12.10.2024

Філософія Вольтера: природа людини та тлумачення релігії

Ю. Зімарьова

Мета. Виявити та переосмислити ключові ідеї Вольтера стосовно релігії й природи людини. Для цього потрібно виконати такі завдання: проаналізувати дослідницьку літературу стосовно своєрідності тлумачення Вольтером феномену релігії; розкрити базові ідеї Вольтера стосовно природи людини; обґрунтувати значимість антропологічного підходу до феномену релігії.

Методологія. Основу дослідження складає антропологічний підхід, який розглядає феномени буття як співвідносні з людиною. В дослідженні використовується герменевтичний метод для інтерпретації текстів Вольтера. Наукова новизна. Виявлено та проаналізовано антропологічний зміст філософії Вольтера, переосмислено феномен релігії у філософії Вольтера з позиції її вкоріненості у природі людини.

Висновки. У науковій літературі тлумачення феномену релігії в спадщині Вольтера є суперечливим, а саме - критика забобонів та фанатизму поєднується з визнанням факту існування Бога. Доцільним є тлумачення феномену релігії в контексті природи людини та пов’язаних із нею проблем душі та свободи волі, тобто власне антропологічний підхід до феномену релігії.

Ключові слова: релігія, Бог, природа людини, деїзм, матерія, свобода волі, душа.

Актуальність

Сучасний розвиток християнства супроводжується двома взаємопротилежними тенденціями: з одного боку, ми можемо спостерігати його лібералізацію, «корекцію» деяких його доктрин згідно з суспільними потребами та сучасними поглядами на життя. З іншого боку, певні християнські конфесії тяжіють у своїх вченнях до ортодоксальності, будучи реакцією на модернізацію християнства. Останні іноді переростають у фанатизм, коли починають активно пропагувати єдиний «істинно вірний» шлях до Бога та закликати до боротьби проти «невірних», тобто тих, хто має інші погляди. В цьому контексті актуалізуються філософські погляди Вольтера, одним з основних мотивів філософії якого була боротьба проти фанатизму та відстоювання віротерпимості.

Окремої уваги потребують висловлювання Вольтера про релігію. Традиційно релігійна позиція Вольтера характеризується як деїзм. Вже при поверховому погляді очевидно, що у спадщині Вольтера феномен релігії постає достатньо неоднозначним. З одного боку, Вольтер жорстко критикує релігію за її забобони, втілені в її обрядах та ритуалах, а також фанатизм відносно інших конфесій та релігій, квінтесенцією чого є його відоме гасло «Роздавіть гадину!». З іншого боку, критика Вольтера не торкається сутності релігії як зв'язку людини з Богом. На його думку, Бог існує, проте його існування неможливо довести раціональними методами, як це прагнули зробити схоластика та релігійна метафізика. Пізнання Бога неможливе логічними методами, як це робила середньовічна схоластика, а, слідуючи ідеям Вольтера, полягає у вивченні природи та людини. Звідси виникає необхідність в новому підході до історії філософії, адже «сьогодні в контексті антропологізації світової філософської думки посилюється запит на розробку антропологічної проблематики як відносно філософського знання в цілому, так і у зв'язку з окремими етапами його розвитку» [6].

Мета

Осмислити феномен релігії з позиції її укоріненості в природі людини. Реалізація мети передбачає виконання наступних завдань:

Проаналізувати дослідницьку літературу стосовно своєрідності тлумачення Вольтером феномену релігії.
Розкрити базові ідеї Вольтера стосовно природи людини
Обґрунтувати значимість антропологічного підходу до феномену релігії крізь призму ідей філософських текстів Вольтера.

