04.07.2016

Іван Величковський

Метафізика образу в поезії Дмитра Туптала й Івана Величковського

Катерина ДУБІНІНА

Поняття «метафізики образу» використовується як своєрідний ключ для аналізу духовних віршів зрілого бароко для дослідження зв'язків між віршами і бароковою герменевтикою.
Ключові слова: духовний вірш, метафізика образу, образна система.

Йоан Дамаскин у праці «De imagо» розглянув ієрархію образної системи в літературному зображенні як вияв трансцендентного в матерії. Власне, шестичленна стратифікація іконіки Йоана Дамаскина стала основою для українських барокових авторів при парадигмуванні образу.

Теофан Прокопович наголошує: «Чимало інших філософів самого Бога називали «aristo technin», тобто щонайкращим митцем»1, – тому все суще проявляє себе низкою Божих образів. Якраз у цьому і полягає сенс метафізики образу.

Метафізику образу в поезії зрілого бароко спробуємо розглянути в тому переосмисленні, якого зазнало вчення Йоана Дамаскина в «Камені в±ри» Стефана Яворського.

Для поезії Дмитра Туптала, зосібна, характерні медитації над страстями Христовими. Тож у його віршах першим, найголовнішим і, як
зазначив Стефан Яворський, природним образом Бога є Ісус Христос2:

Зри, человѢче, како Бог возлюби тебе,
Егда твоя ради любве даде себе
На смерть3.

Никтоже сего может изчислити в жизни,
кая страсти Бог за ны терпѢв и болѢзни4.

1 Прокопович Ф. Натурфілософія або фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. –

Т. 2. – К.: Наукова думка, 1979. – С. 150.

2 Яворський С. Камень в±ри. – К., 1780. – С. 4.

3 Українська поезія. Середина XVII ст. / Упоряд. В.І.Крекотень, М.М.Сулима. – К.: Наукова думка, 1992. – С. 287.

4 Там само. – С. 318.

Дмитро Туптало взиває: «Іисусе Боже!»5, «сердцу сладосте»6, «вышних создателю»7, «земных искупителю»8. Крім традиційних звертань,
Ісуса названо вищих сил гетьманом, що підтверджує українськість автора, його приналежність до певного культурно-соціяльного стану. Отже, Ісус – рівний Богові – Творцеві. Взиваючи до Христа: «Архангелов творче»9, – поет визнає існування Ісуса до Різдва. Тож Христос – утілений Бог. Через Бога-Сина Бог-Отець став земним, зрозумілим і досяжним людині.

Ще один образ Бога – праведні та славні діла10, які теж безпосередньо пов’язані з особою Христа, бо якраз Його вчинки стають тією моделлю поведінки, що її Бог подає для наслідування.

Поезія в цьому сенсі, доповнюючи концепцію образу, виконує функцію емоційного резонансу, що має породжувати адекватне емоційне сприйняття. Вірші Дмитра Туптала – це своєрідна рефлексія історії втілення Ісуса. Славні вчинки та чудеса Бога-Сина і Його послідовників постають як земна версія Бога-Отця.

Наступним у цьому сенсі образом є сама людина. Дмитро Туптало вважав, що образ Божий людська душа отримує під час свого Божественного сотворення, а подоби Божої вона набуває при хрещенні. Барокові мислителі розглядали людину як єдність двох протилежностей – тіла та душі. У поезії Дмитра Туптала знаходимо більш поетичний відповідник душі – серце:

До каменнаго гробу, Христе, не кладися,
В окамененном сердцу моєм положися11.

Дмитро Туптало визнає, що Бог є частиною людини:

Часть моя єси
Ты, єдиный Боже,
Твоя десница
Во всем мнѢ поможет12.

Власне, процес творчої праці поет інтерпретує як те, що Бог здійснює через людину:

5 Українська поезія. Середина XVII ст. – Цит. видання. – С. 318.

6 Там само.

7 Там само. – С. 322.

