Опис

Англ.: description; нім.: Beschreibung; ісп.: descriptión; франц.: description.

Театр існував уже тоді, коли люди тільки-тільки почали розмовляти. Однак
опис вистави стає можливим тільки тоді, коли беруться записувати спогади про неї
або фраґментарно готувати документи постави: записи постав (ще несформовані постави), схеми та світлини (зображення дійства), аудіо-візуальні записи (показ саме
окремих епізодів).
1. Нечіткість понять і термінів
Нечіткість термінів “аналіз”, “опис”, “інтерпретація” вистави чи постави свідчить про не менш проблемну неясність одного з основних завдань театральної семіології – позначення сукупності гетерогенних матеріалів, об’єднаних часом і просто­ром і адресованих тій чи іншій конкретній публіці. Немає жодного сумніву: робота
над виставою починається лише після з’ясування бодай мінімальної кількості даних
про неї. Однак як організувати і здійснити такий аналіз? Чи потрібно готувати підґрунтя для наступного етапу, тобто інтерпретації? Чи, навпаки, треба вміти схопити формування сенсу відразу, ще на етапі опису? Чи слід розрізняти опис і нотатки?
Чи опис обов’язково повинен бути вербальним? Чи можливий метод, який був би
“об’єктивним” і не пов’язаним з вербальним описом?
2. Опис і нотатки
Якщо між аналізом, описом і нотатками вистави не існує чіткого розмежування, то тільки тому, що аналіз і нотатки – надзвичайно подібні етапи: неможливо аналізувати, не маючи нотаток, і, навпаки, нотування ніколи не є театральним етапом без сенсу та інтерпретації. Часто аналіз (опис або нотатки) немовби збіднює виставу, зводить складну реальну дійсність до спрощеної схеми. Маємо справу з трансформацією. Вона не конче мусить бути спрощенням. Це радше єдиний спосіб осмислення сенсу вистави, її видозміни та спрощеної схеми. Спрощення вистави на етапі аналізу та нотаток – процес не технічного, а теоретичного плану. Техніка нотування постави видається спрощеною й недосконалою. Не тому, що засоби нотування примітивні й недосконалі, а тому, що нотування трансформує аналізований об’єкт. Нотувати означає робити вибір, переходити від чогось конкретного до чогось абстрактного, пропонувати теоретичний варіант, спираючись на емпіричний об’єкт, яким є вистава ще до її осмислення.Та чи можна згодитися з принципом загальної методики опису як системи нотування або методики аналізу/прочитання, які годилися б для будьякого театрального об’єкта? Аби відповісти на це питання, варто передовсім розрізняти аналіз, спрямований на нотування вистави, й аналіз, що має на меті її опис з метою коментування та словесної інтерпретації. Ось чому треба пам’ятати про потребу розмежування нотаток та інтерпретації. І саме над цим слід подумати докладніше.
Справді ж бо, “нотувати” виставу означає звернути увагу на те, що варте нотування
всередині загальної композиції сенсу в рамках синтетичного погляду на виставу або, принаймні, її частину. Так потрапляємо в логічне коло: нотують і описують тільки те, що сприймається, що варте нотування, тобто те, що відразу занотовується, а саме те, що є функцією та сенсом чогось набагато ширшого й сформованішого, такого, що надає сенс поставі.
3. Опис та постава
Якщо ми, захопившись описом ізольованих знаків у неструктурованих кодах,
не хочемо втратити можливість аналізу, то маємо нотувати найдрібніші факти всередині одиниці, яка вже сама по собі є семіотичною системою з власними правилами і заздалегідь дана як когерентна одиниця. Поняття “постава” кон­че потрібне, але за умови розуміння його не як індивідуальної творчої праці режисера (а ще менше як переходу тексту в його сценічне втілення), а як структурної системи сценічного процесу висловлювання, тобто групування та виведення знакових систем, а також виокремлення їх відповідно до сприймання публікою, теж мінливою й активною.
Опис і нотування можливі тільки як аналіз, результатом якого буде мобільний і завжди руйнівний синтез. Постава стає теоретичним кадром*, зручним на етапі кадрування й аналізу сенсу.

4. Підготовка тексту вистави
Існують спроби пов’язувати опис вистави з актан­тним і/або наратологічним
аналізом, унаслідок чого виникає текстуальна мікропослідовність. Всередині таких
мікропослідовностей об’єднуються серії знаків – і вертикально (виходячи з ієрархічності стуктури системи), і горизонтально (у рамках на­ративної одиниці). Суть такої підготовки тексту полягає в тому, щоб об’єднати в кадри одиниці з різним ритмом, дбаючи водночас про знаходження надлишкової інформації, зміни ритму, перехід кількості в якість. Так крок за кроком вирисовується текст вистави*.Замість того, щоб описувати виставу як цілість, так як би це зробив старанний переписувач, зустрічаються спроби пояснити принципи підготовки її тексту: якою є його когерентність, продуктивність, динамізм. У серії знаків і знакових систем шукають мінімальну когерентність таким чином, щоб осмислити орієнтацію серій, збагнути нову інформацію, а також її надлишок. Опис ніколи не виявляє усіх знаків, а, навпаки, наштовхує на роздуми про місця невизначеності тексту вистави та її ймовірну відповідь щодо цих місць. Глядацьке сприймання вистави видається керованим, принаймні частково, завдяки низці привілейованих сигналів тексту та вистави, перегляду подоланих і неподоланих двозначностей. Опис висуває різні варіанти сприймання:
ми далеко, ми бачимо з позитивістського, “технарського” погляду. Він вимагає брати до уваги процес сценічного висловлювання, що визначається як реалізація у просторі й часі усіх сценічних та драматичних елементів, потрібних для творення сенсу та його сприймання у глядачів.
Літ.; Bouchard, 1878; Theaterarbeit, 1961; Bowman et Ball, 1961; Mehlin, 1969; Voies
de la création théaâtrale, 1970, 1985; Pavis, 1979 b, 1981 a, 1985 e, 1996 a; Mc Auley, 1984; Kowzan, 1985; Hiss, 1993; Pierron, 1994.