Довженко-Центру передали два німі фільми, які вважали втраченими

Кінознавці Алік Дарман і Володимир Прилуцький виявили в архіві і передали Національному центру імені Олександра Довженка стрічки "Трипільська трагедія" Олександра Анода-Анощенка 1926 року і "Секрет рапіду" Павла Долини 1930 року. Про це Довженко-Центр повідомляє у Фейсбуці:

КОЛЕКЦІЯ ДОВЖЕНКО-ЦЕНТРУ ЗНОВУ ПОПОВНИЛАСЬ СЕНСАЦІЙНИМИ ЗНАХІДКАМИ!

Кінознавці Алік Дарман і Володимир Прилуцький, які у грудні 2024 знайшли і передали у Фільмофонд Довженко-Центру стрічку «Карл Бруннер» 1936 року, зробили чергове відкриття.
В будівлі Кінотелекомплексу, що відома також як Цех обробки плівки (ЦОП), який є по суті архівом студентських робіт випускників КНУТКіТ, молоді дослідники віднайшли плівкові фільмокопії двох німих стрічок, які, як вважалося, зберігалися лише у російському Госфільмофонді. Справжніми знахідками стали фільми «Трипільська трагедія» Олександра Анода-Анощенка 1926 року і «Секрет рапіду» Павла Долина 1930 року.
«Ці плівки – контратипи, частина комплекту вихідних матеріалів фільму. Саме з них друкують позитивні, прокатні копії. Це унікальний випадок, бо якщо в інших фондах та архівах можемо знаходити позитиви, то комплект вихідних матеріалів до нас потрапляє вкрай рідко. Ми вже поставили в план сканування ці фільми. Тобто незабаром буде можливість переглянути ці унікальні знахідки», – керівниця фільмосховища Довженко-Центру Тетяна Деркач.
Спеціальна подія передачі фільмокопій відбулась у стінах Цеху обробки плівки (ЦОП) КНУТКіТ. На події виступали студенти Алік Дарман і Володимир Прилуцький, керівниця навчально-виробничої майстерні Кінотелекомплексу Вікторія Слопіцька та представниці Довженко-Центру: креативна директорка Олена Гончарук, керівниця Кіноархіву Альона Пензій, керівниця Фільмосховища Тетяна Деркач.
«Ми вирішили зробити передачу плівок публічною подією, щоб привернути увагу до цього місця та його значення. Потрапивши сюди, ми одразу відчули унікальну атмосферу і побачили, наскільки важливою є робота його команди. Під час дослідження студентського архіву натрапили на плівки з фільмами 1920—30х років, що вважалися втраченими. Це відкриття було дуже неочікуванним, але є надзвичайно цінним», – говорить Алік Дарман.
«Ця подія має на меті поговорити про важливість збереження культурної спадщини, особливо під час війни. Архів студентських плівок я взяв темою своєї магістерської роботи, адже він представляє українську школу кіно, яку ніхто, на скільки відомо, не описував в академічному полі, а значить - вона не існує. Це має дати поштовх для подальшого дослідження цього архіву», – говорить Володимир Прилуцький.
Про фільми розповідає Олег Оліфер, кінознавець Довженко-Центру, що сприяв віднайденню та передачі рідкісних плівок: 
«Трипільська трагедія» (1926) виробництва Ялтинської кінофабрики ВУФКУ є однією з найстаріших кінознахідок на території України за останній час. Фільм розповідає про Трипільський похід більшовиків 1919 року (у радянських джерелах “Трипільську трагедію”), криваву сторінку Української революції і громадянської війни 1917—1921 років, що стала наріжним каменем в історії і міфі комуністичного молодіжного руху в СРСР. 
У червні 1919 року загін більшовиків у складі робітників Шулявського заводу, комсомольців і китайських «добровольців» вирушили встановлювати радянську владу на охоплену повстаннями Київщину, де під Трипіллям вони були розгромлені повстанцями отамана Зеленого (Данила Терпила). 
Поряд з очевидним пробільшовицьким трактуванням подій «Трипільська трагедія» виконана у пригодницькому жанрі з чисельними сценами перестрілок, бійок і баталій за участі сотень статистів, кавалерії та артилерії. Особливий акцент у фільмі зроблено на жорстокості повстанців і їхніх розправах над більшовиками. 
Така кривава видовищність забезпечила «Трипільській трагедії» глядацький успіх. Проте одночасно фільм отримав низьку оцінку від кіновиробників і критики. У 1928 році у журналі «Кіно» у статті «Годі крові на екрані» стрічку критикували за натуралізм, бандитизм і демонстрацію негативного прикладу для українського селянина. Автор сценарію, письменник Григорій Епік, згодом під час сталінського терору буде засуджений і розстріляний «за участь у терористичній націоналістичній організації». 
«Секрет рапіду» (1930) виробництва Київської кінофабрики є першим фільмом Павла Долини у колекції Довженко-Центру і взагалі першим фільмом режисера, знайденим в Україні.
Павло Долина – знаковий український режисер і актор 1920-1930-х. Він працював у Молодому театрі, «Кийдрамте», «Березолі» та інших театрах, грав у кінопостановках Леся Курбаса. Як кінорежисер Долина дебютував у 39 років і за наступне пʼятиріччя на Одеській і Київській кінофабриках зняв 8 повнометражних ігрових фільмів. Більшість його робіт зараз вважаються втраченими, жодної досі не було оцифровано. 
Після критичної статті-доносу «Ідеологічними манівцями», опублікованій у журналі «Кіно» 1932 року, Долина фактично відходить від ігрового кінематографу і переходить на роботу в «Техфільмі», а після війни очолює Театральний музей у Києві.
«Секрет рапіду» відноситься до київського періоду творчості режисера і розповідає про типове для тогочасного радянського кіно гостре протистояння між колективним та індивідуальним, «новим» і «старим». От тільки цього разу справа не у механізації села чи штурмовому будівництві, конфлікт розгортається навколо приховування старим робітником таємниці обробки сталі. Кульмінацією фільму стає колективне «перевиховання» людини за новим установленим зразком через так званий «товариський суд». Індустріальної реалістичності цій виробничій драмі додають цехи, відзняті оператором Георгієм Химченком на заводах Києва, Харкова і Горлівки, і робота художника Юрія Швеця, майбутнього спеціаліста з оформлення науково-фантастичних фільмів.
Віднайдення «Секрету рапіду» – довгоочікуване повернення для дослідників і глядачів. Це нагода переглянути український кіноканон і познайомитися з творчістю одного з ключових авторів часів ВУФКУ не лише через тексти кінокритичної і кінознавчої літератури. Нарешті маловідому сторінку українського кіно можна буде побачити безпосередньо на екрані.
Після презентації і передачі плівок, гості, серед яких були присутні студенти КНУТКіТ імені І. К. Карпенка-Карого, кінознавець Володимир Войтенко, режисер Олексій Радинський та інші, подивилися на плівковому проєкторі стрічки із колеції ЦОП – «Печерськ трудовий» (1968), «Донбас курортний» (1977, реж. С. Лобановський), «Уікенд» (1998, реж. Ільменська Євгенія, майстерня Є. Сивоконя).
Ще раз дякуємо Аліку Дарману, Володимиру Прилуцькому і завідувачці навчально-виробничої майстерні Кінотелекомплексу Вікторії Слопіцькій за вагомий внесок у збереження нашої кіноспадщини та продовжуємо працювати разом над пошуком і поверненням українського кіно.