Методологія

Філософія епохи Просвітництва була предметом аналізу таких мислителів як Г. Арендт, П. П. Гайденко, В. Н. Кузнєцов, І. С. Нарський, П. Слотердайк, А. П. Огурцов, А. Акімова, В. Н. Кузнєцов, Б. В. Меєровський, Антисери Д., Реале Дж., В. Рьод, та ін. Основний акцент в цих дослідженнях робився на гносеологічних, філософсько-історичних та соціально-філософських аспектах філософії Вольтера. Власне антропологічний вимір його філософії, як і своєрідність тлумачення феномена релігії у Вольтера досліджений порівняно явно недостатньо, що породжує багато філософських непорозумінь.

На мою думку, прояснення проблеми може сприяти зосередженню уваги на співвідношенні понять «природа людини» та поняття «Бога». Багатий матеріал міститься на тих сторінках текстів Вольтера, котрі присвячені тлумаченню як традиційних філософських питань: проблема теодицеї, свободи людини та Божественного промислу, самодостатності матеріалізму, можливості наукового розуму, так природи людини. За таких умов зростає запит на нові підходи до осмислення класичних текстів та тлумачення текстів на базі тих можливостей, котрі оприявнюються сьогодні в у контексті кризи наївного раціоналізму.

Як один з можливих варіантів нового осмислення класичних текстів може бути розглянутий спосіб переосмислення картезіанської антропології в літературі останніх років. Зокрема, в літературі здійснюється спроба деконструкції текстів Р. Декарта на предмет виявлення базових інтенцій його філософії, звільнення її від історико-філософських інтерпретаційних на-шарувань. На основі аналізу історико- філософської літератури, А. Малівський стверджує, що тут «вихідним моментом є усвідомлення такої специфічної риси культури Нового часу як потреба в антропологізації філософії» [6], де має місце фіксація ключової ролі людини як наріжного каменя і базової цінності нового світогляду. При цьому звертається увага на внутрішню парадоксальність позиції Р. Декарта, яка виявляється в ході змістовного метафізичних глибин спадщини мислителя, а також на принципову нередукованість природи людини до мислительної субстанції [6].

На основі означеної моделі здійснюється спроба використати антропологічний метод для вивчення філософії Вольтера, виявити в ній ідею людини як елемент медіації між наукою та релігією, між ідеями природи та Бога.

Виклад основного матеріалу

Вольтер стояв біля витоків доби Просвітництва, як особливого культурно-історичного періоду Нового часу. Для сучасників він був «Патріархом», а його філософія вплинула на становлення таких відомих мислителів як Дідро, Руссо, Гольбах, Ламетрі та ін. Великою заслугою філософської та літературної творчості Вольтера стало те, що «боротьбою проти світоглядної нетолерантності, захистом справедливості та свободи він прислужився ліквідації релігійного та політичного абсолютизму» [7, с. 107].

Усталений погляд на класичну філософію та філософську думку епохи Просвітництва та базується на уявленні про базову роль опозиції науки і релігії. На сьогодні означена опозиція є явно недостатньою базою для осмислення епохи, що увиразнюється в поширенні нігілізму та песимізму стосовно подальших перспектив. До числа їх проявів належать зокрема констатація смерті Бога та експансія цинізму. Згасання оптимізму стосовно перспектив науково-технічної цивілізації проблематизує ключові ідеї Просвітництва та актуалізує пошук нових підходів до осмислення його багатої спадщини. Донедавна незаперечний альянс Просвітництва з природознавчо-технічною цивілізацією нині вже не є аксіоматичним та однозначним. Інакше кажучи, зведення філософії Просвітництва лише до таких наївно-раціоналістичних ідей є поверховим та потребує критичного переосмислення. Як справедливо зауважує П. Слотердайк, нині запитаним є вихід за межі усталеного сцієнтизму, укоріненого в епосі Просвітництва: «філософія Просвітництва ще не наважується розірвати цей вимушений союз і по-новому поставитися до наук. Надто могутнім є новочасне зрівняння розуму з наукою, щоби філософія - якщо вона не бажає самоліквідації - могла просто відкинути наперед дане значення наук. Та все ж ознаки часу свідчать про сутінки богів сцієнтизму» [8, с. 98].

