Лейтмотив у мовній характеристиці персонажа в творах А. Шаррера
К. Я. Кусько
Розглянемо вживання лейтмотиву у творах пролетарського німецького письменника Адама Шаррера (1889-1948 рр.). У романі «Без батьківщини» лейтмотив мовної характеристики головного героя Ганса Бетцольда створюється насамперед лексичними засобами, зокрема вживанням суспільно-політичної лексики у новому семантичному наповненні, яке цілком знецінює її денотативне значення. В мові цього персонажа часто зустрічаємо слова і словосполучення, запозичені ним, очевидно, з літератури періоду Першої світової війни: Vaterland, Vaterlandsliebe, vaterlandslose Gesellen, der Heldentod, der junge Held, der deutsche Geist, der Ehrenrock, die tapferen Feldgrauen тощо.
Ось що розповідає Бетцольд про розправу поліції над мирною демонстрацією в Берліні: «Zurück!» schnauzen die bespornten Vaterlandsverteidiger dem inneren Feind entgegen. (die bespornten Vaterlandsverteidiger — озброєні поліцейські; der innere Feind — демонстранти).
Зіставлення у невеликому контексті різних значень слів Vaterlandsverteidiger та der innere Feind (номінативного і коннотативного) викликає своєрідну гру слів, завдяки чому створюється сатиричний ефект. Автор підсилює його емоціонально забарвленим дієсловом schnauzen (schnauzen — говорити грубо, лаятись, дерти горло).
В такому ж сатиричному плані розповідає Бетцольд про дальший розвиток зображуваних подій:
«Doch ehe er (поліцейський. — K. K.) versieht, ist er vom Pferd gerissen. Die Staatsautorität liegt im Dreck, die Plempe fliegt über den Zaun in den Schnee» — («Державна влада валяється в грязюці»).
І знову тут гра слів, зіставлення «високого» (Staatsautorität) і «низького» (Dreck), знову характерна для Бетцольда особливість слововживання, своєрідний мотив його мовної характеристики. Улюблений шаррерівський герой Ганс Бетцольд веде активну антивоєнну пропаганду, але веде не сам, а разом зі своїми товаришами: солдатом Вальтером, робітниками Клаусом та Мауснером. І тому не дивно, що в мові цих персонажів також спостерігається лейтмотив слововживання, характерний для мови Бетцольда. Так, в одній із бесід з Бетцольдом солдат Вальтер в іронічно-сатиричному плані вживає такі поняття, як Vaterlandsliebe der deutsche Geist, die Helden. Наприклад:
«Vielleicht hat der eine oder der andere, dem man die Vaterlandsliebe auch mit dem Stock schon in der Schule beigebracht hat, sogar geschossen».
Уже в цьому реченні звертає увагу характерне для Шаррера зіставлення піднесеного die Vaterlandsliebe з повністю знецінюючим це піднесення — mit dem Stock. Гостра сатира створюється в мові Вальтера також зіставленням таких понять, як die Einbrecher — in der Notwehr (загарбники — обороняючись), що набуває вже характеру оксюморона:
«...daß die Einbrecher sich noch moralisch entrüsten und in der «Notwehr» wahllos Greise, Frauen, und Kinder, sogar Säuglinge ermorden».
А далі йде гірка іронія, логічний висновок Вальтера з усього, що він бачив на війні: «Der deutsche Geist wird uns noch teuer zu stehen kommen!».
Таким чином, уживання наведених вище слів (Vaterland, Vaterlandsliebe, der deutsche Geist) в іронічно-сатиричному наповненні в мові позитивних персонажів роману «Без батьківщини» — один із засобів їх мовної типізації. Крім того, таке вживання в багатьох випадках дає можливість зробити певні висновки про відношення персонажа до інших людей, подій, про його політичні погляди, позиції самого автора. Розглянемо, наприклад, епізод, в якому лейтмотивне звучання набувають слова Бетцольда der junge Held. Автор розпочинає його широкою експозицією: «Die Musik spielt den Fridericus-Marsch und fällt in «Deutschland, Deutschland über...» — По вулиці окупованого міста йде піхотний батальйон, попереду — der junge Held — так називає Шаррер кайзерівського офіцера. Населення міста мовчки вклоняється цьому «герою», але один дід забув при цьому зняти капелюха:
«Da schlägt ihm der junge Held mii der Reitpeitsche links und rechts mit aller Kraft ins Gesicht. Einige weitere Hiebe über den Kopf und die Mütze fliegt herunter. «Gesindel!» knirscht der junge Held mit E. K. erster und zweiter Klasse. «Deutschland, Deutschland über alles endet die Kapelle».
