Назарчук Андрій. Конкурс драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»
Я не продавець квітів. Я просто стою з коробкою зелені й табличкою: "Візьми на пам’ять зеленинку і задонать у скриньку — рослинка ростиме і радуватиме, про добрі справи нагадуватиме". Люди зупиняються, дивляться здивовано.
— А навіщо це? — питає чоловік у поспіху.
І я пояснюю.
Кажу, що всі зібрані кошти — для українських військових. Що кожна квітка — це не просто зелень у горщику, а жива подяка тим, хто тримає фронт.
У мене було 2 хвилини, щоб встигнути донести головне — що добро має корінці. І коли воно проростає — воно сильніше за страх. Сильніше за зневіру. Сильніше за війну.
Ці рослинки — не про моду. Вони — про пам’ять. Про вдячність. Про надію, яку можна тримати на підвіконні, поливати, і щоразу згадувати: ми не самі, ми разом.
Жінка мовчки кладе купюру в скриньку й обирає найменший вазончик.
— Він мені нагадуватиме, за кого я молюсь щовечора, — шепоче.
Я киваю. Це найважливіше. Щоб пам’ятали. І допомагали.
Умови літературного конкурсу драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»
Усі учасники конкурсу:
https://md-eksperiment.org/category/konkursy/u-mene-bulo-2-khvylyny-shchob
