Поділитися:
Лерх Катерина
У мене було 2 хвилини, щоб попрощатися з нею…
 
Мама востаннє виходила на вулицю два роки тому. В неї почали боліти ноги, згодом вона взагалі перестала їх відчувати, невідома хвороба забрала в неї можливість жити повноцінно.
Мені було шість, коли вона перестала ходити, братові — вісім. Спочатку було дуже сумно, але з часом до всього звикаєш...
Мама часто просила в Бога смерті. А я злилася: як вона може таке казати? На кого вона нас залишить? Тато ж не впорається…
 
3 січня 2014 року. Вечір. Ми з татом і братом лягли відпочивати, обговорювали, як зустрінемо Різдво. Мама мовчала. Тато почав до неї говорити — тиша. Я злякалась, почала плакати. Тато включив світло, намагався до неї достукатись… Нарешті вона прийшла до тями. Ми заспокоїлись і лягли спати.
 
5 січня. Ранок. Мама знову мовчить. Не їсть, не реагує. Тато пішов до магазину, брат — на двір. Я залишилась із нею.
 
— Мамо, будь ласка, тримайся… Я обіцяю все робити, допомагати… тільки живи.
 
Цей монолог тривав не довго, але відповіді я так не отримала.
Тато повернувся, я пішла гратись. З братом ми зустрілись на подвір’ї й пішли додому.
Та вдома нас чекала зовсім інша картина: багато людей…
І слова тата, які врізались у пам’ять назавжди:
— Мами більше немає…
 

                                                                     

                                    

Умови літературного конкурсу драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»

Усі учасники конкурсу:
https://md-eksperiment.org/category/konkursy/u-mene-bulo-2-khvylyny-shchob

                                    

Рекомендуємо: новий конкурс «ComicVibe».
Умови участі тут: https://konkurs-maljunkiv-uljublenykh-heroyiv-komiksiv-comicvibe

Читати також

up