Поєднання пишномовного der junge Held з огидним вчинком того, хто стоїть за цією назвою, передає не лише обурення оповідача поведінкою цього «героя», але й критичне ставлення автора до системи, що виховує «героїв», зокрема до шовіністичного гімну «Німеччина понад усе», який так символічно обрамовує епізод розправи над старою, ні в чому не винною людиною. Слід зауважити, що знецінюванню поняття der junge Held у даному контексті сприяють також інші мовні засоби, наприклад, введення в мову «героя» лайливої лексики (Gesindel), авторська ремарка про те, як було вимовлене слово knirschte (knirschen — скрипіти, скреготати).
Аналіз уживання лейтмотивних слів у мові персонажів роману «Без батьківщини» показує, що вони часто є своєрідними символами, наповненими узагальнено-філософським змістом, що вони для автора — важливий лексичний засіб у розкритті антивоєнної, антиімперіалістичної проблематики твору. Таким узагальнено-філософським змістом наповнює Шаррер і слова Vaterlandslose Gesellen, які є заголовком роману. Vaterlandslose Gesellen — так з презирством називала буржуазія хлопців, що виступали проти загарбницької імперіалістичної війни. Письменник вкладає новий зміст у ці слова, переконливо доводить, що Vaterlandslose Gesellen — це справжні інтернаціоналісти, патріоти своєї батьківщини, що борються за її краще майбутнє.
Лейтмотив мовної характеристики персонажів має тісний зв’язок з такими явищами, як слово-мотив та індивідуальне, особливе у мові персонажа.
Слово-мотив та індивідуальне у мові — поняття близькі, але не тотожні. Слово-мотив, на нашу думку, в більшій мірі, ніж індивідуальне слово, пов’язане з характером персонажа, його окремими рисами, соціальним станом, політичними поглядами тощо. Так, слово allerdings, яке часто повторює Віллі Шуманн, персонаж роману «Сім’я Шуманн», — проста індивідуальна особливість мови. В той час як вислів Sieg-Heil! Sieg-Heil!, що його чують на зборах селяни села Штайнернлайбах (роман «Кроти»), — це вже слова-мотиви, характерні для лексикону фашистів. Уже сама їх поява викликає у читача асоціації, пов’язані з фашизмом.
Багато дослідників указують на велике значення слів-мотивів для підкреслення якої-небудь особливості мови, зовнішності, рис характеру персонажа. Значення слова-мотиву в тому, що воно концентрує увагу читача на найбільш важливому, суттєвому для розуміння даного явища, характера. Згадаємо знаменитий мовний мотив до образу чеховського Белікова: «Как бы чего не вышло». Типовими для Шаррера, а також інших письменників, наприклад Томаса Манна, є такі слова-мотиви, які належать до зовнішності, манери поведінки, рис характеру певного персонажа. Так, при кожній появі Марти (персонаж роману «Без батьківщини») Бетцольд звертає увагу на колір її обличчя: ihre blasse Farbe, ihre sonst mehlweißen Wangen, auf ihren mehl- Tveißen Wangen. E. Едельман відносить ці слова-мотиви до так званої зображувальної характеристики (darstellende Charakteristik) на відміну від характеристики вираження (Eindruckscharakteristik). Слова-мотиви в таких випадках виявляють своєрідну двоплановість: з одного боку, вони характеризують зовнішність персонажа (в наведеному вище прикладі — зовнішність Марти), з другого боку, є мовною реакцією на цю зовнішність іншого персонажа.
Іноді слова-мотиви безпосередньо пов’язані з характером персонажа:
«Nur Ruhe muß erst herrschen. Ruhe! Ruhe und nochmals Ruhe! Ohne Ruhe und Ordnung kann nichts, gas nichts aufgebaut werden».
Ці слова належать Альбрехту Бухнеру, персонажу роману «Великий обман». У них слово-мотив Ruhe пов’язане з ідейним змістом образу: спокій і порядок — це те, до чого все своє життя марно прагнув Бухнер.
