Поділитися:
Наталія Ізюмська
У мене було дві хвилини, щоб сісти на евакуаційний автобус. Одна сумка, в яку я кидала все підряд і Рекс. Рекс боявся більше за мене. Вибухи не замовкали.
- Швидко! Їдемо! 
Я поставила передні лапи собаки на сходинки і мене зупинив суворий голос.
- Куди? З собаками не можна! А чого в нього хутра немає біля хвоста? Лишай? 
- Ні, у нього авітаміноз. Та ще й стрес. Будь ласка, візьміть. Його лікувати треба! Він добрий, тихий, нікого не образить. 
Рекс, розуміючи, що я кажу про нього, ліг і поклав голову на передні лапи.
- Ти здуріла? Тут дітям місця немає, а ти собаку преш. Ще й хвору. Ні, залишай його, сама сідай. 
Я дивилася на свого вірного друга. Він притулився до мене і заплющив очі. 
- Та сідай вже! Не затримуй! Через якусь собаку  зараз під обстріл попадемо. 
Я обійняла Рекса. І відчула гарячі сльози на своїх долонях.
- Ні. Їдьте. Ми не сядемо. 
- От дурепа. Через собаку в цьому пеклі залишитися! 
Двері зачинилися перед моїм носом і автобус зірвався з місця. Люди дивилися на нас через вікно і крутили пальцем біля скроні.
Ввечері був сильний обстріл. Влучило в сусідню будівлю. І навпроти. Але наш будинок залишився цілий під час цього обстрілу. І під час наступного. І всі півроку окупації.  Мабуть, всі собачі янголи - охоронці оберігали мене та мого вірного друга. 
А потім ми зустріли наших визволителів. Разом. Я і мій Рекс.

                                                                     

                                    

Умови літературного конкурсу драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»

Усі учасники конкурсу:
https://md-eksperiment.org/category/konkursy/u-mene-bulo-2-khvylyny-shchob

                                    

Рекомендуємо: новий конкурс «ComicVibe».
Умови участі тут: https://konkurs-maljunkiv-uljublenykh-heroyiv-komiksiv-comicvibe

Читати також

up