Девід Кроненберг: «Я не хрещений батько боді-горору, я навіть не знаю, що це таке»

Моторошні мутації тіла, екранізація нічних кошмарів і чорний гумор – за свою більш ніж 50-річну кар'єру Девід Кроненберг створив унікальний всесвіт. На останній пресконференції класик боді-горору відхрещується від цього титулу та закликає глядачів більше сміятися. 

"Саван", новий фільм легендарного канадця Девіда Кроненберга, заснований на особистій драмі режисера - смерті його дружини.

Герой Венсана Касселя нагадує самого Кроненберга. Він винаходить пристрій, що підтримує зв'язок між мертвими і живими. Гаджет, вбудований у похоронний саван, дозволяє отримувати повідомлення з труни про ступінь розкладання тіла.

Картина вже побувала у Каннах та Торонто. Тепер класик боді-горору представив "Саван" на португальській Рів'єрі та взяв гран-прі журі кінофестивалю LEFFEST.

Читайте також: Рецензія на фільм Саван Девіда Кроненберга

Виступаючи перед невеликою групою журналістів, метр розповів про втрату, яка спонукала його зняти новий трилер, про свою кар'єру, яка триває вже понад 50 років, і про спадщину, якою він пишається. Нижче наводимо його розмову із журналістами.

Як виникла ідея "Савану"?

Напевно, всім відомо, що жінка, з якою я жив упродовж 43 років, померла у 2017 році. Ми були дуже близькі, разом виростили трьох дітей. Протягом двох років я доглядав її, тому що вона була дуже хвора, і в цей час я не займався кіно. Коли все закінчилося, я подумав, що, можливо, більше і не зніматиму нічого.

Згодом я все ж таки переконав себе зняти "Злочини майбутнього" (2022) за сценарієм, написаним 20 років тому, і в результаті зрозумів, що мені все ще цікаво робити кіно. Я подумав, що наступною очевидною темою для мене буде моя особиста втрата, втрата моєї дружини, але я не хотів знімати просто сентиментальний фільм про жалобу, таких повно... Я хотів зробити щось у моєму стилі, а це означає, що навіть жалобний фільм має бути одночасно смішним та сумним. Я не хотів братися за автобіографію.

Спочатку я задумував проєкт як міні-серіал. Я знайшов людину, яка профінансувала два епізоди, але пізніше вийшла з проекту, а я перетворив ці два епізоди на фільм.

Критикам сподобалося?

Мені здалося, що в Каннах з нього недостатньо сміялися. Це тому, що аудиторія кінофестивалю Канн дуже незвичайна, особлива, це не зовсім звичайна публіка. У залі сидять дистриб'ютори, є, звісно, і звичайні люди, які прийшли після роботи, але все-таки тут дуже багато акторів, режисерів та продюсерів.

У Каннах фільми показують із французькими та англійськими субтитрами. Мені здається, гумор трохи загубився під час перекладу. Але в Торонто, моєму рідному місті, люди багато сміялися. Вони сміялися з речей, які важко зрозуміти, якщо ви не з Торонто. Тож це була справді найкраща реакція. У Нью-Йорку теж сміялися. Ще одна особливість Канн у тому, що там все дуже гламурно, люди носять смокінги та бояться сміятися. Можливо, вони гадають, що сміятися неповажно. Без гумору життя не варте того, щоб його проживати. Ось чому, коли я пишу своїх героїв, вони одразу починають жартувати, хочу я цього чи ні.

Це повернення до боді-горору?

Ні, я з цим зовсім не згоден. Щиро кажучи, я не знаю, що таке боді-горор. Мене називають хрещеним батьком цього жанру, але я гадки не маю, що це таке. Я ніколи не використав цей термін.

На мою думку, це дуже реалістичний фільм. У найкращому випадку це медичний горор. Для мене це реалізм, не боді-горор, це просто реалізм. Очевидно, що фільм "Злочини майбутнього" був іншим, але нова картина дуже реалістична.

А може, це ще й метафізичний фільм? Адже ми не знаємо, що буде після смерті.

А я знаю, що відбувається після смерті. Це не фільм про щось духовне, бо я атеїст, дуже щирий атеїст-екзистенціаліст. Ви хочете знати, що буде після смерті? Я можу вам сказати: нічого. Забуття. Найближче до переживання смерті я підійшов, коли мені робили операцію. Ви втрачаєте свідомість і не бачите снів. Ви зникаєте. Ось що відбувається після смерті.

Як вам працювалось із Венсаном Касселем?

Я вже двічі працював з Венсаном Касселем – у "Пороці на експорт" та "Небезпечному методі" – так що знаю його дуже добре. Щоправда, зазвичай він грає дуже твердих персонажів, гангстерів. У нього дуже швидкий темп промови, але у цьому фільмі я попросив його говорити повільно.

Венсан – чудовий актор. У цьому фільмі він відчув, що має зіграти мене. Тепер люди навіть кажуть, що ми схожі один на одного, хоч насправді це не так. Він повністю змінив манеру мови, став менш емоційним. Звичайно, у фільмі у нього французький акцент, але також прагнув відповідати моїй моделі мови, це такий своєрідний акцент Торонто.

Я також вчинив з Діаною Крюгер. Вона німкеня і дуже добре розмовляє англійською. Я сказав їй: "Діана, це фільм про Торонто. Цей персонаж із Торонто. Коли ти говориш англійською, акцент повинен бути в основному моїм". Вона зробила все бездоганно.

Наразі з'явилося нове покоління режисерів, які знімають "кроненбергівські" фільми. Два недавні приклади, які я можу згадати, – це французькі картини "Субстанція" та "Титан". Як це – бачити, як молоді режисери дотримуються вашого стилю та отримують нагороди?

Мене переповнює ненависть. Мені хочеться їх побити (сміється). А якщо серйозно, ми знайомі з Дюкурно та Фаржа, це прекрасні жінки та чудові режисерки. Те, що вони кажуть, що на них вплинув я, є предметом моєї гордості. Начебто твої власні діти знімають фільми.

Ваш син Брендон – режисер...

Не лише Брендон! Моя молодша дочка, Кейтлін, щойно підписала контракт на свій перший повнометражний фільм "Гуманний метод". Тож двоє моїх дітей знімають фільми.

Переобрання Дональда Трампа в США нагадало мені про героя Мартіна Шина у вашому фільмі "Мертва зона"...

Раніше люди казали, що це Джордж Буш, тепер от Трамп. Але давайте не говоритимемо про американську політику. Я відмовляюся читати будь-які газетні статті про Трампа, що означає, що я не читаю жодних газет, бо він скрізь.

Моє питання ось про що: чи вважаєте ви, що ми живемо в часи, коли реальність часом божевільніша за найбільш дику вигадку?

Звісно, ​​це так. Наприклад, серіал "Віце-президент" застарів, бо те, що сталося насправді – за межею сценарію. Дональд Трамп – це сатира, тому його важко перевершити. Якщо говорити про реалістичність, він не реалістичний. Він не є реалістичним персонажем. Можна сказати, що його вигадав божевільний.

Ви постійно приїжджаєте до Лісабону на LEFFEST. Що вам тут до вподоби?

Саме тут я познайомився з Доном Делілло, чий роман "Космополіс" я згодом екранізував. Я зустрічаю тут фантастичних людей, і не лише зі світу кіно.

Чи є у вас якісь майбутні кінопроєкти?

Я веду переговори з угорсько-канадським продюсером Робертом Лантошем, щоб, можливо, зняти фільм за моїм першим романом "Вжито".