Денис Голубишен. Конкурс драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»
Без одного пасажира
У мене було ще дві хвилини, щоб тримати її за руки — тонкі, тремтливі, вже вкриті сльозами. Вона не могла дивитися мені в очі, ніби відчуваючи сором за прояв емоцій. Це було дивне відчуття. Здавалося, що бачимося востаннє, проте я не відчував такого смутку. Я ніби змирився. Проте вона плакала.
Я дивився просто перед собою. Перед очима, як у покадровому фільмі, промайнули наші спільні миті. Ці останні хвилини ми провели у цілковитій безмовності. Жодне слово не було зронене. Та й що люди кажуть у такі миті один одному? Я не знав, і для неї це, схоже, теж було вперше. Я подумки шукав хоч одне речення, бодай слово, яке міг би їй залишити. Сказати, що повернусь? Що ця зустріч не остання? Але це було абсурдно — ми обоє розуміли: щасливі години вже давно відлунали. Повернення не передбачалося.
Останні секунди. Свисток провідника. Потяг почав поволі рушати.
Проте — без одного пасажира.
Вона здригнулась, коли я залишився поруч. І в наступну мить — з подивом і неприхованим щастям — обійняла мене.
Можливо, попри все, це не кінець.
Умови літературного конкурсу драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»
Усі учасники конкурсу:
https://md-eksperiment.org/category/konkursy/u-mene-bulo-2-khvylyny-shchob
Рекомендуємо: новий конкурс «ComicVibe».
Умови участі тут: https://konkurs-maljunkiv-uljublenykh-heroyiv-komiksiv-comicvibe
