24-11-2019 Олесь Бердник 140

Біографія Олеся Бердника

Біографія Олеся Бердника

Олександр (Олесь) Павлович Бердник – український письменник-фантаст, філософ, громадський діяч – народився 27 листопада 1926 року (офіційно 25 грудня 1927) в с. Вавилове Снігурівського району Херсонської округи (нині Миколаївської області).

Через засніжені шляхи його батько дістався сільради, що знаходилась в сусідньому селі, лише через місяць після його народження. Секретар сільради в свою чергу припустився одразу двох помилок — записав поточну дату, як дату народження, і написав рік, котрий лише мав наступити, що призвело до плутанини з датою народження письменника, але допомогло йому врятуватись від відправки до Німеччини в роки німецької окупації України.

Учасник Другої світової війни (1943-1945), був поранений, коли воював у лавах радянської армії, демобілізувався 1946-го. Закінчив екстерном 7 класів середньої школи, в 1946-1949 — театральну студію при театрі ім. Франка (Київ).

1949 року виступив на відкритих партійних зборах театру ім. Франка, де тоді працював (це була кампанія боротьби з космополітизмом). Був обурений тим, що актори театру обмовляли своїх недавніх друзів і колег, а також тим, що за вказівкою «згори» редагуються п'єси класиків. Прозвучала фраза «Сталін для когось може і геній, а для інших — дурень»; директор надіслав звістку у МДБ ще до того, як засідання завершилося. Бердника заарештували за звинуваченням у «зраді батьківщини», 1950-го засудили за ст. 5410 КК УРСР до 10 років позбавлення волі. Він відбував покарання на Півночі СРСР та в Казахстані.

1953-го засуджений у таборі за статтею 5814 кримінального кодексу РРФСР до 10 років позбавлення волі. Двічі намагався втекти. У 1955 помилуваний завдяки «покаянню».

Повернувшись до України, почав літературну діяльність. У 1957 став членом СПУ. Став популярним українським письменником-фантастом: до 1972 вийшло близько 20 його фантастичних романів і повістей. Великою популярністю користувалися також його статті й лекції з футурології.

Лейтмотив творчості Бердника — людина, але не природна істота, а космічна. Він звертається до концепції всепланетної ноосфери, в якій матрицюються інтелектуальні й чуттєві надбання віків. На цьому смисловому фоні розгортаються події багатьох творів Олеся. В них відбувається пошук сенсу життя, яке є не кінечним, а включеним в нескінченність Всесвіту. У Всесвіті, за Бердником, відсутній кінець будь-чому, тому не може бути й кінця людині.

У квітні 1972 в квартирі Миколи та Р. Руденків, де жив Бердник, під час обшуку співробітники КДБ вилучили роботу Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» та дві друкарські машинки. 28 квітня 1972 Бердник оголосив голодування з вимогою повернути вилучене. Воно тривало 16 діб, він домігся зустрічі з першим секретарем ЦК КПУ Шелестом, який вибачився, але заявив, що «партійні органи не можуть втручатися в діяльність КДБ». 14 травня 1972 йому повернули друкарські машинки, але реклама виступів була ліквідована, його твори перестали публікувати. З 1974 Бердник домагався дозволу виїхати з СРСР.

13 серпня 1976 вийшов наказ Головного управління охорони державних таємниць у друку при РМ СРСР № 31 з приміткою «для службового користування»: «вилучити з бібліотек загального та спеціального користування і книготорговельної мережі СРСР книги Бердника Олександра Павловича (Олеся Бердника)». Тоді ж його було виключено з СПУ. Після цього він працював декоратором-вітражистом в об'єднанні «Художник».

Восени 1976 Бердник вів консультації з Миколою Руденком, Оксаною Мешко, Левком Лук'яненком про створення Української Гельсінської групи, 9 вересня 1976 став її членом-засновником, підписавши Меморандум № 1 «Вплив Європейської Наради на розвиток правосвідомості в Україні», де було обґрунтовано появу правозахисного руху і наведено список українських в'язнів сумління.

У період з кінця 1976 до арешту 06.03.1979 брав участь у складанні й підписанні десятків листів і Меморандумів на захист заарештованих і засуджених борців за права людини. У Бердника неодноразово проводили обшуки й вилучали книги, вірші, рукописи, друкарську машинку. У кінці серпня члени УГГ і МГГ, в тому числі Бердник, оприлюднили Документ № 2 «Главам урядів держав — учасниць НБСЄ. Нові репресії і новий етап правозахисного руху в СРСР» з вимогою звільнити всіх заарештованих членів Гельсінських груп.

