Англ.: actor; нім.: Schauspieler; ісп.: comediaute (actor); франц.: comédien.
1. Артист
У наш час це також актор у трагедії, комедії, драмі та інших виставах. В античності “артиста” іноді протиставляли “акторові трагедії”. Тепер це поняття охоплює усіх артистів сцени. Таким чином, ми маємо термін, що якнайточніше пасує до різного роду жанрів та стилей. І, навпаки, Л.Жуве продовжував теоретичну традицію початку ХІХ ст. та традицію Дідро, систематизуючи імпліцитну дискусію між поняттями “актор” і “артист”. Актор спроможний виконати тільки обмежену кількість ролей, що відповідають його амплуа та індивідуальній уяві. Він достосовує ролі до особистого внутрішнього світу. Артист грає усі ролі, ховається за зображуваною дійовою особою і є “трудівником” сцени. Таке протиставлення породжує інше протиставлення. Йдеться про “актора” як драматургічну функцію і протагоніста у грі, а про “артиста” як особу, зайняту в театральній професії і завжди присутню у фіктивній ролі, яку він втілює.
2. Статус артиста
В епоху класицизму “артист” – це термін для визначення ремесла та стану ак-
торів (”Придворні артисти”, 1658; “Французькі Артисти”, 1680). Тривалий час артиста зневажали в суспільстві.
Проте в наш час він здобув певний престижний суспільний статус, оскільки йому вдається “проймати душу” глядача. Естетична роль артиста надзвичайно різнобічна й не окреслена чітко. Після “моди” на великих акторів і акторський театр (кінець ХІХ ст.) прийшов період режисерського театру. Мейєрхольд з цього приводу зазначав: “Режисерові не слід брати до серця конфлікти з відомим актором, навіть якщо між ними виникне бійка. Позиція режисера несхитна, бо на відміну від актора
він знає (принаймні повинен знати), з чим завтра виступатиме театр. Він уболіває за
“ансамбль”, тобто за щось більше, ніж актор “(Meyerhold, 1963 : 283).
3. Емансипація артиста
В наш час існує тенденція повернення до актора та колективного задуму ви-
став, створених на базі позатеатральних матеріалів (репортажі, колажі текстів, жес-
тикуляційні імпровізації* тощо). Оскільки артист втомився від ролі “підсилювача” режисера* (законодавця, тирана) й драматурга*, сповненого ідеологічних питань,
то він вимагає для себе права бодай на частку власної творчості. У виставі характер фетишизації п’єси як “пам’ятника” втрачається, і пропонуються тільки сценічні мо-
менти.
4. Артист як комедіант
У театральному жаргоні “комедіант” – це артист, що приховує власні почуття й ризикує перетворитися на лицеміра. Акторське “лицемірство” змушує його хапатися за усі можливі засоби не на користь колег, дійової особи, театральної ілюзії та закомплексованого глядача, якого примушують захоплюватися цим театральним
“створінням”. Поза соціальним зубожінням ремесла комедіанта ми вбачаємо в його
“лицемірстві” ознаку демагогічної змови з публікою, яка усвідомлює, що артист є віртуозним володарем своєї долі й навіть спроможний продемонструвати, що зупинить, якби знадобилося, на мить свою гру.
Літ.:Diderot, 1773; Jouvet,1954; Stanislavski, 1963; Duvignaud, 1965; Villiers, 1951,
1968; Strasberg, 1969; Chaikin, 1972; Eco, 1973; Aslan, 1974, 1993; Schechner, 1977; Dort,
1977 b, 1979; “Voies de la créâtion théatrale”, 1981, vol. 9; Roubine, 1985; Pavis, 1996 a.
