Василь Момотюк. Конкурс драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»

          Дихай, дихай!

…Ворог пристрілювався.
Микола і Петро мовчали. Кожний думав про своє ― залишене у мирному житті,що так підло було обірване 22 лютого.
Обстріл продовжувався.
Вибухи лунали один за одним. Били вже по траншеях.
І раптом спалах вогню й диму здійнявся над тим місцем, де перебували Душко і Гайдук . Микола,обтрушуючись від землі, роззирався по боках, у надії побачити помічника,однак його ніде не було видно. Тільки величенька купа землі виросла  у траншеї. Душко підійшов ближче. Саме там і перебував Петро.
"Невже?" ― страшна здогадка пройняла мозок Душка . Він дістав лопатку і почав  розгортати землю. Часу на роздуми не було.
Микола ще швидше відкидав землю,  в надії, що Петро не на  самому дні траншеї, а хоча би посередині.
…Руки  вже не слухались ― хотіли трішки відпочинку. Та Душко розумів, якщо зупиниться ― Гайдук не виживе.Десь колись читав, що людина без повітря може жити до 5 хвилин, а ,пройшло, може хвилини три . Стало ясно: у нього було 2 хвилини, щоб врятувати друга.                                                                  …Петро відгортав землю,  а вона поверталась назад, засипаючи знову траншею. Він почав чим подалі відкидати її, та це забирало чимало часу, якого залишалось все менше і менше. Ставало душно. Микола стягнув з себе ватник і відгортав, відгортав землю, потроху заглиблюючись .
Нарешті під руками відчув щось м,яке,обережно запустив пальці і намацав…ногу Петра, поруч  другу. Піт заливав  Миколине обличчя, але він продовжував працювати руками, наближаючись до голови помічника, бо там, де  вона була, земля ніби ворушилася. Микола не стримався:
-Тримайся,Петре! Дихай, дихай! Я вже біля тебе!
Микола з останніх сил підняв помічника,випростав його,обтрушуючи  від землі і вибираючи її з рота. Петро розкашлявся, випльовуючи залишки  землі і жадібно вдихав повітря,оглядаючи все  навколо, ніби в  перший  раз.
- З днем народження, друже! – почув звідкись.
- А це ти, Миколо?  Я – твій боржник…Якби не ти…