Означене неоднозначне відношення до культу науки і розуму можна спостерігати у філософії Вольтера. З одного боку, з позицій наукового розуму він жорстко критикує релігію за її забобони, втілені в її обрядах та ритуалах, а також фанатизм відносно інших конфесій та релігій. З іншого боку, він визнає факт існування Бога і обґрунтовує обмежені можливості розуму у його пізнанні. Отже, сьогодні недостатніми та поверховими виглядають тлумачення позицій Просвітництва стосовно релігії, котрі базуються на протиставленні науки та релігії. Наука заперечує лише ритуально-обрядовий характер релігії, але не зачіпає самих основ релігії, тобто питання про існування Бога та його невід'ємного зв'язку з людиною. Відтак продуктивним та перспективним виглядає осмислення феномену релігії з позиції її укоріненості в природі людини.

Розглянемо передусім погляди Вольтера на релігію. В радянській марксистській історико-філософській літературі тезу Вольтера про існування Бога пов'язували суто з практичними намірами, а саме - з необхідністю тримати людей під контролем, погрожуючи санкціями за непослух у вигляді «покарання на тому світі». Проте, на наш погляд, ідея Бога у творчості Вольтера зумовлена цілком іншими мотивами, пов'язаними з виправданням людини, її свободи та відстоюванням її прав як самостійного соціального суб'єкта. У своєму ставленні до релігії Вольтер відомий гаслом «Роздавіть гадину!», котрий багато з коментаторів розуміли як заклик до боротьби з релігією. Проте водночас в його листі до Д'Аламбера поряд з цим гаслом містяться акцентування істотності іншого, власне антропологічного аспекту: «Вы понимаете, имею в виду только предрассудки: ибо, что касается христианской религии, то я уважаю и люблю ее также, как и Вы» [1, с. 352].

На думку А. Акімової, сенс цих слів є іронічним, а під «гідрою», «гадиною» і «чудовиськом» Вольтер розумів зовсім не забобони чи якусь конкретну релігійну конфесію, а закликав до боротьби з будь-якою церквою, будь-якими релігійними забобонами і будь-яким фанатизмом, а християнство вважав найбільш небезпечним різновидом Гадини, особливо, католицизм [1, с. 353]. Ми можемо лише частково погодитися з цієї думкою, оскільки критика Вольтера спрямована не стільки проти релігії як такої, скільки проти релігійного фанатизму. В праці «Бог і люди» Вольтер підрахував та повідомив приблизну кількість жертв релігійного фанатизму: десять мільйонів людей. Він звинувачує християнство, яке пригнічує душу і примушує тіло вмирати від голоду і очікування, коли і душа, і тіло будуть спалені на вічному вогні. Таким чином, погляди на релігію Вольтера мають антиклерикальний характер і спрямовані передусім проти церкви як соціального інституту, спрямованого на власне збагачення.

У своїх творах Вольтер піддає критиці пануюче у масовій свідомості бачення Бога як карателя. Зокрема, в статті «Філософського словника» «Бог» підкреслюється необхідність віри у вищу істоту, але відкидається «мстивий Бог», «бог-полісмен» [1, с. 356]. У Вольтера викликає симпатію та піднесений настрій той спосіб розуміння Бога, котрий є характерним для християнства з самого початку його існування. Істотність власне антропологічного аспекту вчення Вольтера про Бога не залишилась поза увагою дослідників. Як слушно стверджує А. Акімова, для Вольтера основний пафос боротьби з гадиною — це захист справедливості, прав людини і громадянина. На думку дослідниці, гасло Вольтера потрібно розуміти ще ширше, ніж боротьбу з релігіями. Образ доброго та справедливого Бога протистоїть будь-якому пригніченню, будь- якому обмеженню прав людини. Таким чином, ми можемо зробити висновок, що спадщина Вольтера являє собою один з варіантів ставлення до християнства Середніх віків, котрий не вписується в рамки поверхового уявлення про Просвітництво як матеріалізм та атеїзм.

