Арістотелівський театр

Англ.: аristotelian theatre; нім.: aristotelisches Theater; ісп.: aristotélico (teatro...);
франц.: aristotelicien (théâtre...).

1. Tермін, який увів Брехт. Пізніше його використала критика для позначення
драматургії, яка продовжує ідеї Арістотеля, тобто такої, що базується на ілюзії та ідентифікації. Цей термін вживають також як синонім до драматичного, ілюзіо-
ністського театрів та театру ідентифікації.

2. Брехт ідентифікує (безпідставно) цю єдину характеристику театру з концепцією Арістотеля. Брехт критикує таку драматургію, яка шукає ідентифікації глядача, щоб скерувати на нього катарсисний ефект, не допускаючи будь-якого критичного
ставлення глядача. Тим не менше, ідентифікація є нічим іншим як одним з критеріїв доктрини Арістотеля. Не забуваємо нагадати про правило трьох єдностей (зокре-
ма, когерентність та єдність дії), роль долі та незворотного розвитку фабули: п’єса будується навколо конфлікту і навколо “заблокованої” (“зав’язаної”) ситуації, яку треба розв’язати (зав’язка, розв’язка).

3. Було б так само помилковим зв’язувати арістотелівський театр з епічною формою: застосування епічних засобів не ґарантує отримання у відповідь критичного і змінюваного під час вистави ставлення глядача. З іншого боку, в руслі катарсисної драматургії з’являються інші театральні форми, що не впливають негативно на психологію глядача. Для створення катарсисних ефектів драматург не повинен сліпо наслідувати арістотелівську форму.

Літ.: Lukács, 1914, 1975; Kommerell, 1940; Kesting, 1959; Benjamin, 1969; Brecht,
1963, 1972; Flashal, 1974.