8 Там само.

9 Там само. – С. 321.

10 Яворський С. Камень в±ри. – С. 5.

11 Українська поезія. Середина XVII ст. – Цит. видання. – С. 295.

12 Там само. – С. 320.

Яко хощеши,
Твори, Боже, мною,
Да не скрыєт тма
ГрѢховная мглою13.

Людина – інструмент творення, але тоді, коли вона перебуває у світлі, у Бозі, а от темрява гріха («мгла») не дає розвиватися Божому задуму. Тіло, фізичні потреби та пристрасті будують стіну на шляху до Бога, тому людина мусить поставити духовне життя понад усе й уподібнитися Христові.

Образом Бога є і Святе Писання, що також пов’язано з Ісусом Христом, Словом Божим. Бог-Отець говорить через Бога-Сина. Дмитро

Туптало прославляє Слово Боже, яке виявляє себе в житіях святих:

Слово Божіе живо в них бѢ и дѢйственно,
Сіе писменам Книги Житій их свойственно14.

На основі стратифікації іконіки Йоана Дамаскина Стефан Яворський виокремив іще два образи. Перший із них – це будь-яке творіння, що підводить людину до пізнання Господа, сюди ж належить і образ цілого світу. Другим є старозаповітні образи, які засвідчують існування Христа до Христа. Мотив земного світопорядку звучить, зокрема, у вірші Дмитра Туптала «О иконѢ чудотворной Ил[л]инской ЧернѢговской»:

Єгда благоизволи Бог твоєго вѢку
даровати благодать людєм си велику [...]
Им же образом пчели до улій лѢтають,
сице ко ДѢвы чистой вси да прибѢгають15.

У цих рядках крізь чуттєву оболонку створеного проступає образ досконалого світу. Бо нічого з випадкового збігу атомів чи кидка літер не виникає, все функціонує за велінням Бога-Творця, за Його планом.

Незважаючи на різноманітні варіяції питання, чи Бог у світі, чи світ у Бозі, єдине залишається незмінним: Усесвіт – це творіння Боже, Його образ.

У віршах Дмитра Туптала згадано також деяких найвідоміших старозаповітних героїв: Мойсея, Самсона, Авраама, Соломона. Поет у дусі зрілого бароко використовував їх для порівняння з образом Ісуса.

13 Українська поезія. Середина XVII ст. – Цит. видання. – С. 322.

14 Там само. – С. 309.

15 Там само. – С. 217.

Поруч із Христом другим центром барокової метафізики є образ Богородиці. І.Величковський, наприклад, акцентуючи увагу на символіці літер, складів, слів, розглядає форму вірша як еквівалент духовного світу.

«Поезія у розумінні І.Величковського має бути вчена, розумова, вивищена, а значить скерована до Бога»16.
Для прикладу розгляньмо «лабіринти» Івана Величковського17.

Лабіринт 4
М а р і я і р а М
с М а р і р а М с
у с М а р а М с у
с у с М а М с у с
І с у с М с у с І
с у с М а М с у с
у с М а р а М с у
с М а р і р а М с
М а р і я і р а М

Нескінченний зв’язок літер символізує тут пошук Божественного сенсу. У вірші присутні два імені: Марія та Ісус. Графічний малюнок лабіринту висвітлює суть: великі літери М складають найзначніший християнський символ – хрест (Х). Ще один хрест, сформований перетином імен Марія та Ісус, розподіляє вірш не на чотири трикутники, як перший, а на чотири квадрати.

Христос – і Бог, і людина. Графічні символи (Х), (†) – це знаки Його людської сутности, Його плоті, бо людина має дві руки, дві ноги та голову, і вони у єдності утворюють хрест.

16 Шевчук В. Іван Величковський та Києво-Чернігівська поетична школа // Шевчук В.

Муза Роксоланська: У 2 кн. – Кн. 2. Розвинене бароко. Пізнє бароко. – К.: Либідь, 2005. – С. 192.