Улесливість, хитрість передає слово-мотив Gnädige Frau в устах огидної особи з роману «Сім’я Шуманн» — Зайда, спекулянта, що згодом стає фашистом. Розмовляючи з героїнею роману Ерною Шуманн, він постійно з певним розрахунком повторює Gnädige Frau:
«Sie freuen sich ja so, gnädige Frau?»; «Guten Tag, gnädige Frau»; «Sie sind wohl eine Berlinerin, gnädige Frau?».
Лицемірством наповнене також слово-мотив das arbeitende Volk у мові іншого персонажа цього роману, профспілкового діяча Штайнбринка: під час свого першого виступу на зборах він настирливо повторює цей вислів Це насторожує, викликає думки про демагогію, фальшивий пафос, лицемірство, а дальше знайомство з життям і поведінкою цього персонажа приводить читача до висновку, що його пишномовність, у тому числі й улюблене слово-мотив das arbeitende Volk — не що інше, як своєрідна маска, за якою він намагається приховати свою зрадницьку діяльність.
Близькими до слів-мотивів за своїм звучанням та значенням є парні повтори в мові фашиста Шульца («Сім’я Шуманн»):
«...das gibt Arbeit noch und noch! Noch und noch!... Es gibt einen alten Grundsatz: Leben und leben lassen! Der war immer richtig. Und ist immer richftig...».
Повтори, noch—noch, leben—leben, richtig—richtig, hilft—hilft, todsicher—todsicher та інші в мові цього персонажа — вже не лише слова-мотиви. В них відображується мовна манера п’яного хвалькуватого фашиста, розрахована на те, щоб справити враження.
Індивідуальне у мові персонажа, особлива мовна манера також: підпорядковані завданням мовної індивідуалізації та типізації, тому досліджуючи їх, не можна обмежуватися лише зауваженнями про їх правдоподібність, відповідність характеру. Більш важливо прослідкувати, чи сприяють вони розкриттю характера персонажа. Не мовна правдоподібність, а мовна характерологія визначає цінність мовних засобів. Однак не можна цілком заперечувати значення окремих деталей у мові персонажів, вихоплених прямо з життя. Вони в деяких; випадках немовби «оживлюють» мову персонажа, роблять її більш достовірною, сприяють кращому втіленню художнього задуму письменника.
Na — індивідуальне слово майстера Штемпеля, персонажа роману «Великий обман»: «Nа, klappt die Sache nun, Büchner?; Na, Büchner, was ist denn los?; Na, dann müssen wir mal sehen».
Вставне, модальне слово na в мові цієї розсудливої, владолюбної та хитрої людини звучить поблажливо, милостиво. Така манера мовлення майстра разом з деяким заграванням з певною частиною робітників розрахована на те, щоб притягнути їх на свій бік, відвернути їх увагу від робітничого руху. Смисловому наповненню слова na сприяє також його препозитивне положення. Можна цілком погодитися з думкою І. К. Денісової про те, що препозиція вставних модальних слів — їх найбільш сильна позиція, що саме в ній вони набувають особливої ваги, уподібнюються словам-реченням; перенесені в середину речення, вони семантично й інтонаційно слабнуть.
Індивідуальне в мові не завжди пов’язане з характером персонажа. Іноді це лише мовна своєрідність того чи іншого героя. Так, індивідуальним є лайливе слово Ганса Бетцольда («Без батьківщини») — Himmelkreuzdonnerwetter, Відехоппа (персонажа роману «Пастух з Раувайлера») — Himmelkreuzkruzifix, Давида Ротлауфа з цього ж роману — Himmeltürkenkruzifixdonnerwetter і т. п.
Оповідач роману «Без батьківщини» звертає увагу на індивідуальне у мові Вільцького, одного з персонажів:
«Wilzki sagt nach jedem Satz; Man nich?; Das müßte mait alles in die Zeitung bringen, mar) nicht?; Er fragt entrüstet:
«Etwa nich?!»
Наділення персонажа улюбленим словом, висловом, часткою тощо — найпростіша форма мовної індивідуалізації. Без сумніву, характерні слова та вислови з їх чудовою властивістю одним мазком індивідуалізувати мову дійових осіб відіграють певну роль у створенні мовної характеристики персонажа.
