Юрій Пеоні. Конкурс драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»
Не зрозуміти – прийняти. Не плакати – дихати. Рівно. Глибоко. Ритмічно. Так вчили.
Доторк до плеча – робота медсестри. Білизна – стерильна. Стіни – мовчазні. Світло – надто біле. Монітори – вимкнені.
З коридорів – крик. Хтось житиме.
Він навпроти. Згорблений. Статичний. Застиглий у своєму болі. В одній руці кава, в іншій – пакет із маленькими шкарпетками. Новими. Білими. Непотрібними.
Нізвідки – лікар. Нічого не очікує. Усе знає. Сама. Бачила таке в кіно, читала таке в книгах, не прокручувала цього в голові. Така подієвість, здавалося б, приречена на результат. А тепер тільки білотканинний силует. Його слова – її стиснуте горло.
Жодних уламків, жодних порізів, жодних кровотеч від розбитого на друзки майбутнього. Йшла до нього великими кроками, сподіваючись, що позаду чутиме, дрібніші, менш упевнені.
А тепер в голові лише сміх. Любила планування Всевишньому на глум.
У неї було 2 хвилини, щоб прийняти.
І ціле життя, щоб не пробачити.
Умови літературного конкурсу драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»
Усі учасники конкурсу:
https://md-eksperiment.org/category/konkursy/u-mene-bulo-2-khvylyny-shchob
Рекомендуємо: новий конкурс «ComicVibe».
Умови участі тут: https://konkurs-maljunkiv-uljublenykh-heroyiv-komiksiv-comicvibe
