Віталіна Лимон. Конкурс драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»
У мене було дві хвилинки, щоб вибігти на вулицю перед уроками. Я майже щоранку бачила його — малого рудого пса біля старої лавки за школою. У нього була вирвана шерсть на боці, трішки кульгав, але завжди махав хвостом, щойно помічав мене.Того ранку я принесла шматочок булки. Він узяв її обережно, ніби боявся, що я передумаю. Його очі — великі, темні, розумні — дивились у самісіньку душу. Я сіла біля нього на лавку. Хоч і знала, що не можна спізнюватися, не могла відірватися.Ніхто мене так не дивився. Не судив. Не питав, чому я така мовчазна. Чому завжди тримаюсь осторонь. Чому боюся людей. Йому було байдуже. Він просто був поруч.І тоді я зрозуміла: любов — це не слова, не подарунки, не обіцянки. Це коли ти потрібна просто тому, що ти є.Відтоді я почала приносити йому щось щодня. Збирати гроші на корм. І в душі вперше відчула: я важлива. Я комусь потрібна.Мене все ще дратували крики в класі, ще боліло від зневаги. Але щоразу, як я бачила ті руді вушка за поворотом — серце ставало спокійнішим.І хоч я не могла забрати його додому, він залишився зі мною назавжди. У поглядах, у теплі, у вірі в добро.
Бо саме з нього почалась моя справжня любов.
Умови літературного конкурсу драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»
Усі учасники конкурсу:
https://md-eksperiment.org/category/konkursy/u-mene-bulo-2-khvylyny-shchob
