17-01-2023 Розваги 506

7 дивних речей, в які вірили у Середньовіччі

7 дивних речей, в які вірили у Середньовіччі

Бики з вбудованим вогнеметом, хробаки як покарання за гріхи та безсердечні відьми, які забирають у чоловіків найважливіше.

1. У гарбузі можна виростити карликового чоловічка

фауст

В античні часи такі відомі особи, як Піфагор і Арістотель, сформулювали доктрину під назвою "спермізм", або "преформізм". Згідно з нею, нові живі істоти формуються зі своїх крихітних копій, які перебувають у організмах батьків.

Під час статевого акту чоловік поміщає в жінку таку копію, і та розвивається у ній. А жінка сама по собі особливо і не потрібна — ну хіба що як інкубатор.

Так як мікроскопи винайшли тільки в кінці XVI століття, а розглядати в них сперму вченим чоловікам спало на думку і того пізніше, ця теорія панувала століттями. І в Середньовіччі її вважали незаперечною.

Оскільки все необхідне для створення мініатюрної людини вже було у спермі, тодішні розумники дійшли висновку, що можна зробити на світ дитину без участі матері. Ця теорія виникла у працях алхіміка Парацельса.

За ідеєю мало вийти створіння, схоже на людину, але менше за розміром — максимум до 12 дюймів (це 30 сантиметрів). Істоту називали «гомункул», і його належало годувати людською кров'ю.

Ось докладний рецепт:

Візьми чоловічу сперму і залиш гнити її спершу в запечатаному гарбузі, потім у кінському шлунку на 40 днів, поки не почне там щось жити, рухатися і битися. Трактат Парацельсу De natura rerum, 1537 рік

Гарбуз для утеплення можна помістити в кінський гній. Чому? Міркував алхімік приблизно так. Діти з'являються із жінок. Жінка тепла. Коні теж теплі, тому здатні виношувати лошат. Кінний гній має температуру коня — про те, що за 40 днів він і охолонути може, Парацельс чомусь не подумав. Значить, гній може замінити утробу жінки. Логічно? Логічно.

Звичайно, виростити гомункула ні в кого не виходило. Але алхіміки справді намагалися.

2. Існує бик, що випускає вогняні кишкові гази

Бонакон у «Бестіарії Нортумберленда», близько 1250-1260 років.

Створення під назвою "бонакон" вперше згадується в античній книзі "Природна історія" Плінія Старшого. У Середньовіччі дуже цінували грецькі та римські наукові праці, адже довіряти мудрості предків — надійніше, аніж самим у чомусь розбиратися.

Тому в тому, що на світі є бик, із заднього проходу якого б'є напалм, учені тогочасного розуму не засумнівалися ні на секунду.

У середньовічних бестіаріях бонакон - це живе створіння з Азії, що виглядає точнісінько як бик. І цей парнокопитний має проблему: роги загнуті назад, тож звір при всьому бажанні не може нікого поранити. Про те, що у баранів все влаштовано так само і це анітрохи не заважає їх ефективності в бою, якось не замислилися.

Але сила бонакона ні в рогах. А в тому, що він вміє «на відстані 3 акрів випускати екскременти зі свого живота, жар яких підпалює все, чого торкається. Таким чином він знищує переслідувачів своїми вогненними випарами».

Вважалося, що бонакон мешкає біля Галатії (це сучасна Туреччина). Тож, якщо будете там і побачите корову, не підходьте до неї ззаду. Мало чого.

3. Відьми викрадають чоловічі геніталії, щоб приручати їх

Відьми літають на мітлах.

У XV столітті німецький монах і за сумісництвом інквізитор Домініканського ордена Генріх Крамер, який також користується творчим псевдонімом Генрікус Інститор (лат. «торговець дрібницею»), написав посібник з виявлення та знищення чаклунів і чаклунок. Він називав його Malleus Maleficarum («Молот відьом»).

У цьому захоплюючому трактаті описані всі жахливі та хитромудрі підступи, які чинять прокляті відьми. Відьмаків Крамер теж згадував, але мимоходом, тому що жінки-чаклунки небезпечніші будуть. Справа в тому що…

Відьми, як описувалося в Malleus Maleficarum, серед іншого ночами крадуть у чоловіків пеніси.

Тобто не насилають порчу чи безсилля, а в прямому сенсі забирають із собою, залишаючи порожнє місце. Раз — і нема. Крамер також припускав можливість того, що відьми просто роблять орган невидимим, але гіпотеза з повним викраденням здається ймовірнішою.

Навіщо відьмам чоловічі геніталії? А вони тримали їх як домашніх тварин, у спеціально облаштованих гніздах, годували вівсом і скакали на них, як на конях. Крамер стверджує, що «надійні свідки» повідомляли йому, ніби одна відьма в коробці мала 20 або 30 таких вихованців.