Маловідомим й досі залишається його «Меморандум ініціативної ради альтернативної еволюції» від 7 грудня 1976, адресований «Об'єднаним націям, Комітетові по захисту оточуючого середовища (УНЕП), усім людям доброї волі».

14 жовтня 1977 члени УГГ, які ще залишалися на волі, спрямували до Ради міністрів УРСР «клопотання» про офіційну реєстрацію Групи з наданням їй права юридичної особи. 9 листопада 1977 Бердник написав від імені Групи «Маніфест Українського Правозахисного Руху». 9 травня 1978 Бердник написав відкритого листа до Комітету ООН у справах захисту прав і свобод людини, «Міжнародній амністії», Брежнєву і оголосив голодування, вимагаючи звільнення інваліда війни М. Руденка.

6 березня 1979 Бердника було заарештовано за звинуваченням у проведенні «антирадянської агітації й пропаганди». З моменту арешту Бердник розпочав голодування. Рідні дізналися про арешт Бердника лише через два тижні.

Йому інкримінувалося написання й поширення статей «Свята Україна», «Альтернативна еволюція», «Свято Матері й Дитини», поеми «Закляття» (до 325-річчя «приєднання» України до Росії), участь в «антирадянській організації» (УГГ) тощо. Під час слідства Бердник визнав «помилки».

17-21 грудня 1979 Київський обласний суд на виїзному засіданні в Кагарлику засудив Бердника за ст. 62 ч. 2 КК УРСР і ст. 70 ч. 2 КК РРФСР до 6 років позбавлення волі в таборах суворого режиму та трьох років заслання. Визнаний «особливо небезпечним рецидивістом».

З 16 травня 1980 утримувався в таборі суворого режиму ВС-389/36, сел. Кучино Чусовського району Пермської області.

З 7 вересня 1981 до 13 січня 1982 перебував у СІЗО КДБ в Києві на «профілактиці». У лютому відмовився виступити свідком у справі Михайла Гориня. З вересня 1982 переведений у зону суворого режиму ВС389/35 (ст. Всехсвятська). Улітку 1983 знову перебував на «перевихованні». Помилуваний на підставі Указу ПВР УРСР від 14 березня 1984.

17 травня 1984 в газеті «Літературна Україна» з'явилася «покаянна» стаття Бердника під назвою «Вертаючись додому», де сказано, що «Гельсінкський рух є творінням ЦРУ», а Руденко і Лук'яненко, «якби в них була справжня мужність, давно зійшли б зі шляху антипатріотизму і добровільної самоізоляції».

1987 Бердник заснував громадську організацію «Ноосферний фронт „Зоряний ключ“», мета якої — «збереження духовних цінностей народів і племен, набутих у віках тяжкої космоісторії, які безповоротно втрачаються і девальвуються в круговерті псевдоцивілізації».

16 грудня 1989 обраний провідником гуманістичного об'єднання «Українська духовна республіка», видає газети «Свята Україна», «Згода».

Восени 1991 був висунутий (але не зареєстрований) кандидатом у Президенти України.

Після звільнення вийшло близько 15 книг Бердника.

Олесь Бердник помер 18 березня 2003 року. Похований у с. Гребені Київської області, на території своєї дачі.

Твори:
Шляхи титанів, 1958.
Привид іде по землі, 1959.
Сини Світовида, 1960.
Хто ти?, 1961.
Стріла часу, 1962.
Діти безмежжя, 1963.
Радістю перейдемо безодні
Мати, 1967.
Розбиваю громи, 1967.
Чаша Амріти, 1968.
Суддя і любов [Міжзоряна нянька (1961), Страшний суд (1965), Бунт космократорів (1968)]
Покривало Ізіди, 1969.
Зоряний корсар, 1971.
Золоті ворота, 1975.
Блакитний коваль
Альтернативная эволюция
Україна січі вогняної
Свята Україна, 1980.
Вертаючись додому, 1984.
Вогнесміх, 1987.
Падіння Люцифера, 1987.
Вогняний Вершник, 1989.
Пітьма вогнища не розпалює, 1993.
Камертон Дажбога, 1996.

Біографія

Твори

Критика


Читайте также