Погоріла Каріна. Конкурс драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»
Переді мною стояв вечір, що мовчав так глибоко, наче збирав у собі всі мої молитви й сумніви, сховавши їх у найпотаємнішому куточку душі. Час затримав подих, а душа зависла на межі — між відчаєм і надією, між покорою і бунтом.
У мене було 2 хвилини, щоб вирішити — залишитися чи зникнути.
1 хвилина. Я пригадувала дрібниці, що давно нікого не торкали: запах бабусиної випічки, посмішку незнайомця, смак подарунків від близьких… Спогади, що горіли в мені, але вже не рятували.
40 секунд. Світ став безбарвним — ніби хтось вимкнув кольори. Місто здавалося чужим, мов кадр із чужого життя.
30 секунд. У голові гуло: «Ти сильна», «Завтра буде легше», «Інші ж якось живуть». Але це ламало ще дужче. Бо я не хотіла бути сильною. Я хотіла — бути зрозумілою.
15 секунд. І раптом — звук. Смс з незнайомого номера. Слова без адресата: «Що я можу зробити для тебе?»
10 секунд. Я підняла очі. Небо було тим самим сірим полотном, але в ньому щось ожило — не яскраве, просто не байдужe.
Раптом я відчула: мені хочеться, щоб хтось дочекався моєї відповіді. Навіть якщо це помилка. Навіть якщо ніхто. Бо, можливо, Бог іноді користується неправильними номерами.
У мене було 2 хвилини, щоб зникнути. Я залишилась. І місто стало теплим. Воно не змінилось — змінилась я.
Умови літературного конкурсу драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»
Усі учасники конкурсу:
https://md-eksperiment.org/category/konkursy/u-mene-bulo-2-khvylyny-shchob
