Образ

Англ.: image; нім.: Bild; ісп.: imagen; франц.: image.

1. У сучасній театральній практиці образ відіграє дедалі важливішу роль, оскіль­ки він став вираженням і поняттям, що протистоять текстуальному образові й
поняттю фабули. В театрі образів, де відновлено властиву театрові природу репрезентації, утверджуються серії сценічних образів і опрацювання лінгвістичних й актантних матеріалів як образів та картин: це стосується, зокрема, режисури Р.Вільсона, Р.Форемана, С.Режі, П.Шеро, К.-М.Ґрюбера, Ф.Адрієна, А.Енґеля, Р.Демарсі, а також сучасних драматургів, зокрема, це Р.Планшон, С.Брауншвайґ, Ґ.Лаводан, Ф.Жанті, Р.Лєпаж, А.Безю.
2. Постава завжди є “інкрустацією образів”, проте вона є водночас образною та
“образотворчою”: замість імітаційної фіґурації чи символістського абстрагування,
сьогодні бачимо сцену, складену із серії повноцінних образів. Сцена нагадує краєвид і ментальний образ, немовби в ній ідеться про щось значніше, ніж імітація речей або кодування їх у знаки. Декорації, що в минулому мали функцію ігрової машини (як зазначає А.П’єррон), нині виконують функцію “машини для мрій”: “Настав час деінтелектуалізації декорацій. Біла поверхня абстрактних декорацій (своєю чистотою та герметичністю) пропонує найадекватніший спосіб позбутися сценографічної інтоксикації, яка надто трималася ілюстрації та знака” [П’єррон (Pierron, 1980 : 137)].

3. Пошук фантастичного (без матеріального виміру) образу відновлює первинний статус вистав і драматичного тексту: коли текст намагаються представити на
сцені таким чином, він відразу стає об’єктом прочитання за принципами новаторської творчості. Незважаючи на властивість членування тексту та його логіки, образ тим не менше є непрочитуваним, залишаючись конструкцією театральної сценічності й зберігаючи власну формальну архітектоніку, яку безперешкодно схоплює досвідчений глядач.

Літ.: Lindekens, 1976; Marranca, 1977; Barthes, 1978 b; Rivière, 1978; Théâtre public,
1980, № 2; Gauthier, 1982; Dubois, 1983; Simhandl, 1993.