Ігор Костецький

(1913-1983)

Костецький був один із небагатьох українських письменників, хто, живучи в епоху панування тоталітарних ідеологій, принаймні щиро прагнув уникнути ідеологічної істерії в мистецтві.

Ігор Костецький був з тими, хто цінував у мистецтві вишукану форму, хто пам’ятав сам і повсякчас нагадував іншим, що в його основі — гра. Цінував у мистецтві його унікальну здатність уречевлювати все те, що ніби ж якнайменше надається для цього. Саме в тому вбачав і природу мистецтва, і його завдання.

Професіоналізм Костецького був опертий на постійне шукання все нових, ще не зужитих форм роботи зі словом. Ставлення його до слова було, сказати б, інтимнішим, аніж того потребувало конкретне завдання — і в оригінальній творчості, і в перекладацтві.

Він наполягав на необхідності звільнитися від народництва і «підтягнутися» до модернізму XX століття. Під модернізмом Костецький розумів мистецтво нереалістичне, надчасове, понаднаціональне, синтетичне, нове за художньо-технічними засобами. Його приваблювала сама ідея складності буття, що лежала в основі європейського модернізму.

Модерністське письмо драм Костецького вміщувало в собі вертеп, маскарад, абсурдизм, експресіонізм, потік свідомості. І у всьому цьому превалював рух у напрямі «чистого театру», модерної форми «священного театрального дійства», «штучної людини», маски.

Біографія

Твори

• Близнята ще зустрінуться
• Дійство про велику людину
• Ціна людської назви

Критика

• П’єси І. Костецького як феномен «драми абсурду» в українській літературі
• Співавтор україно-європейського альянсу (Штрихи до портрета Ігоря Костецького — прозаїка, драматурга, мистецтвознавця, перекладача)
• «Так, як діється в творчому горінні митця...»: повість Ігоря Костецького «День святого»