Олег Брюханов. Конкурс драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»
У Сашка було 2 хвилини, щоб розстебнути ліфчик.
«Інакше нічого не буде», — попередила вона.
Розтремтілися руки. Застугоніло у висках. У штанях, де ще мить тому було так гаряче, враз почала спадати напруга.
До сьогодні «розстібати ліфчика» Сашку випадала нагода аж ген тієї весни, коли чемпіоном ставало «Динамо». А «Динамо» тріумфувало в Україні ще коли він був другокурсником. Зараз пахла димами його осінь четвертого курсу — чималенька серія «без кави». Не чемпіонська.
120 секунд спливли, і фігурна білявка, яка навмисне тримала телефон із таймером, прохихикала:
— Я його спєціально так підшила. Щоб не розстібався. Учись, студент!
І, вихиляючи стегнами, пішла до своєї кімнати в гуртожитку.
Через три дні Сашко познайомився з Вікою. Випадково. Виходячи зі стадіону, він волав: «Динамо» — чемпіон!»
— А я — за «Шахтар»! — почув дівочий голос.
Розговорилися. Виявилося, що Віка — зі Старобільська, а до столиці вирушила за освітою, бо наполягли батьки.
Йдучи на побачення наступного дня, Сашко прихопив до рюкзака про всяк випадок... ножиці. Раптом і в цієї таргани в голові не потруєні.
Віка виявилася нормальною. Звісно, після першої кави вона не дозволила йому гратися зі своїми застібками. А от після третьої кави він упорався значно швидше, ніж за 2 хвилини.
...Половину з яких згаяв на застібку на ліфчику.
Умови літературного конкурсу драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»
Усі учасники конкурсу:
https://md-eksperiment.org/category/konkursy/u-mene-bulo-2-khvylyny-shchob
