Анастасія Плис. Конкурс драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»

Стоячи за скляною стіною кімнати допиту, у місцевому відділку, Скай спостерігав за підозрюваним. Його прикували кайданками до столу, ніби в тому була необхідність. Нік був напрочуд спокійним, слухав слідчого, старшого брата Ская, і мовчав. Ні обшук, ні погрози, ніщо не змусило його говорити. Ітан облишив спроби і покинув кімнату допиту, приєднуючись до брата.

– Мовчить. Але нічого, з його будинку вже вилучили одяг і зброю відповідного калібру. За дві хвилини принесуть звіт, і він сяде надовго.

Скай захвату брата не розділяв. Будучи оперативником, він знав процедуру і завчасно знав результати експертизи.

Він не був в рідному місті майже п’ятнадцять років, відтоді як вступив до столичної академії. Продовжував династію служителів закону. Стільки ж не бачив Ніка – єдиного свого друга ще зі школи. Менш як півроку він повернувся до міста, якого, як виявилось, взагалі не знав. Ніби декорація фільму про дев’яності, де його сім’я грала роль мафії в погонах, а єдиний друг виявився бандитом. Скай завжди пишався батьком і братом, допоки не побачив на власні очі як ті відпустили покидьків, що познущалися з його нареченої. Її ще не виписали з лікарні, а злочинці вже святкували звільнення, лише тому, що так сказали «згори». Скай скаженів від несправедливості. Розрадити зміг лише старий товариш. Нік знайшов їх дачу, сам дав зброю і теж пішов на справу. Вони разом перестріляли покидьків. Тепер Нік став єдиним підозрюваним. Десять років Ітану щоразу бракувало доказів, але сьогодні вони будуть. У Ская було дві хвилини, щоб зізнатися. Його бісова рідня обох не посадить.

– Це я.

– Що?

– Я їх перестріляв, а він був поряд.

– Ти ж зараз не серйозно?

Ітан не бажав втрачати єдину можливість засадити кровного ворога через дурість брата. Але бачив по очам, що той не бреше і піде до кінця, завжди йшов. На цей раз, через них. Звіт, що принесли йому за дві хвилини, Ітан розірвав, не перевіряючи.