Дослідники історії філософії Д. Антисері і Дж. Реале піддають критиці такі інтерпретації вольтеріанства, які визначають його як «насмішливе невір'я в релігію». Для Вольтера існування Бога як творця світу є безсумнівним. Проте він відкидає метафізичне бачення Бога, як субстанції, присутнє наприклад у філософії Мальбранша. У дусі наукових ідей свого часу, зокрема перебуваючи під впливом дослідів Ньютона, Вольтер висуває ідею Бога як великого інженера і конструктора, який задумав, створив та налагодив систему світобудови. Щоб проілюструвати цю ідею, він вдається до образу «годинникаря». Так само як існування годинника є неспростовним доказом існування годинникаря, так і Бог існує, тому що існує порядок у світі. У «Метафізичному трактаті» Вольтер пише: «После того как мы подобным об-разом влачились от сомнения к сомнению и от вывода к другому выводу и пришли, наконец, к возможности рассматривать это предложение — Бог существует — в качестве наиболее правдоподобной из мыслимых человеком вещей, и ...что противоположное мнение принадлежит к числу самых абсурдных...» [3, с. 242]. Бог є джерело порядку та організованості в всесвіті, оскільки за твердженням Вольтера, світ не міг бути раціонально продуманим сам по собі. Світовий порядок є не випадковим. А тому правомірно стверджувати, що проблема існування Бога для Вольтера виходить за межі віри та тісно пов’язана з діяльністю розуму. Як підтвердження даній тезі правомірно розглядати його міркування у «Філософському словнику»: «для меня очевидно существование необходимого, вечного, высшего разумного Существа, и эта истина относится не к вере, а к здравому смыслу. ...Вера заключается не в том, что кажется истинным, а в том, что нашему разуму представляется ложным... существует вера в чудеса, вера в вещи противоречивые и невозможные» [2, с. 659].

[…]

Погляди Вольтера на релігію і, зокрема, на проблему існування Бога, розкриваються за допомогою поняття «деїзм», яке відображає визнання Бога як першопричини світу, але відкидає будь-яке його втручання у хід природних та суспільних процесів (Звідси, гостра критика віри в «чудеса» та обрядового боку релігії). У «Філософському словнику» суть деїзму він характеризує так: «деист не знает, как Бог наказывает, покровительствует и прощает, потому что он не настолько безрассуден, чтобы обольщаться иллюзией, будто познал способ действий Бога» [2, с. 659]. У Вольтера деїзм полягає у визнання існування Бога, спосіб дій якого він вважає недоступним для пізнання. Це свого роду «природна релігія».

В цілому підхід Вольтера до фундаментальних питань релігії є раціоналістичним. Можна навіть сказати, що він формулює раціоналістичний варіант релігії. Відповідно, все те, що виходить за межі розуму та пов'язане з вірою, оцінюється як хибні ілюзії та забобон. На думку Вольтера, забобон, народившись у часи язичництва, зі згоди юдаїзму вразив християнську церкву при її виникненні.

Таким чином, принципи деїзму Вольтера відображаються також і в обмеженні претензій релігії на встановлення правил життя особи. Можна погодитися з Рьодом, котрий стверджує щодо істотного зв’язку релігії та моралі у спадщині мислителя: «у дусі деїзму Вольтер обмежував релігію її моральним змістом. Вона має не встановлювати догми — догматизм неминуче веде до фанатизму, - а вдосконалювати людей. Якщо церква виходить за межі цього завдання й намагається здійснювати владу, вона стає ворогом людства» [7, с. 108]. Відтак будь-яке підпорядкування свободи та розуму людині церковним догмам для Вольтера є неприпустимим. Адже догми не становлять сутність релігійності, а є передусім утворенням тієї чи іншої церкви.

