Селін Олег. За 28 днів весна, кохання…
На краю Всесвіту
Сніговий покрив зникав всотуючись в землю і розтікаючись веселими струмочками. З ґрунту, то тут, то там, завзято розштовхуючи грудки землі й торішнє листя пробивалася молода зелененька травка, а на гілках бубнявіли смолисті пуп'янки. Лео збільшив зображення і вимкнув прискорення. Голограма гілки сакури заповнила всю каюту. Він не квапився, не хотів втратити ані миті дійства що перед ним розгорталося. Намагався пробудити в пам'яті цей неперевершений, свіжий аромат. За спиною Лео зашелестіли автоматичні двері. Почулися легкі кроки звук яких відлунням розносився пустими коридорами. Він підняв долоню над плечем ніби запрошуючи на танець. В неї одразу лягла вузенька, тендітна долонька Лазурит.
– Ох, як красиво! Мені подобається ваша естетика. Що це?
– Весна. Дерева. Сакура. Цвітіння. – промовляв Лео ніби смакуючи кожне слово.
– Цікаво. Знов нудьгуєш за Землею? – голос Лазурит був ніжним і дзвінким. Не чоловічім і не жіночім. Скоріше дитячим.
Вона обійшла Лео спереду і звично примостилася на його коліні, притулилася до плеча, обхопила за шию.
Лео не поворухнувся від її ваги й знов не повернув голови. Не через нечемність, просто не мав потреби й вона це знала.
Лео, військовий дроїд L9261, бачив і відчував світ всім своїм металевим тілом. Його людський розум, колись пересаджений в корпус дроїда звик багато до чого, але й багато що втратив. Особливо після того як людство вирішило що подібні до нього бойові машини, це глобальна загроза і мають зникнути.
Раса Лазурит, не сприймалася і переслідувалася в усьому відомому космосі. Через їх спосіб розмноження. Не маючи статевих органів вони передавали свою ДНК через дотик. Несвідомо. Недивно що від неї всі сахалися як від смертельної хвороби. Добре що не вбили. Не встигли. Лео не дозволив.
А далі було захоплення зорельота, погоня серед зоряних туманностей і шлях двох самотніх вигнанців за край Всесвіту.
Вони мовчки спостерігали як розкривається кожна бубочка на гілках сакури. В обіймах один одного вони дивились як падає кожний пелюсток.
Лазурит відірвалася від споглядання і повернувшись до Лео ледь відчутно погладила блискучу поверхню його щоки. Обличчя що не мало ані очей, ані губ зрозуміло залишилося незворушним і лише голос спотворений механічними нотками прозвучав неочікувано ніжно і жартівливо:
– Ти впевнена що ця пика тобі скоро не остогидне?
Лазурит лише розсміялася і постукала його пальчиком по лобі.
– Можеш керувати зорельотом силою думки, а чуже серце для тебе темний ліс. Останній і остання... От будемо вчитись. Обидва.
Умови конкурсу «За 28 днів весна, кохання…»
Усі учасники конкурсу «За 28 днів весна, кохання…»:
https://md-eksperiment.org/category/konkursy/za-28-dniv-vesna-kokhannja
