Крисюк Єва. Конкурс драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»

У мене було дві хвилини, щоб врятувати його від загибелі, але я не змогла.    Все починалося з того, що ми, малі дітлахи, познайомилися в соціальних мережах, здружилися. Він — симпатичний хлопець, високого зросту, з блакитно-зеленими, як небо над зеленню, очима і світло-каштановим волоссям. А я — проста дівчина.   Марк вмілий і цікавий хлопець. Ми переписувалися годинами, а також часто дзвонили один одному. Від початку знайомства минуло три з половиною роки. Ми, сімнадцятирічні, навіть не могли уявити, що станеться, коли ми зустрінемося.   І ось нарешті настав той день. Ми змогли зустрітися. Радощам не було кінця. Ми гуляли, веселилися і їли морозиво. Згодом почало сутеніти, і він вирішив провести мене додому. Але по дорозі на нас напали троє озброєних грабіжників.    Вони почали чіплятися до мене, але Марк мене захищав. На жаль, ці бандити були доволі сильними. Ще й до того в них була зброя. Вони били Марка, а я не могла нічого з цим зробити, просто стояла й плакала.    І коли цим потворам набридло все це, вони просто взяли й вистрілили в хлопця — і розійшлися.     Адель, викликавши поліцію та швидку, сиділа над Марком і плакала, поки той лежав у калюжі власної крові. Вона пробувала зупинити кровотечу, навіть відірвала шматок своєї нової сукні, яку купила спеціально для зустрічі з давнім другом.      Через декілька хвилин приїхала швидка, але було вже пізно. У хлопця зупинилося серце рівно за дві хвилини до їхнього приїзду.Якби всього цього не сталося..., а для порятунку у мене було лише дві хвилини...   Після поховання хлопця дівчина почала бачити його у своїх снах. І згодом, не витримавши цього, покінчила з життям.