В радянській марксистській історико-філософській літературі Вольтера традиційно відносили до філософів-матеріалістів. На наш погляд, дане твердження потребує певної корекції, адже він вважав матерію похідною від Бога. Визнаючи факт існування Бога, Вольтер тим не менш вважав матерією першою реальністю буття. Особливо важливим в означеному контексті є його бачення природи душі. На противагу філософсько-релігійному спіритуалізму Вольтер стверджує існування нерозривного зв'язку душі і тіла. Він робить висновок про те, що душа є спільною як для тварин, так і для людей. І цей спільний їх принцип є атрибутом, наданим Богом матерії. Душа для Вольтера не є суто духовною субстанцією, вона своєю природою та функціонуванням тісно пов’язана з матеріальною субстанцією, в чому можна пересвідчитися за допомогою емпіричного аналізу та здорового глузду. Останній зокрема засвідчує, що мислення людини не є безперервним процесом.

Стосовно питання про безсмертя душі Вольтер займає скептичну позицію і вважає, що ми не можемо знати про неї достовірно. Більше того, емпіричний аналіз людини, а також положення давньоіудейського вчення, говорять про те, що функціонування душі тісно пов’язане з матеріальною субстанцією. Дані міркування Вольтера обґрунтовуються гносеологічно: ідеї походять від відчуттів та існують у свідомості завдяки пам’яті, яка поєднує минуле і теперішнє. А разом із смертю людини ці ідеї перестають існувати. У нас нема доказів того, що ці ідеї і душа загалом можуть бути відновлені після смерті у тому вигляді, в якому вони перебували за життя людини. Під «душею» Вольтер розумів здатність мислити та відчувати, тобто, як стверджує В.Н. Кузнецов, відмовляючись від презумпції субстанційності душі і ставлячи в центр уваги основні психічні функції, реальність яких очевидна, Вольтер далі ставить питання, як вони пов'язані з тілесною організацією, істоти, що мислить і відчуває [5, с. 26-27]. З цього погляду, згідно з Вольтером, душа не може бути безсмертною, принаймні у тому церковному значенні, яке визначає їй місце в раю чи у пеклі.

З радянських часів при аналізі поглядів Вольтера та загалом філософії Просвітництва домінував підхід, при якому релігія протиставлялася природничим наукам. Нині, в контексті останніх досліджень пріоритети зміщуються та ставиться наголос на відношенні «людина-релігія». Звідси виникає важливе питання про те, з якими моментами людської природи пов'язується існування Бога? Передусім, це проблема свободи волі людини як одна з головних антропологічних проблем філософії, яка чітко увиразнилася ще у ранній християнській філософії, зокрема в працях Аврелія Августина. З цього часу вона пов'язується з проблемою божественного напередвизначення, породжуючи чимало дискусій серед філософів та теологів. Проблему свободи волі Вольтер також розглядає в контексті релігійної проблематики, а саме через призму проблеми існування Бога та виходять з самої природи людини.

Одним з варіантів пролити світло та поглибити розуміння природи людини Вольтер справедливо вважає внутрішнє відчуття кожною особистістю самої себе як істоти, що має свободу. Свобода — це перш за все можливість виявляти свою волю і діяти, надана людині Богом. Відтак вона не є породженням матерії, а сутнісною характеристикою людської природи, не залежною ані від матеріальних, ані від божественних чинників.

Тим не менше, вважає Вольтер, Бог є коренем свободи людини й життя. Адже матеріальне буття є обмеженим, конечним, тому воно не могло породити свободу, яка володіє властивостями безконечності та тривалості. Бог є вихідною основою не лише свободи, але й життя. У цьому сенсі свобода ототожнюється із життям і становить простір його розгортання. Маючи на увазі майбутню філософію екзистенціалізму можемо сказати, що свобода є сутністю людського існування, того, що робить людину людиною.

