Гончар Катерина. Конкурс драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»
«У мене було 2 хвилини, щоб устигнути на цей потяг. Знаючи, що мама потрапила у лікарню і знаходиться у критичному стані, треба було швидко діяти. Можливо, я вже не встигну з нею попрощатися. На жаль, коли я прибула на платформу, потяг рушив з місця. Я намагалася підбігти до нього якомога швидше, але це було марно. Це був останній рейс. Залишалося лише сподіватися, що з мамою усе буде добре, і лікарі зможуть дати їй ще один шанс на життя. Через хвилин 5, які я просиділа на лавочці, мені прийшло повідомлення. Це писала моя сестра.»
«Вони не встигли. І ти би також не встигла. Мати просила, щоб ти не сідала на потяг, бо загинеш разом із нею. Я не знаю, що вона мала на увазі, але сподіваюсь, що з тобою усе гаразд».
Дівчина, що не вимовила ні слова, пішла на автобусну зупинку. Приїхавши додому вже через 2-3 години, вона вклалася на диван і згадувала дитинство. Вона переїхала в столицю заради навчання, і залишила свою старшу сестру з мамою в іншому місті. Трохи заспокоївшись, вона вирішила подивитися новини, щоб відволіктись. Через годину вона почула промову ведучої: протяг, на який вона не встигла, зійшов з колії. Жінка продовжувала вести репортаж: «… кілька вагонів перекинулись. Є постраждалі. Рятувальники працюють на місці». Це її потяг, її вагон, номер якого зазначили в стрічці тексту знизу.
«Мати просила, щоб ти не сідала на потяг..» Значення цих слів вона зрозуміла лише зараз, але звідки її мати могла про це знати?
Умови літературного конкурсу драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»
Усі учасники конкурсу:
https://md-eksperiment.org/category/konkursy/u-mene-bulo-2-khvylyny-shchob