Втім, додає інквізитор Генріх, чаклунка, в принципі, могла змилуватися і повернути викрадене. Якось до однієї відьми звернувся чоловік і попросив віддати його орган. Вона відповіла: «Умовив. Залізь на те дерево і дістань із гнізда той, що більше сподобається». Коли задоволений селянин спутився назад із здобиччю, чарівниця зупинила його: «Цей не чіпай. Він парафіяльного священика і мені потрібний. Поклади на місце».

Яке щастя, що в наші дні, щоб завести такого вихованця, не доводиться вдаватися до чаклунства. Достатньо заглянути до спеціалізованого магазину.

Можливо, міф виник через психічне захворювання під назвою «культуральний синдром». При цьому розладі чоловікам здається, що у них зник член, а у жінок «зникають» не тільки статеві органи, а й груди. Що тут казати? Відьми вкрали. Очевидно.

4. Менструація надає жінкам суперздібності

Знак зодіаку Діва, ілюстрація в часослові XV ст.

Ще одна хибна думка, яка спочатку з'явилася в нотатках Плінія (цей учений чоловік явно не турбував себе перевірками теорій), а пізніше була розтиражована в середньовічних трактатах як незаперечна істина. Воно говорить, що менструація - це дуже небезпечне явище, причому не для самої жінки, яка, як відомо, «вмістилище гріха», а для оточуючих її благочестивих громадян та їхнього майна.

Так, вважалося, що жінки, що менструюють, можуть вбивати бджіл поглядом і в їх присутності прокисає вино. А ще гинуть посіви, плоди дерев падають на землю і гниють, ножі затупляються, дзеркала тьмяніють, слонова кістка жовтіє, а собаки впадають у сказ, і їхні укуси стають отруйними.

Залізо та бронза (так, вони теж) іржавіють, і повітря наповнюється жахливими міазмами. Більше того, мурахи, побачивши дівчину в «ці дні», тікають від неї, тремтячи від страху.

А вже до церкви таких жінок взагалі пускати не можна, інакше чекай на лихо.

Але менструація мала й плюси. Так, наприклад, вважалося, що в цей час жінки здатні відганяти грозові хмари. А частина крові, яка не залишає організм, нагрівається, згортається та біліє під впливом гарячого повітря. І перетворюється на грудне молоко. Ось.

5. Миші, комахи та хробаки народжуються з бруду

Миша в манускрипті XII століття

У Середньовіччі була надзвичайно популярна «теорія самозародження». Відповідно до неї, миші, щури, жаби, змії, черв'яки, комахи та інші малоприємні тварюки не розмножувалися статевим шляхом, як усі пристойні істоти, а з'являлися самі собою з нечистот.

Вчення про народження нових живих особин з матерії, що розкладається, яке просували ще Аристотель з Плінієм, називалося «віталізм». На думку єпископа Ісидора Севільського, який жив у VII столітті, латинське слово mus ("миша") - однокореневе зі словом humus ("перегній").

Звичайно, латина – це вагомий аргумент у біохімії.

Богослови Альберт Великий і Хома Аквінський розширили цю теорію, ствердивши, що шкідники та паразити з'являються із бруду з волі диявола. Більше того, в пеклі через гниття гріхів мимоволі виникають хробаки, які гризуть грішників.

Втім, Джеральд Вельський у XII столітті засумнівався у тому, що лише нечисті створіння утворюються із землі. Зрештою, чи не з морського мулу на викинутих приливом колодах народжуються такі птахи, як білі цесарки? Це ж прямий доказ непорочного зачаття! Церковникам ідея сподобалася.

Але трохи пізніше теорія отримала продовження: якщо цесарки з'являються з тини, отже, їхні родичі гуси теж. Тоді гуси, як і цесарки, схожі на риб, і їх можна їсти в піст.

Папі Інокентію III такий стан справ зовсім не сподобався, і він видав 1215 року указ, що гусак — птах, його в піст не можна. У бруді та тині заводяться лише погані створіння, а добропорядні ні. Непорочне зачаття доказів не потребує, а хто засумнівається хоч в одному з вищезгаданих пунктів — буде судимим як єретик.

Вчення віталізму спростував лише Франческо Реді у 1668 році. Він здогадався покласти шматок гнилого м'яса у банку і накрити серветкою. Мухи у банці не утворилися (серветка завадила), а отже, самозародження не працює. До цього провести подібний експеримент нікому на думку якось і не спадало.

6. Фейрі регулярно викрадають дітей і залишають замість них підкидишів

Тролі відводять викрадену принцесу. Малюнок Джона Бауера, 1913 рік

У Середньовіччі виростити дитину було ще тим завданням. Певну небезпеку для малюка становили навіть його люблячі батьки, які могли застосовувати до нього найдивніші методи догляду — зрозуміло, з найкращих спонукань. Але були речі й страшніші — наприклад, фейрі. Це збірна назва різних надприродних істот: фей, ельфів, піксів, тролів та інших.