17 Величковський І. Повне зібрання творів. Дзиґар цілий і напівдзиґарик: Переклад, вступна стаття та примітки В.О.Шевчука. – К.: Дніпро, 2004. – С. 68, 49.

Лабіринт 1
я і р а М а р і я
і р а М с М а р і
р а М с у с М а р
а М с у с у с М а
М с у с І с у с М
а М с у с у с М а
р а М с у с М а р
і р а М с М а Р і
я і р а М а р і я

Внутрішній символ «Лабіринту 1» – ромб із літерою І в центрі, від якої проходять лінії імені Ісуса, які легко продовжити поза текст. У такий спосіб утворюються нові хрести – не один, а чотири. Так постає символ безмежности, позачасовости Божої сили. Незважаючи на часовий потік, вічний текст пишеться далі.

Лабіринти Івана Величковського схематично зображають життя людини, заплутане, на перший погляд, але внутрішньо впорядковане навколо Вічної Істини. Вони символізують постійний пошук чогось універсального. У такому пошуку людина то втрачає одну дорогу, то знаходить іншу, а таємниця пошуку – в людській душі, яка потребує уваги. Ісус – універсальна дорога для кожного.

Проте не лише через Христа людина пізнає Бога, не лише Ісус – дорога до Господа, але і образ Марії постає у християнській свідомості як дорога пізнання та всепрощення, через неї людина знайде Христа, через її молитву людину почує Бог.

Повертаючись до творчости Дмитра Туптала, слід зазначити, що в його поезії відсутній зовнішній декоративний елемент, він обходиться без допомоги графічно-зорових акцентів.

В ієрархії Божественних образів Марія перебуває вище від людини та майже рівна Синові, як сказано у вірші Дмитра Туптала

«ДвѢ свѢщи, двоє солнца, матер и отрока»18. Марія вища й від святих,

бо «найулюбленіша Богові»19, народжена святою «от ветхой утроби неплодной»20.

«Цариця небесна»21, «Друга Єва»22, «Свіча ясна»23, «Зоря без порока»24 – це імена, якими звертається Дмитро Туптало до Богородиці. Він просить її вберегти, допомогти на шляху до Бога. Отже, Марія – це також образ Бога, особливий Його прояв.
Поняття «метафізика образу» дає своєрідний ключ для аналізу української духовної поезії XVII-XVIII ст., для відчитування в ній Божественного начала.

Отже, з огляду на це, можемо припустити, що «метафізика образу» – це глобальне явище епохи українського бароко та загальна теорія, якій підкорився бароковий мімезис.

Metaphisics in the poetry of Dmytro Tuptalo and Ivan Velychkovskiy

Kateryna DUBININA

The term of image’s metaphysics is used as a particular key for analysing spiritual poems of mature baroque to study connections between poems and baroque hermeneutics.

Key words: spiritual poem, image’s metaphysics, image’s system.

18 Українська поезія. Середина XVII ст. – Цит видання. – С. 296.

19 Там само. – С. 310.

20 Там само. – С. 280.

21 Там само.

22 Там само. – С. 285.

23 Там само. – С. 295.

24 Там само. – С. 296.

Біографія

Популярні твори:

Твори у PDF (Вірші до Лазаря Барановича, Вірші до Івана Самойловича, Дзиґар цілий і напівдзиґарик, Автор до читальника, Вірші на герб Ясинських, Вірші під зображенням богородиці, Минути, Квадрантес, Орація до найяснійшого новопосвяченого митрополита, Молоко, Вірші на герб митрополита Варлаама Ясинського, Луна, Рак літеральний, Рак словесний, Рак всуперечслівний, Четверогранний, Згідний, Порядний непорядок, Суголосний, Абетковий, Акростихиси, Програма, анаграма, епиграма, Багатоперемінний, Лабиринт 1,2,3,4, Стовп, Пересічний, Остання штучка)

Критика