Змістовно розкриваючи свою позицію, французький мислитель реконструює основні положення християнського підходу. У цьому сенсі, слідуючи міркуванням Вольтера, свобода людини наближає людину до Бога і робить її подібною Богові. Те, що свобода людини є достатньо слабкою та непомітною в буденному житті, на думку Вольтера, не заперечує її вадливої значимості для природи людського буття. Мислителі, що заперечують можливість людської свободи, стверджують, що у своїх діях люди залежать від своїх пристрастей, чинити опір яким вони часто не в змозі. Проте, такі судження Вольтер не визнає правомірними та заперечує за допомогою тези про хворобу як головну детермінанту. Наявність зла чи недосконалостей ще не свідчить про не- можливість добра чи ідеального стану речей. Швидше, навпаки, наша здатність бачити недосконалість буття свідчить про наявність в нас ідеї досконалості, яка може розрізняти добро і зло, погане і хороше.

Отже, свобода людини, згідно з Вольтером, має онтологічну, а не психологічну природу. І водночас вона не є абстрактною метафізичною характеристикою людини, а має безпосередній зв'язок з її душевним життям та її здатністю до мислення. Таким чином, доказом свободи волі людини для Вольтера є саме наявність в людині волі, а саме здатності приймати рішення вчинити так, що видається їй найкраще. Як просвітник Вольтер був захисником свободи людини від релігійних догмами і суспільних забобонів. Його твори утверджували здатність людини до самостійного користування своїм розумом. Як показує у своєму дослідженні філософії Г. Арендт Joshua Luke Yoder, ідея Вольтера та всього Просвітництва загалом про «індивідуальну свободу» багато в чому визначила сучасну західну думку та вплинула на формування індивідуалізму в західноєвропейській культурі [9, с. 1-3].

Наукова новизна

Виявлено та проаналізовано антропологічний зміст філософії Вольтера, переосмислено феномен релігії у філософії Вольтера з позиції її вкоріненості у природі людини.

Висновки

Вольтер обґрунтовує раціоналістичний підхід до релігії та обмежені можливості розуму людини у пізнанні способу дій вищої причини світу. З цих позицій Вольтер піддає критиці обрядовий та церковно-догматичний характер релігії. Натомість він доводить свободу волі людини як надану їй Богом, що полягає у її здатності до вибору.

Список використаних джерел:

Акимова, А. Вольтер / А. Акимова. - М. : Молодая гвардия, 1970. - 448 с. - («ЖЗЛ»).
Антисери, Д. Западная философия от истоков до наших дней. От Возрождения до Канта / Д. Антисери, Дж. Реале. - Спб. : Пневма, 2002. - 880 с.
Вольтер. Метафизический трактат / Вольтер // Философские сочинения. - М. : Наука, 1988. - С. 227-274.
Вольтер. Философский словарь / Вольтер // Философские сочинения. - М. : Наука, 1988. - С. 620-716.
Кузнецов, В. Н. Философское творчество Вольтера и современность / В. Н. Кузнецов // Философские сочинения. - М. : Наука, 1988. - С. 569.
Маливский, А. Антропологизация базового проекта Декарта в современной историкофилософской литературе // Sententiae: Наукові праці Спілки дослідників модерної філософії (Паскалівського товариства). - № XXVIII. 1(2013). - Вінниця : ВНТУ. - С.51-62.
Рьод, В. Шлях філософії: з XVII по XIX століття. - К. : Дух і Літера, 2009. - 388 с.
Слотердайк, П. Критика цинічного розуму. - К. : Тандем, 2002 — 544 с.
Yoder, J. L. The Case of Human Plurality: Hanna Arentd's Critique of Individulaism in Enlightment and Romantic Thinking / Joshua Luke Yoder // A Thesis Submitted to the Graduate Faculty of the Louisiana State University and Agricultural and Mechanical College in partial full filment of the requirements for the degree of Master of Arts in Department of History. - B.A., Reinhardt College, 2005. - 146 p. + ii.

Л-ра: Антропологічні виміри філософських досліджень, 2013, вип. 4.

Біографія

Твори

Критика