Сергій Ма. Конкурс драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»

За широкою стільницею з вічнозеленого дуба сиділа поважна та насуплена трійця людей: літній чоловік із зайвою вагою та залисинами на голові, що постійно хустинкою витирав піт з чола, жіночка середнього віку в блакитній блузі, така собі типова бізнес-вумен, що зробила себе сама та хлопчик, котрому не було, з вигляду, й шістнадцяти.

В кімнату невпевнено зайшла дівчина, й за нею долинув сильний аромат парфумів. Щось цитрусове?

Її яскраво-жовте волосся виділялося на фоні аристократично-блідої шкіри.

- Що ж, у вас є 2 хвилини, щоб вразити нас! - сухим та абсолютно беземоційним голосом промовила жінка за столом.

- Ммм... Я почну... - поволі мовила дівчина й на її обличчі карбувався вираз невпевненості. - Шановне журі, мене звати Анна Тарт, можна просто Тарта.

- Так-так, все це чудово, але розкажіть про свої плюси та мінуси? - чоловік в черговий раз втерся хустинкою.

- Ну, мінуси... інколи я відчуваю себе такою крихкою, ніби пісочне тісто, розсипаючись на сотні й тисячі солодких піщинок. - її руки нервово стиснулись в малесенькі кулачки. - А плюси... Гадаю, я можу бути дуже різною! Гарно адаптуватись. Якщо потрібно, то можу бути серйозною, як основна страва, або легкою й пікантною, як десерт!

- Чудово, ви майже переконали нас. Але не вистачає якоїсь вишеньки на торті! - хлопчик махнув рукою, ніби художник, що робить останній мазок на майстерно намальованій картині.

- Вишеньки? Скоріше лимонної скибки! - нервово гиготнула дівчина.

...

У невеличкому сімейному кафе було людно. Чоловік не міг витримувати спеку, та намагався щохвилини витирати обличчя від величезних крапель поту, жінка присіла навшпиньки біля хлопчика, що стояв коло вітрини, де апетитно вигравали своїми солодкими принадами численні десерти.

- Ну що, ви вже обрали ? - гарячково запитав чолов'яга.

- Синку, покажи, що ти хочеш? - бізнес-леді обняла за плечі хлопака.

- Давай лимонний тарт! Він такий гарний, що остаточно мене переконав!