Явище звукосимволізму в поезії Теннісона
К.С. Зінченко, Л.М. Тетеріна
У зв'язку між формою і змістом вбачають мудрий лад мови як першооснови всесвіту та життя.
Образно зауважив з цього приводу Ф. де Соссюр: «Мову можна порівняти з аркушем паперу. Зміст - його лицьовий бік, а звук - зворотній; не можна розрізати лицьовий бік, не розрізавши зворотнього. Так і у мові: не можна відокремити ні змісту від звука, ні звук від змісту».
Явище звукосимволізму вивчається з античних часів (давногрецька школа стоїків) й до сьогодення: Е. Сепір, В. Левицький, О. Есперсен, Л. Блумфілд, О. Холод. За даними цих досліджень звукозображальні слова пов'язані із положенням органів мовлення (за О.М. Газовим-Гінзбергом, «внутрішнє» звукозображування). С.В. Воронін вважає найважливішими компонентами звукосимволізму синестезію (феномен сприйняття, що полягає в тому, що враження, відповідне даному подразнику і специфічне для даного органу відчуття, супроводжується іншим, додатковим відчуттям або образом, часто характерним для іншої модальності) та кінеміку (совокупність кінем, тобто недовільних рухів м'язів, що супроводжують відчуття та емоції). Тобто, звукосимволізм (фонетичний символізм) - це явище закономірного недовільного фонетично умотивованого зв’язку між фонемами слова та незвуковою (неакустичною) ознакою денотата, яка лежить в основі номінації.
Зараз наявність звукосимволізму вже не викликає гострої критики. І коло питань, що стосуються цього явища, розширюється.
В сучасній науці виокремлюють 4 типи звукосимволізму: експресивний, імітаційний (ономатопея), синестетичний та конвенціональний (фонестемний, інколи іконічний). В нашому дослідженні ми звернемо увагу на фонестемний звукосимволізм.
Термін «фонестема» вперше був запропонований англійським філологом Джоном Ферсом ще в 1930 році. Але він не дав йому чіткого визначення. Пізніше Фред Хаусхолдер запозичив цей термін і сформулював його як «фонему або комплекс фонем, який є спільним для групи слів та який має спільний елемент значення або функцію».
Прикладом звукосимволізму та використання фонестем як одного із засобів його створення є творчість видатного англійського поета Альфреда Теннісона.
За дослідженнями Н.Л. Львової, сполучення, у складі яких є однакові фонетичні одиниці, характеризуються однаковими семантичними якостями. Так, всі сполучення, що містять елемент l, характеризуються як “слабкі”, “приємні” та “маленькі” (крім Gl-), у той час як сполучення з елементом r мають значення “сильних” і в більшості випадків “неприємних”, “швидких”, “жорстоких” та “великих”.
У спадщині Теннісона є диптих: All Things Will Die та Nothing Will Die. Одні й ті ж явища, одні й ті ж процеси, практично одні й ті ж слова, але протилежні змісти.
У вірші All Things Will Die 18 разів зустрічаються слова з приведеними вище звукосполученнями. Але 12 з них мають елемент l і лише 5 - r.
У вірші Nothing Will Die стерігається інша тенденція: 9 разів нам зустрічаються звукосполучення з l, але вже 10 разів з r.
Тобто, перший вірш, незважаючи на свій «поверхневий зміст», повинен нас заспокоїти, заколисати. Велика кількість «приємних» звукосполучень допомагає нам в цьому.
Але другий вірш, який начебто стверджує вічність життя, наповнений «жорсткими та неприємними» звукосполученнями. Саме це привертає нашу увагу та змушує замислитися. Автор хоче, аби ми не були пасивними. Нас не заспокоюють, нам показують життя таким, яким воно є. Нам не потрібна «солодка омана» мелодійності, тут стверджується істина.
Звук [w], згідно зі «Словником англійських фонестем» Б. Шислера, виражає хиткість та нестабільність. Цей звук переважає у другому творі, висвітлює невпевненість автора.
Цікавим прикладом явища звукосимволізму є ще один вірш Альфреда Теннісона «Cradle Song».
Звук [l] в англійській мові є сонорним , тобто в ньому музичного тону більше ніж шуму, і ми його можемо проспівати. В «Cradle Song» цей звук зустрічається 38 разів на 16 рядках. Отже, ми «проспівуємо майже весь вірш».
Згідно зі «Словником англійських фонестем» Б. Шислера, звук [b] має такі значення: 1) щось різке та голосне 2) рух по одній і тій же траєкторії. Власне кажучи, сама манера вимови цього звуку обумовлює їх. В ньому є бар'єр, вимовляючи [b], ми фактично пробиваємо або руйнуємо перешкоду. Неодноразове вживання слів «baby» та «birdie» підкреслює, що ми всі переживаємо момент, коли нам доводиться «fly away». Ми всі проходимо «цією траєкторією». Ми стикаємося з новими перешкодами, які буде необхідно подолати. Але завдяки наспівуванню, ми заспокоюємо дитину, тим самим посилюючи головний заклик.
Не можна заперечувати наявність зв'язку між змістом та звуком. Так, різні фонестеми можуть мати схожі семантичні значення або функції. Саме цей «внутрішній» зміст звуків підсилює та додає нову інформацію до «поверхневої» організації віршів.
Л-ра: Філологічні науки. – Дніпропетровськ, 2013. – Ч. 1. – С. 67-70.
Твори
Критика