Індивідуальне у мові персонажа може бути також пов’язане з яким-небудь дефектом мови. Наприклад, Готфрид Ханфштенгель з роману «Кроти» шепелявить, і слово Slowak звучить у нього як Schlowak. Однак для мовної характеристики персонажа більш істотною є вимовна манера, пов’язана з певним станом персонажа, що передає хвилювання, гнів, здивування, впевненість, погрозу тощо. Цікаві висловлювання з цього питання знаходимо у Ф. Мартіні. Він вважає, що головним є не саме слово, а те, як воно вимовляється, тобто його тон, модуляція, тембр і т. п. І хоч це твердження дещо категоричне (вже саме слово може значити багато), проте не безпідставне. Те, як вимовляється слово, нерідко визначає ступінь його значущості:
«Runter mit dir! Runter! — Ruunterrr! Du Kapitalistenknecht! («Великий обман»).
Цю репліку чуємо на робітничих зборах у відповідь на заяву профспілкового лідера про необхідність припинення страйку. Наростання, що міститься в ній, значно підсилюється вимовою останнього runter (подовженням звуків u та г), внаслідок чого висловлювання сприймається не як проста заява, а як енергійний протест.
Способи підвищення значущості у літературному творі різноманітні. Одним із них є передача особливостей вимови, інтонації. У романі Шаррера «Без батьківщини» це часто здійснюється написанням слів у розрядку:
«Der Herr Hauptmann besteigt sein Pferd wieder: «Kehrt!—Kehrt!—Kehrt!—Kehrt!—Kehrt!».
Це один із засобів «оживити» мову персонажа, дати читачеві можливість «почути» її.
Найбільш властивим Шарреру прийомом передачі характерного, індивідуального в мові персонажів є подовження певних звуків: «Rrrrrans!» («Без батьківщини»). Звертає увагу типізуюча своєрідність мови офіцерів цього роману: як правило, вони подовжують звук r, у чому, мабуть, знаходить прояв звукова символіка. Очевидно, цей звук містить якісь елементи, здатні піднести командні ноти, закладені в слові.
Отже, як видно з наведених прикладів, індивідуальне в мові у багатьох випадках підпорядковано завданням мовної індивідуалізації, мовної характерології. Це означає, що воно є не лише простим відображенням мови реальної дійсності, в ньому вже відчутна певною мірою та рушійна сила, яка визначає ідейний зміст образа.
Запозичений з музики термін «лейтмотив» усе ширше застосовується в літературознавстві. З ним, як правило, символічно пов’язуються певні думки, почуття, настрій, що проходять через увесь літературний твір, іноді через усю творчість письменника.
Проблему літературного лейтмотиву одним із перших досліджував О. Вальцель. Він визначив, зокрема, що теоретичною основою його вчення про лейтмотив є праця Є. Шмітца «Musikästhetik», саме ж слово Leitmotiv Вальцель запозичив у музикознавця Ганса фон Вольцогена.
Лейтмотив у літературному творі, на думку Вальцеля, може виступати у таких функціях:
1) як особливість або прикраса (Schmuck), пов’язані з певним персонажем, як його своєрідна візитна картка (Visitenkarte);
2 як засіб наростання (Steigerung), особливо в плані змісту;
3) як композиційний засіб.
Зрозуміло, що О. Вальцель підійшов до розгляду функцій лейтмотиву дещо формально, вважаючи його прикрасою, візитною карткою персонажа, проте він має рацію, коли характеризує лейтмотив як важливий засіб посилити, піднести зміст слів, надати їм певні відтінки. І можна цілком погодитися з його висновком про те, що справжнє значення лейтмотиву не у формі, а у змісті.
Проблемою літературного лейтмотиву цікавилися також Т. І. Сільман, В. Шнайдер, В. Кайзер, А. Шпітцер, В. Дуве, Л. Райнерс, Ф. Мартіні та ін. В. Шнайдер, наприклад, звертає увагу на ту особливість лейтмотиву, що дія його проявляється не відразу, що лише при повторенні лейтмотиву читач усвідомлює тотожність звучання, починає глибше розуміти його спрямованість.
На повтор як основний елемент лейтмотиву, в якому проявляється типове, тобто важливе для розуміння тієї чи іншої особи, ситуації, вказує також В. Кайзер.
Т. І. Сільман відзначає внутрішню змістовність лейтмотиву, особливо у творах Т. Манна, де лейтмотив часто пов’язаний з показом глибинних процесів душевного розвитку героя.
По-різному проявляється лейтмотив у літературному творі. Іноді він особливо помітний у мові персонажа.
Л-ра: Іноземна філологія. – Львів, 1972. – Вип. 29. – С. 146-151.
Твори
Критика
