Олексій Січковський. Конкурс драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»

Порятунок дерева

Я блукав собі темним, але теплим лісом. Мені не хотілося відпочивати вдень, як іншим лісовим котам. Аж раптом, посеред багатьох дубових дерев, я помітив інше, самотнє і сумне на вигляд, дерево. На відміну від високих та сильних дубів, воно було низьке, тонке і сумно схилене донизу. Я придився ближче і побачив, що воно було набагато жовтіше, ніж повинно бути дерево. Аж раптом з-під землі почулося скрипіння, тихе і жалібне. Воно лунало з-під сумного дерева. Ніби воно з останніх сил благало про допомогу. Моє котяче серце стиснулося з жалю. Я мусив допомогти. У мене було 2 хвилини, щоб знайти і принести воду до дерева. На щастя, неподалік була річка, а на березі я знайшов пластикове відерце, яке залишили діти. Я набрав у нього чистої, прохолодної води і побіг до дерева. Діставшись його, я обережно полив землю і корені дерева водою. За перші кілька секунд нічого не сталось. Я злякався, що прийшов запізно, що не встиг врятувати бідну рослину. Але, на моє превелике полегшення, дерево знову ожило: воно позеленішало на очах, і наче стало менш похилене. Засохлі листочки попадали на землю, а на їх місці виросли нові, зелені та здорові. Раптом знову заскрипіло коріння, але цього разу гучно і щасливо, ніби дякуючи мені. Після цього почулось шелестіння листя усіх інших дерев, ніби вони аплодували. Я був безмежно радий: дерево, що було у біді, знову живе і здорове. Помилувавшись гарним та зворушливим видовищем, я вирушив до свого місця на сосні, щоб трішки відпочити перед нічним полюванням. Але саме як я йшов, наді мною пролетіла синя синиця зі своїми малятами. Вони підлетіли до щойно врятованого дерева і всілись там. За деякий час мама полетіла, а повернулась із травинками та пір’їнками для гнізда.