж звинувачення всьому реакційному та віджилому. Адже ці проблеми і тепер є злободенними.

Л-ра: Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 1999. – № 6. – С. 39-40.

Біографія

Твори

Критика