Поділитися:
Лукаш Олеся

У мене було 2 хвилини, щоб зрозуміти, що це не навчальна тривога.

Перший вибух змусив скло у вікнах закричати. Другий — зірвав двері з петель у сусідньому під’їзді. Третій я вже не чула — просто впала, закриваючи собою молодшу сестру. Її подих тріпотів на моїй шиї, а руки дрібно тремтіли, мов крила пораненої пташки.

Усе довкола дрижало: повітря, земля, я. Гул над головою був наче рев звіра, що шукає здобич.

«Де мама?» — пискнула вона. Я не мала відповіді. У неї було 2 хвилини, щоб дістатися до укриття з нічного чергування. І вона не встигла.

Коли будинок затремтів востаннє, я подумала, що це вже кінець. Але була тиша. Глуха, важка, мов земля на могилі.

Ми вибралися з-під уламків ще до світанку. Сестра трималася за мій рукав, ніби той міг захистити. Світ виглядав ніби перемотаний стрічкою — чорний, згорілий, чужий.

Але я йшла. У мене було 2 хвилини, щоб злякатись, здатись, закричати. І я використала їх. А далі — просто йшла.

Бо як не я, то хто?

 

                                                                     

                                    

Умови літературного конкурсу драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»

Усі учасники конкурсу:
https://md-eksperiment.org/category/konkursy/u-mene-bulo-2-khvylyny-shchob

                                    

Рекомендуємо: новий конкурс «ComicVibe».
Умови участі тут: https://konkurs-maljunkiv-uljublenykh-heroyiv-komiksiv-comicvibe

Читати також

up