Любава Вербицька. За 28 днів весна, кохання…
-Місто довжиною в життя, місто довжиною в життя. Ага, звичайно, це лабіринт довжиною в життя, а не місто! – Ірина від розпачу тупнула ногою, наче мала дитина.
Хтось полюбляє малювати, кататися на великах, грати у футбол. А Ірина просто обожнює гуляти вулицями. І не просто так ходити, а щоб на тих вулицях було щось цікаве, якась родзинка. На одну із таких родзинок Міста довжиною в життя, хотіла подивитись в сорокаградусну спеку Ірина.
- Чудово, просто чудово, - бурчала під ніс дівчина. – Для повного щастя ще й Google вирішив мене поводити своїми каратами не так як треба…ну як же спекотно. – Дівчина полізла до рюкзака аби випити трохи води, але через спеку пляшка нагрілась. Роздратовано Ірина вкинула її назад, бурмочучи різні прокльони про погоду, воду і віртуальні карти.
Трохи перепочивши, шукачка пригод знову відкрила карти. Нарешті всесвітня павутина намалювала нормальний вигляд маршруту, де крапкою позначене бажане місце.
Йшла Ірина на її погляд до незвичайного місця – білих каменів. Прочитала про них на одній із соціальних сторінок, і вирішила відшукати те місце. І ось стоїть мандрівниця посеред припалої пилюкою дороги. З одного боку густі зарослі чагарнику, з іншого те саме. І ні душі. Раптом із-за рогу з’явилось два велосипедиста.
-О, люди. Зараз все вирішимо. – Ірина махнула рукою до велосипедистів. Добре, що ті зупинились. Дівчина розповіла про біле каміння, про поганий Інтернет і все, що про нього думає. Коли вона говорила, один із хлопців з цікавістю розглядав балакучу незнайомку.
-А чого ж ви одна подорожуєте? – посміхаючись спитав блакитноокий велосипедист.
-Та таке…- коротко відповіла Ірина і посміхнулась, сама не розуміючи чого це раптом.
Хлопці розповіли, як краще дістатись білих каменів і поїхали собі, Ірина попрямувала до своєї мети. А блакитноокий кілька разів оглядався вслід дівчині. Щось ця балакучка запала йому до серця.
За вікном накрапав вересневий дощ. Ірина сиділа за компом листала сторінку соціальної мережі, шукала кафе в якому можна порелаксувати з котиками. Раптом їй на очі потрапило дивне фото. Воно було згенероване ШІ, але не дивлячись на це, впізнала себе.
-Що?, - тільки й змогла видати Іра. На фото стоїть вона, посеред дороги, обабіч ростуть зелені кущі трав та високі дерева. Сама дівчина у солом’яному капелюшку, салатовому комбінезоні з квіточками і рюкзаком в руці. Біля неї велика карта і позначка «біле каміння». Під фото напис: «Друзі, шукаю цю дівчину, яка йшла до білого каміння. Дуже сподобалась. Не можу викинути з голови. Це я, той велосипедист, якщо ти раптом побачиш цей пост, подзвони мені…вірю в силу Інтернету» і номер мобільного…ось так із маленької подорожі зародилось кохання довжиною в життя.
Умови конкурсу «За 28 днів весна, кохання…»
Усі учасники конкурсу «За 28 днів весна, кохання…»:
https://md-eksperiment.org/category/konkursy/za-28-dniv-vesna-kokhannja