Так, у сучасних казках ці створіння досить доброзичливі. Вони перетворюють замарашок у принцес, дарують їм круті карети з гарбузів та кришталеві черевички на додачу — загалом займаються всілякою благодійністю.

Але середньовічні фейрі були реально дикими та лютими. Вони тільки й чекали зручного моменту, щоб непомітно умикнути дитину, яку добрі батьки залишили всього на секунду.

У викраденні могли брати участь і відьми, і сам диявол, який, як відомо, з фейрі на короткій нозі.

Навіщо нечиста сила займалася кіднепінгом неповнолітніх? Картина від такої дії очевидна.

Вкраденого можна було з'їсти, зробити з нього слугу чи іграшку або виростити та використовувати для розмноження. Адже Фейрі люблять схрещуватися з людьми, щоб урізноманітнити генофонд.

Звичайно, побачивши, що малюк відсутній, батьки відразу починали шукати безвісти зниклого, а це нечистим було не потрібно. Тому передбачливі тролі залишали замість справжньої дитини підміну. Це був або якийсь ельф, що ретельно маскується під немовля, або просто зачарована колода, яка виглядало точнісінько як малюк.

Диявол акуратно замінює дитину на підкидиша

Підміниш зазвичай незабаром помирав. І невтішні батьки думали, що їхнє маля померло від природних причин, а не було викрадено. Але міг цей монстр і вирости, звернувшись до когось дуже хитрого і шкідливого. Цього не можна було допустити. І щоб оперативно вичислити замаскованого під дитину троля, застосовувався комплекс заходів.

Наприклад, підміниша можна було кинути у вогонь — і тоді він полетить у трубу, повернувши на місце справжню дитину. Або просто побити — злісне поріддя не витримає такого звернення і розповість, куди поділося маля. Зрештою, можна просто розглянути його уважніше. Якщо у поганця зуби прорізалися не вчасно, або голова сильно здоровенна, або раніше належного з'явилося волосся, а то й борода пробивається — точно троль.

Але існує й гуманніший спосіб з'ясувати, чи не підміна у вас. Зробіть перед ним щось неймовірно дурне, щоб навіть у столітнього гобліна щелепа відвисла. Наприклад, почніть їсти кашу з туфель.

Ошалений від такого видовища троль не витримає і скаже щось на кшталт «Ти чого, мамо? Зовсім на горищі вітер гуляє?».

Може дитина ляпнути щось таке? Ні. Позбутися його! Втім, необов'язково, щоб немовля заговорило — достатньо й того, щоб воно засміялося. Адже діти самі собою цього не роблять — тільки якщо вони не гобліни під чужою личиною.

Віра в підкидишів була поширена століттями по всій Європі. Історики вважають, що вона допомагала батькам пережити смерть дитини. Вони були впевнені, що справжнє маля живе в країні фей, а померла лише підкинута лялька.

7. Бувають одноногі та собакоголові люди

Монопод. Ксилографія 1493 з «Нюрнберзьких хронік»

Швидше за все, при слові монопод ви подумаєте про підставку для камери. Але в Середньовіччі цей термін означав зовсім інше.

На той час вірили, що десь в Індії чи Ефіопії живуть люди, які мають лише одну, але дуже велику ногу. Їх абсолютно серйозно описував архієпископ Ісидор Севільський у трактаті Etymologiae.

Він згадував, що ці створіння неймовірно швидкі, мабуть, стрибати на одній нозі легше, ніж бігти на двох. Крім того, Ісидор наводить їхню грецьку назву: σκιαπόδες — «тененогі». Коли монопод, або сціопод, як їх ще називали, втомиться, він лягає на спину, а ступнею прикривається від сонця.

Як він після відпочинку вставав із єдиною ногою, архієпископ забув описати.

Місіонер Джованні де Маріньоллі, який побував у XIV столітті в Індії, заявив, що з одноногими людьми мандрівники здалеку плутали індусів із традиційними парасольками від сонця, але це мало кого переконало.

Ще один міфічний народ, який нібито населяв усю Азію, — кінокефали, або псоголови, люди із головами собак. Енциклопедист XIII століття Вінсент де Бове, який служив при дворі короля Людовіка IX, присягався і божився, що собакоголові племена існують - це відомо з надійних джерел. Пізніше про них згадував Марко Поло, називаючи кінокефалів «жорстокими, як великі мастифи».

Є ймовірність, що міф про псоглавців з'явився, коли європейці вперше побачили зображення та статуї єгипетського бога Анубіса. Ще один варіант: якісь купці або мандрівники зустріли східні племена, що носили головні убори, що нагадують собачу голову або зроблені із собачої вовни. А потім якийсь чернець щось не так записав, і почалося.


Читати також